Схильний погодитися з тими колегами, хто побачив у запізнілих спробах Мірчі Луческу викинути за борт пригорілу кашу лише реальний переляк, - відзначає журналіст footclub.com.ua.
Після відомих подій, яким КДК вже дав оцінку, питань майже не залишилося. Всі зійшлися на тому, що майбутній мікроклімат у збірної України, як репутація королеви... І вона не обговорюється, навіть якщо її втілення частково підсліпувате, забіякувате і пліткувате. Мене зворушив посил румунського містера про національне питання в збірній чужої для нього у всіх сенсах країни. Важко уявити, що Жозе Моурінью з містка «МЮ» раптом почне переконувати англійців, що ті повинні бути, як брати в команді «Трьох левів», а Карло Анчелотті закликати баварців любити швабів і так далі. Якийсь абсурд...
Але це тільки на перший погляд. У моєї безмежно коханої України ще кровоточать рани не тільки одержувані кращими її синами на фронті. Не повинне бути забалакано і головне підґрунтя, яке роз'єднало «братів по паспорту». Саме Київ першим піднявся на захист дітей в листопаді 2013-го, яких били пернаті опричники Януковича. І для мене як людини, що живе в Дніпропетровську, це стало прикладом, як треба вставати проти громил, що цінують тільки силу і не обговорюють злочинні накази. Тоді як у Донецьку найпопулярнішим словом залишалося «майдануті»...
Минув час, і тепер свистячі про футбольне братерство пасажири одного літака обклали нашу столицю матом. Нехай і в зв'язці з назвою команди «Динамо», яка теж є символом міста-героя і в новітній історії. Не випадково Роман Зозуля одним з перших чуйно вловив антиукраїнську суть у витівках гравців донецького клубу: як, матюкати Київ, який вас прихистив, Львів дав стадіон, а герої помирають, щоб повернути вам рідне місто і «Донбас Арену»...
Тепер люди, схожі формою на колорадських жуків, раптом белькочуть про толерантність. І переконують, що навіть їхній капітан намацав у себе совість. Потім, після нецензурних пісень... Мені це нагадало зворотний бік однієї історії, яка сталася з Володимиром Войновичем. Російський письменник, який у наш захист не вибирає слів на адресу Путіна, колись виявив, що його роман-анекдот про солдата Чонкіна солідним тиражем наваляло одне комсомольське видання. При цьому забувши повідомити автора. Коли ж Войнович пред'явив претензії і відмовився від копійчаної компенсації, будівельники путінського «російського світу» заявили: «А ми думали, що у вас є совість...»
Тепер про футбол. Другий рік поспіль Мірчі Луческу не вдалося знести золоті яйця для свого господаря. Ейфорія від скандальної і безглуздої перемоги над «Динамо» розтеклася в Лізі Європи, подібно яєчниці на холодній сковороді. Коку (прізвище теж в тему!) разом з Банегою і Вітоло не втратили контролю над м'ячем, а голландський арбітр купою попереджень не дозволив «Шахтарю» затоптати опонентів на стратегічних напрямках.
У підсумку «Севілья» впевнено вибила гірників з турніру, а Луческу знову дістав із рукава запаморочливий аргумент: програли дуже везучій команді(?!)
І ось тут у пам'яті прямо на паркан явних і уявних упереджень злітає задириста фраза ще одного Володимира Висоцького: «Кому пощастить, у того і півень знесе...»
Уважно простеживши за подіями на арені «Рамон Санчес Пісхуан», виявити подібного біологічного казусу в допомогу «Севільї» було неможливо.
Зате справедливість фольклорного парадоксу зафіксував останній матч «Шахтаря» з «Карпатами». Мірчі Луческу і його підопічним явно поталанило і з забитим Голодюком голом у дебюті, і своїм, реалізованим під завісу пенальті, який гірники видобули з відомим артистизмом. Не скидаючи з рахунків і автогол львів'ян, можна було здогадатися, про що повідає після матчу Мірча Луческу. Відкриттів, відсидівший дискваліфікацію на трибуні, не зробив: переможені «Карпати» йому дуже сподобалися, а матч був по суті товариський...
Граючи статусом матчів і на почуттях суперників, як досвідчений наперсточник, наставник «Шахтаря» не домігся головного: поваги більшості українських вболівальників. І, незважаючи на те, що скандали допомагають роботі журналістів, стверджувати, що нам буде Луческу не вистачати, я не наважуся.
Легко припустити, на чиєму боці опиняться симпатії більшості українців і в разі цілком ймовірного кубкового фіналу «Дніпро» – «Шахтар». При всій повазі до суперників у півфіналах, «Зоря» та «Олександрія» не повинні перешкодити цьому матчу викликом.
Для дніпрян його ціна загальновідома: трофей пора брати навіть в приглушеному світлі подальших клубних перспектив. Перед загрозою і зовсім сумного результату Ігор Коломойський нарешті збирає консиліум. Але яке б лікування не призначили, фінал Кубка України для «Дніпра» буде окремим питанням і принциповим.
Так і обговорюваний від'їзд Мірчі Луческу з порожньою торбою в Стамбул був би справедливою карою за всі дрібні і не дуже гріхи. «Мірча Всемогутній» - і раптом без чемпіонства і трофею?! ...Але іншого такого «знавця» в національних питаннях і геополітичних колізій Рінату Ахметову буде знайти не просто.
На цьому тлі особливо гостро переживалася новина про заміну на містку «Шахтаря» Луческу Мироном Маркевичем. Мирон Богданович відхрещується у всю: навіть переговорів не вів. Не вірити важко. Особливо людині, яка не раз вживала сильне застереження: «Люди не зрозуміють».
І не важливо, чи йде мова про політику, економіку чи футбол. Надто довго в країні панував закон ловців душ і легких грошей для обраних і самозванців.