Ці дні проходять під знаком Золотого М'яча. 11-го січня відбудеться чергова щорічна церемонія вручення цього трофею, а сьогодні Зінедін Зідан стане 19-им володарем Ballon d'Or (20-им, якщо додати Ромаріо, одного з володарів титулу «Гравець Року ФІФА»), що почав тренерську кар'єру в команді Вищого дивізіону. Час відстежити кар'єри його 19-ти попередників і, можливо, таким чином спрогнозувати майбутню кар'єру легендарного француза.
Читачам, ймовірно, відомо, що тренерські кар'єри майже всіх колишніх володарів Золотого М'яча склалися невдало і принаймні не наблизилися до стандартів кар'єри гравця. Більшість лауреатів взагалі відмовилися від тренерської кар'єри, віддавши перевагу функціонерській, політичній, журналістській та підприємницькій... В підсумку Зідан та Фабіо Каннаваро - єдині володарі ЗМ, що тренують на сьогодні клуб Вищого дивізіону однієї з країн.
Відзначимо дві групи задля кращої класифікації за клубами та збірними та причинами початку тренерської кар'єри.
Home, Sweet Home
Легендарний іспанський футболіст Луїс Суарес (володар Золотого М'яча-1960, збірна Іспанії, «Барселона») після інфаркту легендарного Еленіо Еррери прислухався до вмовлянь на кшталт «рятуй Вітчизну» і пішов з академії «Дженоа» в став вже рідного «Інтера». Франц Беккенбауер (1972, 1976) прийшов до збірної Німеччини з схожим гаслом (збірна провалилась на ЄВРО-1984, та загрузла у конфліктах) також майже відразу ж після завершення кар'єри гравця. Алан Сімонсен (1977, збірна Данії, «Боруссія» Менхенгладбах) став граючим тренером в рідному «Вейле». Йохан Кройфф (1971, 1973-1974) був покликаний до рідного «Аяксу» на посаду головного тренера вже за рік після завершення кар'єри гравця. Марко ван Бастен (1988, 1989, 1992) довго не хотів тренувати взагалі, але, змінивши думку, вже за рік з академії «Аяксу» опинився на посаді головного тренера збірної Нідерландів. Христо Стоїчков (1994, Болгарія, «Барселона») також був вибитий з теплого місця тренера форвардів «Барси» до збірної Болгарії після невдачі останньої на Євро-2004. Мішель Платіні (1983-85) і Маттіас Заммер (1996) також були покликаними до рідних збірної Франції і дортмундської «Боруссії» відповідно майже відразу після закінчення кар'єри гравця. Належить до цієї категорії й Рууд Гулліт (1987, «ПСВ», збірна Нідерландів), раптово призначений граючим тренером «Ньюкасла» після відходу Гленна Ходдла до збірної Англії.
Драбина
Більш поступово почали: Йозеф Масопуст (1962, Чехословаччина), який повернувся з Бельгії до академії рідної «Дукла», і лише за три роки отримав запрошення від середняка ліги «Збройовки» з Брно. Флоріан Альберт (1967, Угорщина і «Ференцварош»), що очолив лівійський клуб, Омар Сіворі (1961), що повернувся до Аргентини, але не до рідного «Рівер Плейту», а до «Росаріо», де ніколи не грав. Альфредо Ді Стефано (1957 і 1959) очолив скромний «Ельче». Кевін Кіган (1978, 1979, «Гамбург», збірна Англії) довго не бажав тренувати, а потім очолив «Ньюкасл» з Другого дивізіону. Лотар Маттеус (1991, Німеччина, «Інтер»), що починав з віденського «Рапіда», Жан-П'єр Папен (1991, «Олімпік», Марсель, Франція), що очолив друголіговий «Страсбур» лише після доброї праці у аматорських клубах. І Фабіо Каннаваро, що почав з Китаю.
А до якої категорії належить Олег Блохін - важко сказати. Адже в Греції він ніколи не грав, а пірейський «Олімпіакос» - це явно перестрибування через кілька сходинок. Незрозуміла й класифікація Стенлі Метьюза (1956, «Блекпул», Англія) і Боббі Чарльтона (1966, Англія, «Манчестер Юнайтед»), що лише тренували протягом кількох років клуби нижчих дивізіонів.
Отже, як ж склалася доля наших героїв? Більше за десять років сукупно тривала кар'єра Ді Стефано, Блохіна, Суареса, Сімонсена, Кігана і Кройффа. Правда, й Беккенбауер протягом трохи більше семи років встиг залишити величезний слід в історії футболу. Він та Кройфф - видатні тренери, що домоглися значного успіху. «Кайзер Франц» зі сплавом занадто молодих із занадто досвідченими дістався до фіналу ЧС-1986, демонструючи дуже пристойну гру. А вже за чотири роки з «достиглими» гравцями помстився Аргентині та Марадоні, завоювавши Кубок Світу. У мюнхенському «ФК Голлівуд» 90-х він був єдиним, хто міг привести до тями лінькуватих гравців, двічі як «виконуючий обов'язки» виграючи титули - Бундеслігу та Кубок УЄФА. А про «Летючого Голландця» просто немає сенсу розповідати. Новий «Аякс» у 80-х, Марко Ван Бастен і Франк Райкаард, чудова барселонська «Дрім-Тім», «Ла Масія» і команда Гвардіоли...
Вельми успішною слід визнати й кар'єру Ді Стефано. Він залишається єдиним тренером, що виграв чемпіонат Аргентини і з «Бокою Хуніорс», і з «Рівер Плейт» (проти «Боки» з Марадоною). Він приніс «Валенсії» перший титул чемпіона Іспанії за 24 роки, а також Кубок Кубків, за підсумками трьох каденцій ставши рекордсменом клубу за кількістю проведених матчів у якості головного тренера. Міг він повернути до життя й власну мадридську легенду, але у сезонах 1982/83 і 1983/84 двічі посідав лише другі місця в Примері і програв з «Реалом» фінали Кубку, Суперкубку і Кубку Кубків, останній - нікому не відомому «Абердіну» з нікому не відомим тренером Александером Фергюсоном. Але свій слід залишив і тут, загравши в головній команді тоді юних хлопців зі знаменитої в майбутньому «П'ятірки Стерв'ятника» - Еміліо Бутрагеньо, Мануеля Санчіса, Мічела, Мартіна Васкеса і Мігеля Пардесія.
А що ж інші? Сіворі вивів збірну на ЧС-74, але був звільнений через зв'язки з колишнім диктатором Аргентини Пероном і подався до «Ювентуса» на адміністративні посади. «Збройовка» з Масопустом пережила найкращий період у своїй історії, вперше й востаннє вигравши чемпіонат (плюс друге і третє місце), але зі збірною Чехословаччини він не вийшов на два великі турніри. Альберт після кількох років у Лівії повернувся працювати функціонером до «Ференцварошу». Луїс Суарес після невдачі в «Інтері» тренував італійських та іспанських середняків і іспанську «молодіжку» (щоправда, вигравши Євро), а з самою «Фурією Рохою» вилетів у 1/8 фіналу ЧС-90. Сімонсен після десяти років у збірних Фарерських островів та Люксембургу головним тренером не працював (крім в.о.). Платіні вийшов на ЧЄ-92 з 19-ма матчами без поразок поспіль, чудовою грою і званням «тренер року» від поважного журналу World Soccer. Але сам турнір провалив з двома очками у трьох матчах і пішов працювати в оргкомітет ЧС-98. «Челсі» з співаком реґґі, громадським діячем і батьком-героєм (6 дітей) Гуллітoм грав привабливо, виграв Кубок Англії (перший голландець, що виграв трофей в Англії) і перебував на другому місці у лізі, але сварки з власником клубу Кеном Бейтсом («Мені не подобалaся його нахабність і фактично мені ніколи не подобався він сам» - зазначав Бейтс) призвели до швидкого звільнення. В «Ньюкаслі» він майже одразу посварився з двома лідерами команди - Аланом Ширером і Робертом Лі - і довго не протримався, а в «Лос-Анджелес Гелаксі» посварився взагалі з усіма, від Девіда Бекхема до Лендона Донована. Маттеус почав непогано, перегравши з «Партизаном» англійський «Ньюкасл» в Кваліфікації Ліги Чемпіонів і виступивши гідно у першому в історії клубу груповому турнірі, виграв чемпіонат і з цим клубом і з заможним «Ред Булл Зальцбург». Але більше відрізнявся гучними романами та фінансовими скандалами (вимагав відсотки за трансфери гравців), та й постійно скаржився на те, що його ігнорують в Бундеслізі за нефутбольних причин.
Папен кілька років балансував між французькими дивізіонами. Заммер побудував цікаву команду з Коллером, Росіцкі та Аморозо, виграв чемпіонат, але пiсля невдач в Дортмунді та Штутгарті вирішив піти іншим шляхом - спортивного директора, спочатку Федерації, а згодом - «Баварії». Збірна Ван Бастена грала в похмурий футбол, апогеєм якого стала «Нюрнберзька різанина» в програному 1/8 фіналi ЧС-2006 з 16-ма жовтими та чотирма червоними картками. Крім цього запам'яталася сварками тренера з кращими гравцями (Ван Ністельрой, Зеєдорф, Ван Боммель), що відмовлялися грати за збірну через нього. А в 2014-му році після невдалої каденції у «Аяксі» та посередніх - у «Геренвеені» та «АЗ» - Марко заявив, що припиняє працювати головним тренером через хворобу і нездатність протистояти психологічному тиску.
Більш цікава кар'єра була у Кевіна Кігана. Але цікава - не означає успішна. Ще один співак і взагалі перший англійський футболіст-телезірка чотири рази заявляв, що не бажає бути футбольним тренером. У першому випадку (по закінченні кар'єри гравця) «могутнє мишеня» повернувся аж за вісім років, і в «Ньюкаслі» заслужив нове прізвисько - «Король Кев», зробивши новачка Прем'єр-Ліги кандидатом на чемпіонський титул. Але щоразу щось заважало - продаж лідера Енді Коула до «Манчестер Юнайтед», сутички з Алексом Фергюсоном, що виводили Кігана і його команду з рівноваги (одне з висловлювань Кевіна на адресу опонента, «я хочу виграти у них» у супроводі злого виразу обличчя було визнане кращим в першому десятиріччі АПЛ), конфлікти з керівництвом щодо нового контракту. Через останнє Кіган і залишив клуб, пообіцявши більше не тренувати, але незабаром очолив мультимільйонний проект в «Фулхемі», а згодом й погодився на пропозицію від збірної. Яку витягнув на Євро-2000, але там не вийшов з групи, демонструючи застарілий, примітивний, наївний футбол. Після чотирьох посередніх років в «Манчестер Сіті» (2001-2005) йому знову перехотілося тренувати, а після невдалого повернення до «Ньюкаслу» (2008) - й поготів, й так, що він досі залишається на телебаченні.
У чому ж справа? У сукупності можливих причин. Зірки, вже звиклі до обожнювання, до легкості життя, не завжди готові до виснажливої тренерської праці, що часто нагадує бухгалтерську або бібліотекарську. Вони не звикли до критики і тому занадто болісно на неї реагують. Та й, правду кажучи, більшість володарів ЗМ - атакувальні півзахисники та форварди, а відомо, що більшість успішних тренерів походять з інших амплуа, є менш талановитими гравцями, що більше покладаються не на техніку, швидкість і інстинкти, а на мислення і важку роботу. Та й доводилося чути, наскільки важко таким тренерам усвідомити, що їхні підопічні не здатні рухатися, приймати і виконувати прийняті рішення на тому ж рівні, що й вони колись. Тоді тренеру здається, що гравці є лінькуватими й нахабними, що призводить до конфліктів.
Неврівноваженість, складний характер, погана тактична підготовка, несерйозне ставлення до справи, зарозумілість - у наявності повна збірка. Саме цього повинен уникнути Зідан. Він повинен бути і тактиком, і психологом, і вчителем, і директором і командиром одночасно, а не чимось одним.