«Взагалі-то мені платять за те, що я висловлюю свою думку», - сказав колись герой комедійного сідкома, виконувач ролі спортивного журналіста. Дійсно, велика честь, коли твоєю думкою цікавляться не з якихось особистих мотивів, а для того, аби донести цю думку широкому загалові в якості медійної продукції. А те, що далеко не всі глядачі / слухачі / читачі з думкою погоджуються – то цілком природний нюанс.
У фільмі режисера Бетті Томаса «Частини тіла» дуже яскраво висвітлені стосунки публічної людини з громадськістю. Головний герой автобіографічної стрічки - Говард Стерн – легенда американського радіоефіру, який зумів протримати своє шоу на вершині різноманітних рейтингів завдяки пікантним та шокуючим деталям свого особистого життя. Говарда Стерна любили і терпіти не могли, висміювали і зневажали – але не ставились до нього байдуже. Вся суть трудової діяльності Говарда Стерна – ось в цьому діалозі: »
В середньому людина слухає радіостанцію 16 хвилин. А ті, хто любить Говарда Стерна, слухають 1 годину 20 хвилин. - І як вони це пояснюють? – «Цікаво, що він скаже далі». А ті, хто не любить Стерна, слухають його 2 години 40 хвилин! - А чим вони це пояснюють? - «Цікаво, що він скаже далі
».Віктор Леоненко-телеексперт – це такий собі Говард Стерн українського зразка. Для ТБ не стільки цінна його думка про футбол, скільки – його манера викладення своїх думок. Прямолінійність, руйнування рамок та шаблонів – це та родзинка, яка допомагає експертові постійно бути затребуваним.
Невже редактори «Великого футболу» не знали, кого запрошують для участі у програмі? Прекрасно знали. Віктор Леоненко в абсолютно такій же манері, як і зараз, виступав на телеканалі «2+2». Виступав до тих пір, поки не відбувся конфлікт інтересів з телеведучим програми «Профутбол». Коли ж «союз» розпався, редакція конкуруючого проекту своїм шансом скористалася миттєво. І тепер знаходиться у виграші. Глядачі постійно сварять Леоненка, - але постійно вмикають ТБ, аби побачити / почути, що Віктор Євгенович утне наступного разу.
Ідеальний образ футбольного телеексперта – це Гаррі Невілл. Англієць перед телекамерами завжди тримався впевнено, свої серйозні думки вміло розбавляв ненав’язливим гумором, ніколи не втрачав манер джентльмена. Але головна цінність Гаррі Невілла як експерта не в цьому. Головна цінність – в його умінні аналізувати, сказати щось нове, чого не бачать глядачі, про що не твердить телеведучий. Його вміння помічати і надавати важливого значення нюансам зробили з Невілла одного з кращих футбольних телефахівців нашого часу.
Леоненко навряд чи здатен розкрити перед камерами важливу суть непомітних на перший погляд нюансів; навряд чи здатен заглибити глядачів у бездонний океан аналітики; але Леоненко здатен сказати елементарні футбольні речі в тій манері, яка близька тисячам, а можливо й мільйонам українських вболівальників. Тому Віктора Євгеновича й будуть запрошувати на подібні телепроекти; тому його ефіри й матимуть високий рейтинг.
Та ця роль не така вже й проста. У випадку з Віктором Леоненком між образом правдоруба і банального шоумена – дуже тонка грань. Переступивши її кілька разів, можна знецінити багаторічні напрацювання. Прийняття експертом позиції «темної сторони» в суперечці щодо справедливості призначеного у ворота «Сталі» пенальті виглядає нічим іншим, як підсвідомим бажанням Віктора Леоненка йти проти системи, виділитися з маси. Ні, це нормально, якщо експерт вважає те чи інше суддівське рішення вірним. Не нормально, коли він, - експерт, - не підкріплює свою позицію фактами та аргументами.
Доки громадськості потрібні видовища, до тих пір експерти на кшталт Віктора Леоненка будуть затребуваними. А видовища, як і хліб, потрібні завжди…