Розпал літа 2015-го. Матч за Суперкубок України між «Шахтарем» та «Динамо». 78-а хвилина. Бразильський новачок чинного чемпіона країни нападник Жуніор Мораєс змінює Артема Кравця. Так в кар'єрі останнього почався черговий період затухання.
Весь шлях Артема Кравця у футболі – то миттєві злети і миттєві падіння. Будемо відвертими, Бог не наділив Артема феноменальним футбольним талантом. Зате наділив чудовими людськими якостями: старанням, прагненням до саморозвитку, вмінням жертвувати собою. Саме ці якості посприяли тому, що футбольна кар'єра Кравця хай не видатна, зате і не гнітюча.
Після періоду становлення Артема Кравця як нападника основної команди «Динамо», що тривав два роки (з 2006-го по 2008-й), вперше Артем яскраво виблиснув у сезоні 2008/09. Вінцем тогочасного успіху стали два феноменальні голи у ворота «Валенсії» в рамках 1/16-ї фіналу Кубка УЄФА, але й в цілому картина для нападника виглядала досить яскраво: ні до того, ні після того (аж до сезону 2014/15) Кравець не отримував стільки ігрової практики і не забивав стільки голів. 23 матчі і 7 результативних ударів – Юрій Сьомін залишився задоволений молодим гравцем.
Далі Артем, як, власне, і «Динамо» в цілому, переживали важкі часи. Але якщо команду функціонери намагалися вивести з кризи, то особисто про нападника, який за попередні роки перебування в структурі київського «Динамо» виблиснув лише в одному сезоні, схоже, забули. Оренда до київського «Арсеналу» ніби підвела риску під «динамівським» періодом кар'єри Кравця. Здавалося, що шляху назад уже немає…
Початковою точкою другого періоду злету Артема Кравця стало призначення Олега Блохіна головним тренером «Динамо». Ні, Олег Володимирович не розраховував на Кравця (навіть не намагався розгледіти в Артемові якісь чесноти), але Олег Володимирович зробив так, що вболівальники, а також наступники Блохіна, почали цінувати не тільки футбольні таланти, а й суто характеристики самовідданості та самопожертви. Підхід Блохіна був простим, наче двері: грали переважно легіонери, які перейшли до команди за значимі кошти, мали чималі зарплатні і завищений рівень самооцінки.
Вболівальники такі знущання терпіти не могли: гравці просто виходили на поле відбувати номер, що в підсумку завершилося ганебним четвертим підсумковим місцем в турнірній таблиці чемпіонату України. Коли ж на зміну Блохіну прийшов Ребров, першочерговим завданням, яке напрошувалося з ситуації, було приземлення цілої команди, а особливо деяких незамінних раніше футболістів, які, власне, й визначали характер поведінки «динамівців» на полі. Ось тут Кравець і знадобився.
Виграти конкуренцію у Мбокані при нормальному тренерові Артемові не склало труднощів. Курортний період конголезця завершився, від нього почали вимагати самовіддачі, цілком слушно не беручи до уваги в цілому високого футбольного класу нападника. Мбокані бажав, аби з ним і далі цяцькалися, а Кравець бажав хоча б на полі з'являтися. Зрозуміло, що Артем гриз землю і швидко затьмарив сильнішого за себе, але лінивого конкурента.
В сезоні 2014/15 Артем відіграв майже сорок матчів за «Динамо» і відзначався в кожному другому поєдинку. Команда заграла по-новому, рівень суперників знизився, конкурентів в боротьбі за місце в основі майже не залишилося – доля створила для Кравця ідеальні умови. І те, що нині Артем відбуває в оренду не до «Говерли», а до славного (нехай і кризового в даний час) «Штутгарта» – то плоди самовідданої роботи Кравця, а також данина повазі до Артема від тренерів та керівників київської команди.
Відверто? Артем Кравець слабший за Мораєса. Було це помітно відразу в першому ж офіційному матчі бразильця за «Динамо». Жуніор не розбалуваний, голодний до перемог, готовий віддаватися на полі на сто відсотків – але й більш технічний, фізично сильний, віртуозний. Останнє – це те, чого бракує Артемові, але що вдавалося компенсувати за рахунок самовіддачі в неконкурентних умовах. Та коли з'явився візаві з бойовим характером, цінність Артема Кравця як нападника для «Динамо» знизилася.
З одним нападником Сергій Ребров, звісно ж, не залишився б. Артем Кравець цілком міг задовольнятися й роллю другого форварда, але тут знову постало запитання гострої конкуренції. Є Теодорчик.
Поляк – то окрема тема. З тих матчів, що Лукаш зіграв за «Динамо», можна зробити висновки про сильні бійцівські якості Теодорчика. Тобто, головна чеснота Кравця й тут не виділяється. Й тут, аби зробити вибір, потрібно порівнювати ігрові характеристики обох футболістів. І от, якщо в оренду йде Кравець, то, очевидно, саме його тренери вважають слабкішим. А журналісти, експерти та вболівальники мусять погодитися, оскільки в грі Теодорчика бачили мало, а тренування команди стабільно не відвідували.
Власне, навряд чи Артем Кравець почувається ображеним або обманутим. «Штутгарт» – це не «Говерла», не «Металіст» і навіть не «Волинь». Команда перебуває внизу турнірної таблиці, але знаходиться далеко не в приреченому становищі. Команда без зірок, що тільки на користь Артемові. Там немає місця магії імен; на перший план виходять працьовитість та згуртованість, що для Кравця – наче вода для риби. Нарешті, емоційного заряду Кравцеві може надати наявність у команді українця Бориса Тащі.
З іншого боку, у Німеччині важко когось здивувати лише старанністю. Якщо в «Динамо» Артемові надавали хвилини навіть знаючи суть його ігрових проблем, то у «Штутгарті» заплющувати очі на недоліки навряд чи стануть. Але ж у Артема, в разі чого, залишається можливість повернутися до «Динамо», щоб спробувати знову злетіти догори. Варіант, відтак, майже безпрограшний.
Ігор
Семйон