Протягом останніх трьох сезонів представники Англійської Прем'єр-ліги двічі не потрапляли до «вісімки» найкращих клубів європейського континенту, раз по раз опиняючись поза розіграшем Ліги Чемпіонів вже за підсумками 1/8 фіналу. Неприємна тенденція почала окреслюватися одразу ж після того як кубок-«вухань» дістався «Челсі» у 2012 році.
Причин на пояснення такого спаду клубів із Туманного Альбіону називалося і називається безліч. Починаючи від високого рівня інтенсивності національного чемпіонату, де високий середній рівень команд і кожен може обіграти кожного, через що викладатися на максимумі необхідно щотижня (і це попри відсутність зимової паузи для відновлення футболістів) та закінчуючи простим, банальним невезінням.
Особливим випадком і навіть системним невдахою вважається «Манчестер Сіті». Команда, яка за останні п'ять років два рази вигравала чемпіонат Англії, хай це і було наслідком величезних фінансових вливань арабських шейхів, але все ж демонструє невольовий менталітет під час єврокубкових баталій. Навіть зірковий склад, який виблискує такими гранями, що їх не завжди знайдеш і в одвічних та стабільних ТОП-клубах, тушується в іграх найпрестижнішого клубного турніру Старого Світу. Пам'ятається, навіть кризовий останнім часом «Мілан» створював величній та жахливій «Барселоні» більше проблем, ніж «Сіті». Хоча порівнянння можливостей, потенціалу та амбіцій «россонері» і «міщан» наразі виглядає просто абсурдним, і тут дійсно можна говорити про провінційність менталітету «Манчестер Сіті» як клубу. З іншого боку, є приклади «Лідса», раннього «Челсі» із Дзолою, Ді Маттео та Віаллі, «Тоттенхема» Харрі Реднаппа, які також виглядали простувато на тлі завсідників Ліги чемпіонів, але грали сміливо і хоробро, отримуючи завдяки цьому куди більше дивідендів, ніж відверто боягузливі в Європі «міщани».
Мануель Пеллегріні приходив у Манчестер влітку 2013-го саме як тренер, який може забезпечити прорив у Європі, бо має необхідний досвід виступів у Лізі чемпіонів і локальні успіхи в цьому турнірі із іспанськими клубами середньої руки. Команда нарешті почала, хоч і з горем пополам, але долати груповий етап і тепер третій сезон поспіль б'ється лобом об стіну під назвою «1/8 фіналу», де і зустрінеться цього року із нашим «Динамо». «Сіті» під керівництвом чилійця, який мав всі умови для створення команди-машини, команди-династії (принаймні, на рівні АПЛ), остаточно перетворився на команду, суперечливість якої можна порівняти тільки з її ж нелогічністю. Здається, Агуеро і Ко самі не знають, чого від себе чекати. Можливо, золота чемпіонату Англії, але і то тільки тому, що серйозних конкурентів у «міщан» просто немає.
А от стосовно Ліги чемпіонів, то тут вже як карта ляже. Із нового сезону «блакитних» очолить Хосеп Гвардіола, і вже він намагатиметься перебороти химерний єврокубковий комплекс, виграти Лігу чемпіонів і побудувати те, що не вдалося Пеллегріні. Але для чилійського наставника гідно допрацювати свій контракт і, можливо, навіть довести своїх підопічних до жаданої, але поки знаної лише у мріях та снах мети, стане просто справою честі. Напередодні протистояння «Динамо» і «Манчестер Сіті» хочеться подивитися на гру «міщан» через призму ключових принципів гри, які сповідує Мануель Пеллегріні, і на прикладах тих матчів «блакитних» у цьому сезоні, які можна вважати гідними приставки ТОП.
«Манчестер Сіті» займає друге місце в АПЛ за відсотком точних передач (83,5) і перше - за ударами по воротах (17,5). За цим показником «МС» у всій Європі на третій позиції. Частіше б'ють тільки гравці «Реала» та «Баварії». Інша справа, що формальне домінування в матчах зовсім не завжди приводить до перемог. «Міщанам» катастрофічно не вистачає стабільності - у цьому сезоні, як ніколи раніше до цього, підопічні Пеллегріні залежать від власного настрою. Піде гра - можуть зібрати колекцію голів, ще й ефектних. Не піде - ситуацію не виправить ніхто, включаючи Яя Туре та Кевіна де Брюйне.
Особливою бідою, як уже зауважувалося вище, є невміння досягати результату в ТОП-матчах. Але цей сезон став просто апогеєм невдалої гри проти собі подібних за статусом. З позиції сили переграним був лише кризовий «Челсі». Матч із «Арсеналом» завершився мінімальною гостьовою поразкою 2-1, дербі Манчестера пройшло без голів, а «Ліверпуль» та «Тоттенхем» відважили «міщанам» оглушливих ляпасів, обоє познущавшись над ними із однаковим рахунком 4-1. Головний суперник по групі Ліги чемпіонів - «Ювентус» - аж двічі по грі переконливо здолав своїх візаві, але, на щастя для підопічних Пеллегріні, недолуго втратив своє перше місце у матчі останнього туру із «Севільєю». «Сіті» просто-напросто підібрало те, що погано лежало.
Мабуть, найбільш нищівний нокаут ідей Пеллегріні та структури, за якою зазвичай будується гра «блакитних», «МС» зазнало від «скаузерів» Юргена Клоппа. Звична манера - натиск двох флангових півзахисних «крил» із їхнім подальшим звільненням своїх позицій та зміщенням у центр з метою надати простір уже двом фулбекам, щоб ті загострили атаку подачею або прострілом в штрафний майданчик суперника, виявилася неефективною та розбилася об головну фішку та принцип гри від Клоппа - контрпресинг (gegenpressing). Атакуюче тріо Фірміно - Коутіньйо - Лаллана стали таким собі частоколом, який розбивав атакуючі намагання суперника ще в їх початковій стадії. А Джеймс Мілнер та Емре Джан чудово страхували своїх партнерів:
Алгоритм дій мерсисайдців зводився до досить простих речей: 1) якнайшвидше відновити своє володіння м'ячем після його втрати, поки суперник перебудовується із оборони в атаку; 2) відібравши м'яч поблизу чужих воріт і заставши цим суперника зненацька, отримати можливість для проведення швидкої контратаки. Важливий момент - була дотримана основна ідея контрпресингу. «Ліверпуль» не просто повертав собі володіння м'ячем на чужій половині, а й створював після цього велику кількість небезпечних моментів. Ідея Клоппа - «гегенпресінг - найкращий плеймейкер» - отримала підтвердження. Саме після перехоплень були забиті перший та другий голи «скаузерів» у ворота «Сіті»:
Немає Венсана Компані - немає і натяку на надійність у захисті. Мабуть, вже весь штаб медиків «Сіті» працює понаднормово, в дві зміни, у вихідні та без відпусток - але все одно не справляється. Є гравці, яких просто ніким замінити. Ключові для Мануеля Пеллегріні прізвища: Харт, Компані, Туре, Сілва, де Брюйне і Агуеро. Але лідер оборони допоміг своїй команді лише в десяти матчах і знову травмований, а пара Мангаля і Отаменді виглядає настільки непереконливо, що на поле дуже часто почав з'являтися навіть Мартін Демік(ч)еліс. Гроза власних воріт в топ-матчах. Що тут сказати, якщо свою першу гру на нуль без Компані «міщани» зіграли лише у 19 турі АПЛ проти «Лестера». На дворі було 29 грудня 2015-го. А у Лізі чемпіонів «Сіті» пропускало у кожному матчі групового етапу. Просто катастрофа.
Повертаючись до матчу із «Ліверпулем», то на «Етіхад» мерсисайдці наочно продемонстрували, як протидіяти «міщанам» в моменти розвитку їхніх атак. Озброївшись під час захисту схемою 4-3-2-1, «червоні» звужували простір в центрі поля, залишаючи центральних півзахисників «Сіті» (Фернандо і Яя Туре) просто ізольованими від атакуючої групи. Таким чином, підопічні Мануеля Пеллегріні довго не могли вийти з оборони і залишалися уразливими для пресингу, а це призводило до великої кількості індивідуальних помилок пари центральних захисників Демік(ч)еліс-Мангала.
Після перехоплень гравці «Ліверпуля» проводили кинжальні контратаки, використовуючи момент, коли суперник дезорієнтований. Ось таким от чином було забито третій гол Ліверпуля у матчі:
Той факт, що свої найкращі моменти та гол у цьому матчі «Сіті» створило лише після помилок з боку суперника, якнайкраще підкреслює проблеми, які відчували «міщани» на кожній ділянці поля. Креатив в атаці повністю залежав від індивідуальних дій Агуеро та Де Брюйне, що є загалом звичною справою. Але от Кевін, для якого цей сезон складався відмінно до травми, що викинула його з гри як мінімум на шість тижнів, у матчах із «Динамо» своїй команді не помічник.
Серхіо Агуеро часом теж грає через раз, але в останніх дев'яти матчах стабільно виходить на поле та має на своєму рахунку дев'ять голів. «Агуерозалежність» «блакитних» знаходить своє підтвердження.
Ще один важливий гравець «Сіті» - Давід Сільва, і він наразі, після травми вже згадуваного Де Брюйне, залишається чи не єдиною людиною в групі атаки команди, хто вміє нестандартно мислити. Звичайно, Хесус Навас і Рахім Стерлінг можуть виграти спурт у захисників суперника і прострелити / навісити, але задавати тон наступальним діям вони не в змозі. Спокійне та витончене володіння м'ячем у виконанні Давіда - це те, на що варто дивитися. Поєднання в діях іспанця розумного вибору позиції, вчасної та правильної оцінки кута атаки і його наполегливість у підтримці високого темпу гри дозволяє «міщанам» нападати динамічніше, підтримувати високу інтенсивність гри та швидко змінювати вектор атак. Але він, як відомо, був довго травмований і зазвичай набирає форму після травм не так швидко, як би хотілося шанувальникам МС, тому його поява у протистоянні із «Динамо» ще не гарантує негайного виникнення небезпечних моментів.
Повертаючись до гри в обороні «Манчестер Сіті», то особливо жалюгідно вона виглядає після пасів в розріз у штрафний майданчик. Кожен десятий удар по воротах «міщан» в поточному сезоні наноситься саме після таких дій суперника. А грудневий матч із «Сток Сіті» оголив цю проблему навстіж:
Швидкість гри манкуніанців в захисті, коли там діє Мартін Демікеліс, падає в рази. У силу свого віку аргентинець вже просто не здатен на повну агресивно вести боротьбу проти своїх візаві та інколи лише викликає своєю присутністю в основі запитання: «Ну навіщо?!?». Його земляк та літній новачок команди Ніколас Отаменді поки не виправдовує покладених на нього сподівань. І теж вже напомилявся в іграх за «міщан» досхочу. А про Ельякіма «привезу гол із будь-якої позиції» Мангала і говорити поготів. Словом, наднадійних «солдатів» у обороні МС немає. Ігри проти ТОП та просто таки добротних команд АПЛ є тому правдивим свідченням:
1) Обріз француза, після якого забив «Арсенал»
2) Позиційна помилка Отаменді, яка дозволила провести свій гол «Вест Хему»
3) Втрата позиції від Демікеліса, внаслідок чого за «Сток» забив Арнаутовіч
Навряд Отаменді та Демікеліс мали прагнення продовжити свій бенефіс похибок перед виходом на смарагдовий газон рідного «Етіхад» за декілька миттєвостей до початку двобою із «Лестером». Протистояння обіцяло бути безкомпромісним. Але не так сталося, як гадалося і очікувалося. Вишколений старим італійським лисом Раньєрі, «Лестер» відіграв традиційно зібрано та сконцентровано, абсолютно не зважаючи на статус суперника. Готовність до позиційних атак «Манчестер Сіті», шквал контратак, пресинг, «випалювання» кожного клаптика поля - до такого дірява оборона «міщан» не була готовою і надгостинно поставилася до своїх суперників, черговий раз напомилявшись вдосталь. МС не знайшло протидію на гру «лисичок», ні на йоту не здивувавши їх, і згоріло у полум'ї протистояння. Тріо Марез - Окадзакі - Варді атакували гнучко та варіативно. Канте на пару із Дрінквотером стоїчно воювали за центр поля, а захист не провалювався, холоднокровно нівелював свої недоліки та спокійно зіграв на власних перевагах. Мабуть, не можна краще підвести підсумок цього двобою, ніж це зробив Мануель Пеллегріні: «Ніяких відмовок - Лестер просто був сильнішим за нас».
На англійських полях можна побачити багато крутих андердогів, які не скавчать при одному тільки вигляді мажористих хлопців із клубів-грандів, а пристрасно і відчайдушно рубаються не на життя, а на смерть. Історію «Лестера» знає, мабуть, уже кожен. Не дають нікому спуску «Вест Хем» та «Саутгемптон», весело завжди в іграх «Сток Сіті» та «Уотфорда». Можна згадати і «Тоттенхем», що нарешті грає красиво та видовищно, а головне - стабільно, на противагу тим футболістам із Spurs, що раніше постійно і неминуче провалювалися в спробах відповідати очікуванням своїх вболівальників. Можливо, це свідчення регресу сильних англійських команд, але їх велич, багатство та статус уже не обтяжують ноги суперників і не затьмарюють розум противників страхом чи невпевненістю. Знаючи, чого очікувати від, наприклад, того ж «Манчестер Сіті», можна виходити на поле впевнено, а не метушливо. Саме цього вся Україна очікує і від київського «Динамо». Наша команда мусить здолати своїх внутрішніх ворогів - слабкодухість та боягузтво, що так часто заважають досягненню мети. Суперник із Манчестера має грізне ім'я, але поле рівне для всіх, де б воно не знаходилося. І те, що кияни не здобували жодної перемоги на виїзді у матчах із англійськими візаві, означає лише одне: «Поки борешся сам із собою, постійно виграє хтось третій». Може, «Динамо» і виглядає простувато на тлі МС, але хоробра і безстрашна гра здатна звести цю оцінку нанівець. Тим паче, що ми маємо стільки прикладів, які показують нам реальність цього!
Дмитро Шеремет