- Як вважаєте, в якому статусі збірна України вирушить влітку до Франції - міцним середняком, темною конячкою?
- Ну, у фаворити Євро-2016 нашу команду записувати зарано, аутсайдером теж ніхто її не назве, тому з групи С вона має вийти. Далі все може бути, головне - зловити правильний настрій.
На таких турнірах взагалі багато чого залежить від першого матчу. Не все, звичайно, але є нюанси. А ми граємо з Німеччиною, одним з головних претендентів на титул. Ось він - фаворит! Як і Франція, яка грає вдома, Іспанія, яка набирає обертів, міцна Бельгія. Але бундестім, напевно, найсильніша команда, там неймовірна конкуренція за місце в складі.
- Календар матчів у групі сприятливий для України? Після Німеччини - Північна Ірландія, потім Польща ...
- Старт важливий, до того ж, він завжди непростий, для будь-якої команди. Так, я чую розмови, мовляв, німці почнуть не в повну силу. Але це не так! Їм дуже потрібно вдало стартувати, щоб потім контролювати ситуацію в групі.
Північноірландці? Упевнений, тренери не дозволять хлопцям недооцінити їх. Там зібрані досвідчені гравці, бійці, їх обіграти зовсім нелегко, ми в цьому вже переконувалися. У Польщі своя особливість, ця збірна - команда настрою, може дійсно блиснути, обіграти німців, а може і програти аутсайдерам. Ми, навпаки, відрізняємося стабільністю.
- Повертаючись до команди Михайла Фоменка, які в неї сильні сторони і, відповідно, недоліки?
- На мою думку, є питання до оборони. Не до окремо взятої лінії - взаємодії захисників, а до колективних дій, максимальної віддачі в цій фазі всіх польових гравців. Коли хтось вимикається, це призводить до дисбалансу, про що напевно ведуться бесіди з футболістами. Також я б зауважив, що наша команда деколи «сідає» занадто глибоко, але це вже - прерогатива тренерського штабу.
Що вигідно відрізняє збірну України, так це вміння зіграти на результат. Крім того, виділити варто контратаки та розіграш стандартних положень. Ось це наші козирі. Прогрес, до речі, помітний і в позиційному нападі. Навіть якщо вона не видає поки 100 відсотків, нинішніх 70 цілком достатньо для вирішення турнірних завдань. Ми в цьому переконалися у відборі.
- На загальну думку, яскраво вираженими лідерами синьо-жовтих залишаються Євген Коноплянка та Андрій Ярмоленко. Немає заперечень?
- Немає. Обидва - молодці, обидва тягнуть, ведуть партнерів за собою як в клубах, так і в збірній. Вони в будь-якому стані приносять користь, здатні, що називається, зробити результат. Я гадаю, їх внесок в успіхи команди справді не переоцінюється.
Але тягар лідерства звалюють на себе й інші хлопці. Наприклад, Андрій Пятов демонструє у збірній завидну стабільність. Подорослішав, додав у відповідальності Євген Хачеріді. У потрібний момент вміє завести Артем Федецький, якому я б ще побажав більш надійно оборонятися. Більшого чекаю і від Сергія Рибалки - йому пора повною мірою проявлятися на рівні збірної, задатки для цього є.
- А що скажете про нападників, та й взагалі про гру збірної України в передній лінії? Ось, Іспанії та Словаччині вона не забила ні в одному з чотирьох матчів відбору ...
- Чи не кожній сучасній команді, за рідкісним винятком, не вистачає забивного форварда. Нападаючі збірної України, як і гравці центральної зони, в цілому виконують ті завдання, які ставлять перед ними тренери. А якщо їм не вдається забити, то далеко не завжди це саме їх недолік. Значить, недопрацьовують всі!
Тепер що стосується напору ... Він не завжди потрібен. Атака повинна бути підготовленою, а проявлятися може і точково, у вирішальний момент. Наша збірна діє в цьому ключі. Усі фіналісти володіють класом, проти них з шашками наголо не побігаєш. Не даремно вважається, що чемпіонати виграє оборона.
- Маючи за плечима ЧС-2006, де Україна провела п'ять матчів, що ще можете назвати важливою складовою успіху?
- Той чемпіонат був першим для нашої команди і, почавши його з червоної картки, я встановив свого роду рекорд. Як і Олександр Шовковський, який не пропустив від Швейцарії жодного м'яча в серії 11-метрових (3:0) і не дав пробити мені - я був п'ятим у списку, та черга не дійшла ...
Якщо ж серйозно, величезне значення на таких турнірах має спілкування. Усередині команди, між гравцями і тренерами. Нам в Німеччині реально не вистачало зв'язку з уболівальниками, обміну емоціями. І це не тільки моя думка. Так, по телефону рідні розповідали, який ажіотаж панував в країні навколо збірної, але необхідний був живий контакт. Можливо, тоді ми стрибнули би ще вище.
Так що у Франції я б порадив нашому штабові врахувати і цей фактор. Можна продумати формат, зручний для всіх, головне - щоб гравці і тренери могли підзаряджатися позитивними емоціями.