Артем Мілевський був народжений у Мінську 12 січня 1985 року. Перші свої кроки у спорті він починав з баскетбольного майданчику. Там його запримітив його перший тренер – Микола Волков.
«Якось прийшов я в одну школу. Там жінка тренувала: діти грали в баскетбол. Я на їх гру подивився уважно і бачу, що дуже високий хлопчик досить здорово по полю переміщається, позицію правильно вибирає. Загалом, гравець хороший.
Я тренеру кажу: «Ось цей хлопець мені підходить. Те, що треба». Вона у відповідь: «Та ти що? Він же незграбний, довгий, як він взагалі у футбол грати буде?». А мені чуття підказувало, що користь від нього обов’язково буде. Це зараз я б цій жінці-тренеру розповів, що високі діти в ранньому віці всі незграбні, а потім з них відмінні гравці виходять, просто вони «дозрівають» довше. Коротше кажучи, записав я цього хлопчину до себе в секцію.
Так ми й почали з Артемом працювати. До речі, серед цих хлопців, що в баскетбол грали, був і Діма Колдун. Візьми я його тоді, і грав би він, може, зараз на високому рівні», - розповідає тренер.
На перше тренування його привела мама. Спочатку він піддавався критиці своїх однолітків, бо через високий зріст він був трохи незграбним, але згодом, поїхавши на свій перший турнір у Санкт-Петербурзі, Артем забив вже в першому матчі та в послідуючих, тим самим вибив для себе місце в основі. На тому турнірі він, до речі, став найкращим бомбардиром.
Одного разу, після чергового турніру, на Артема звернув увагу один з московських клубів та в обхід тренера намагався домовитися про перехід гравця особисто з Артемом. Однак батькам не сподобалася пропозиція клубу і, розповівши про неї тренеру, вони разом прийняли рішення, що треба малого відправити у гідну спортивну школу, в якій даний дитині талант не пропаде. Як раз в той час з’явилася чудова пропозиція від Павла Яковенка. Кияни мали гарних тренерів, гарні умови задля розвитку футболіста, саме тому Артем переїхав до Києва у 15-річному віці. До цього він вже встиг дебютувати за збірну Білорусі віком до 16 років.
Через деякий час молодий талант був заявлений за футбольний клуб «Борісфен», а пізніше за другу команду київського «Динамо».
І ось, здалося б, починає збуватися дитяча мрія. Та до виступів за одну з найкращих команд країни він хотів додати виступи за збірну України. З’явилися труднощі з отриманням громадянства, бо Федерація футболу Білорусії не горіла бажанням відпускати такого талановитого гравця. Конфлікт переріс до того, що туди втрутився президент ФІФА – Йозеф Блаттер та попросив вирішити питання мирною угодою. Згодом Білорусь добровільно відмовилася від гравця, та він спокійно прийняв українське громадянство.
З того часу Артем міг зосередитися на кар’єрі в клубі. У 2002 році Мілевського було переведено до першої команди «Динамо». До 2006 року гравець брав участь у матчах першої команди, однак більшість часу проводив на лавці запасних, ніж на полі. З 2006 року все змінилося. Йожеф Сабо почав частіше пускати Артема до гри. За сезон 06/07 він зіграв 25 матчів та відмітився у воротах суперника 8 разів. У тому році проводився чемпіонат світу, на який Артема було викликано навіть при тому, що він не зіграв жодного матчу за основну збірну. Але на чемпіонаті Європи серед молодіжних команд він зайняв друге місце. На тому турнірі футболіст був одним з головних осіб своєї команди.
Свій дебютний матч за збірну країни гравець провів проти Саудівської Аравії, замінивши на полі Андрія Шевченка. Саме у 2006 році, на чемпіонаті світу, Мілевський засвітився вперше як перспективний та багатообіцяючий гравець.
У матчі 1/8 проти Швейцарців Артем пробив післяматчеві пенальті та виконав його у стилі «Паненки». Після того увесь світ заговорив про молодого гравця з України. Ходили чутки про інтерес топ-клубів до Артема, але все це і залишилось, на жаль, у чутках.
У 2007 році до команди прийшов Юрій Сьомін. Як виявилося, то був найкращий тренер для такого гравця, як Артем Мілевський. Вже у сезоні 07/08 гравець з’явився на полі 32 рази та забив 5 м’ячів.
Значний кар'єрний підйом він відчув у сезоні 08/09, коли головний тренер 42 рази довірив йому місце в основі. Артем його не підвів й команда закінчила чемпіонат на першому місці. У цьому сезоні він забив 18 м’ячів. Та яких! У третьому кваліфікаційному раунді до Ліги чемпіонів, проти московського «Спартака», Артему вдалося відзначитися 4 рази у воротах суперника та віддати 4 гольових передачі за 2 матчі. До речі, обидва матчі закінчилися з рахунком 4:1 на користь «Динамо». Загалом у єврокубках того сезону він забив 7 голів.
У 2008 та 2009 визнавався найкращим футболістом України. Кар’єра гравця стрімко йшла вгору, але не все було так просто. Артем подався до нічного життя. Звичайно, він це робив і раніше, однак саме у цьому році це почало залишати свої відбитки на кар’єрі футболіста. Юрій Сьомін оштрафував гравця на 100 тисяч доларів. Однак навіть це не змогло зупинити гуляку. Саме в цей період з’явилися чутки про інтерес до гравця від таких клубів як: «Фіорентина», «Палермо», «Ліверпуль», «Тоттенгем» і т.д. Гравець неодноразово заявляв про своє бажання заграти у Європі, але президент «Динамо» не хотів відпускати таланта. Це в сумі з нічним життям не дало змоги перейти Мілевському у бажаний клуб.
Сезон 09/10 та 10/11 більшість експертів вважає піком кар’єри Мілевського. На полі він з’являвся 37 разів, забив 19 м’ячів та 43 матчі і 17 голів відповідно. У сезоні 09/10 гравець став найкращим бомбардиром України з 17 забитими м’ячами та саме в цей період новий тренер, яким був Валерій Газзаєв, довірив йому капітанську пов’язку. У сезоні 10/11 Артем боровся за звання найкращого бомбардира Ліги Європи з 6 м’ячами у своєму активі, однак за підсумками турніру Артем став третім, проте без уваги він не залишився. Мілевський був рекордсменом з зароблених на собі штрафних. У цей сезон в команді знову трапилася зміна тренера. В клуб повернувся тренер-улюбленець Артема – Юрий Сьомін. Того року гравець відмітився чотирма голами у ворота «Іллічівця» за 31 хвилину (9:0), тим самим став гравцем, який зробив найшвидший «покер» у чемпіонатах України. До всього цього ще додався перелом руки, який відбувся того року, у матчі проти полтавської «Ворскли».
Знову ж таки були чутки про переїзд Артема в більш імениті клуби, однак через небажання Суркіса розставитися з гравцем та, звісно, через неодноразові порушення режиму, Мілевському так і не вдалося змінити клуб.
Цей рік став роковим у кар’єрі таланта. Надалі він був заграний 29 разів за сезон, в яких відзначився 9 разів, однак матчі Мілевського з кожним разом ставали все тьмянішими і тьмянішими. Звичайно, футболіст може записати собі в актив виступи на Євро-2012, на якому він зіграв всі 3 матчі.
У сезоні 12/13 команду прийняв Олег Блохін, з яким стосунки в Артема не заладилися. На презентацію тренера Мілевський з'явився у халаті, пояснюючи, що це сталося випадково.
Ставлення тренера до Артема вплинуло на те, що того сезону він був на полі всього 15 разів, так і не зумівши забити бодай один гол. З кожним днем Артему ставало все гірше працювати з іменитим наставником. Талановитий гравець не здавався:
«Мій рідний клуб - Динамо, а моя справа - тренуватися. Найнеймовірніша плітка? Що я п'яним на тренування приходив. Олег Володимирович розповідав, що п'яних людей тренувати не може. Як це може бути правдою? Як можна п'яним приходити на тренування? Це повна нісенітниця», - розповідав футболіст.
Блохін заявив, що, як і раніше, Мілевський часто порушує режим та навіть на тренування приходить напідпитку. У листопаді 2012 року стало зрозуміло, що на кар’єрі гравця в «Динамо» поставили хрест. Олег Блохін на одній з прес-конференцій сказав, що відправив бідолаху до дублюючого складу. Та навіть попри те, що він з’являвся на полі за молодіжну команду, втримати кондиції він не зміг. Скоріш за все, це є відбитком все тих же нічних витівок футболіста.
Після того стала з’являтися інформація про те, що Мілевський може перейти до ряду клубів. Інтерес проявляли такі клуби як: «Бешикташ», «Ліворно», київський «Арсенал». Однак до завершення контракту з «Динамо» він нікуди не перейшов. По завершенню контракту з київським клубом гравець підписав контракт з казахстанським «Актобе», але з незрозумілих причин через декілька днів умову було розірвано. Після – переїзд до Туреччини. Була оформлена угода з «Газіантепспором».
Той період у житті Мілевський не бажає згадувати. Контракт був на 3 роки, у сезоні 13/14 Мілевський з’являвся на полі 9 разів. Все закінчилося одним голом та розбитим «Феррарі». За словами Мілевського, він не розумів, що ж на той момент коїлося у його житті. 31 грудня 2013 року Артем розірвав контракт з турецьким клубом.
Гравець залишався без клубу до липня 2014. Були чутки про те, що Артем незабаром підпише контракт з «Анжі», «Металістом», «Дніпром», «Ліворно», однак ні. Мілевський багато подорожував та відпочивав, а згодом отримав пропозицію від хорватського клубу «Хайдук».
Цей період називають перезавантаженням кар’єри колись перспективного гравця. Він заявив, що переосмислив життя, ставлення до нього, до футболу взагалі, і саме в той момент все повинно змінитися. Мовби він зав’язав з нічним життям, з гулянками і має бажання грати та повернутися в збірну України. 29-річний гравець вже в серпні дебютував за свій новий клуб. Другий свій матч він провів у Лізі Європи, граючи проти дніпропетровського «Дніпра» у рідних стінах НСК «Олімпійського».
Трибуни тепло прийняли Мілевського вдома. Однак нічим цікавим Артем в тому матчі не запам’ятався. Загалом же за «Хайдук» зіграв 27 матчів та забив 3 м’ячі.
3-го вересня 2015 року «Хайдук» розірвав контракт з Мілевським, посилаючись на те, що клуб робить крок до омолодження складу.
30-річний форвард не мав бажання їхати зі Спліту, тому погодився на пропозицію місцевого ФК «Спліт», який тренує колишній партнер по «Динамо» - Горан Сабліч.
Не протримавшись там і місяця, з Артемом було розірвано контракт, але до кінця ніхто й не пояснив чому. Клуб повідомляє про порушення режиму, а конкретніше – через проблеми з поліцією, він не з’явився на тренування. Проте сам футболіст каже, що нічого такого не було, і він просто захотів повернутися на батьківщину, до Мінська, через сімейні обставини. За «Спліт» він встиг дебютувати, але не більше. Один матч в його активі.
Приїхавши до Мінська, Артем в одному зі своїх інтерв’ю заявив, що вже втомився від постійних переїздів та дуже скучив за домівкою. Кондиції він утримував на полях ФК «Мінськ». Агент гравця розповів, що деякий час Мілевський залишиться без футболу та буде працювати індивідуально.
Наразі гравцю вже виповнився 31 та, за його ж словами, в Мінську він вже пересидів і має бажання відновити кар’єру. Звичайно, то вже не буде топ-клуб, на який він мав намір у 25-річному віці, але тепер в нього є шанс випробувати себе на другому континенті. Олександр Панков – агент гравця повідомляв, що такий варіант теж розглядається. Також, окрім цього варіанту, вони мають ще два та найближчим часом визначаться з кар’єрою екс-форварда «Динамо».
Незабаром Артем зустрінеться зі своїми екс-партнерами по «Динамо» у матчі пам'яті Валентина Белькевича, що відбудеться у Мінську 29 січня.
Загалом Артем провів за «Динамо» 287 матчів, забив 87 голів, ставав триразовим чемпіоном України, чотири рази вигравав кубок України, три рази - Суперкубок, два роки поспіль визнавався кращим гравцем України та одного разу виборював право називатися найкращим бомбардиром України. У 2010 році його трансферна вартість була прирівняна до 11 мільйонів євро.
Навіть не задумуючись, можна сказати, що Артем не виправдав всіх очікувань, які на нього покладалися. На те є всім відомі причини. Зараз у Артема саме той період, який можна назвати прірвою. Ще є шанс виправити нехай не все, але ж хоча б «не вдарити в бруд обличчям» та достойно завершити кар’єру. Чи вдасться це зробити йому? Побачимо.
Владислав Стародубець