- У 2010 році ви в статусі вільного агента з «Динамо» перейшли в «Оболонь», а потім опинилися в «Шахтарі». Могли тоді уявити, що доля знову поверне вас до Києва?
- Якщо чесно, взагалі не міг уявити свого повернення в «Динамо». Але, як бачимо, у футболі все можливо, нічого не можна передбачити заздалегідь. Доля розпорядилася таким чином, що керівництво і тренерський штаб знову захотіли мене бачити в рідній команді.
- До цього через дискваліфікацію вам довелося пропустити два роки. Як вдавалося знаходити для себе мотивацію, щоб підтримувати форму весь цей час?
- Чесно кажучи, зараз здається, що час пролетів швидко і непомітно, але відразу, звичайно, було трохи сумно. Я постійно підтримував свої кондиції, намагався знаходити всілякі варіанти для тренувань. Займався з «Оболонню», «Арсеналом», за що їм дуже вдячний. Для мене це було важливо. Шукав всі можливі і неможливі способи, щоб пограти в футбол, баскетбол. Чесно скажу, не бігав, тому що самого себе змусити важко, особливо коли знаходишся без команди і невідомо, коли будеш грати. Приділяв час сім'ї, батькам, також витрачав його і на швейцарські суди (посміхається).
- Чи не виникало думок, що можете більше взагалі не повернутися в футбол?
- Ні, ніколи. Навіть не думав про це. Але чув висловлювання деяких фахівців, що мені пора закінчувати з футболом. Крім тих, хто мене підтримував, було багато тих, хто тільки зловтішався. Деякі говорили мені прямо в обличчя: «Як можна було не грати два роки, а потім підписати контракт з «Динамо»? Багатьох це дивує. Я або намагався не звертати уваги, або це ставало додатковим стимулом краще і більше працювати.
- Ваше повернення в «Динамо» було неоднозначно сприйнято вболівальниками. Багато хто вважав вас зрадником, ви були готові до цього?
- Звичайно. У них є своя думка, у мене - своя. У нас відбулася зустріч, ми поговорили і дійшли спільного знаменника. Зараз вже все нормально. Є люди, які з розумінням поставилися до ситуації, а у деяких хлопців, з якими я зустрічався, до мене було таке ставлення, ніби я розстріляв 50 їхніх друзів. Дивуюся, скільки у людей може бути ненависті і ворожості.
- Які були відчуття, коли тільки повернулися до активної ігрової практики після дискваліфікації?
- Ігровий досвід не замінити ніякими тренуваннями, тепер я це точно знаю. Від гри отримуєш максимальне задоволення. Навіть на заняттях зовсім інші відчуття, коли знаєш, що готуєшся до матчу, а не працюєш просто так. Тоді і під час гри віддаєш усі сили, втілюєш на практиці все те, що відпрацьовував на тренуваннях. Це непередавані відчуття.
- Очевидно, що після складного періоду ви серйозно взялися за себе. Ваше ставлення до футболу змінилося?
- Так, адже роки йдуть, в юності про це не замислюєшся. Озираєшся назад: недавно тобі було 20 років - і ось уже 29. Починаєш переосмислювати деякі речі, дорожити кожним днем. Хочеться залишити після себе щось хороше, щоб про тебе пам'ятали з хорошого боку. Намагаюся все робити обдумано, усвідомлено, і це приносить свої плоди.
- Ви тримаєте себе в прекрасній фізичній формі. Проблеми із зайвою вагою вже позаду?
- У нас так побудований тренувальний процес, що докладати титанічних зусиль, щоб постійно бути в формі, не потрібно. Я тільки став більш вимогливим до себе в повсякденному житті, суворіше дотримуюся режиму харчування і відпочинку, адже дуже ціную те, що у мене є на даний момент.
- Ваша дружина Наталя з донькою Дашею часто бувають на матчах «Динамо»?
- Коли грав в Донецьку, дочка була ще зовсім маленькою, тому на футбол не ходила. У Києві беремо її на «Олімпійський» в теплу пору року. А ось дружина не пропускає жодного матчу, хоч би якою була погода - сніг, дощ, ураган - ніяких перешкод для неї не існує.
- Даші - п'ять років, можна сказати, що у вас росте майбутня спортсменка?
- До м'яча вона точно небайдужа (посміхається). Зараз вона займається танцями і ходить на плавання, хочемо також віддати її на теніс. Головне, щоб було бажання у неї самої, а не тільки у батьків, — розповів Олександр Рибка в інтерв'ю kp.ua.