- Мігелю, чи можеш зараз пригадати свої перші дні перебування в Києві та в «Динамо». Чим ти тоді жив, про що думав, з ким найбільше спілкувався?
- Звичайно, пригадую, причому свої перші дні в «Динамо» я згадую з великою теплотою. З перших днів мене зустріли з великою люб'язністю, мені приділяли багато уваги. Мене дуже тепло прийняли партнери по команді, вони турбувалися про те, аби мені було комфортно у новому клубі. Більше за всіх зі мною тоді спілкувалися Артем Мілевський, Тарас Михалик, Максим Коваль, Андрій Ярмоленко. З ними я проводив найбільше часу.
- Ти можеш сказати, що придбав справжніх друзів серед партнерів по команді за ці чотири роки?
- Ви ж знаєте мій характер. Мабуть, я не перебільшу, якщо скажу, що я дуже товариська людина, намагаюся завжди і з усіма бути доброзичливим. Я з великою повагою ставлюся до всього нашого колективу, причому не тільки до гравців і тренерів, але і до медичного та технічного персоналу. Думаю, образ на мене ні в кого не накопичилося
(посміхається).
- Ти не володієш вільно українською або російською мовами, хоча давно їх добре розумієш. Отже, з українцями ти спілкуєшся менше?
- Зовсім ні. З тим же Максимом Ковалем ми спілкувалися дуже тісно, поки він не пішов в оренду. Щоправда, переважно англійською, адже він добре володіє цією мовою. Але й інші хлопці завжди можуть перекинутися зі мною кількома словами.
- Чи можеш розповісти який-небудь кумедний епізод, що стався під час тренування?
- Ви що, про таке не можна розповідати в пресі
(сміється).
Якщо серйозно, тренувальне поле – зовсім не місце для всіляких приколів або жартів. Усі хлопці на тренуваннях дуже зосереджені на роботі, от навіть сьогодні двохсторінка за напруженням була схожа на справжній матч. До того ж, у нас дуже суворі наставники, з якими краще не жартувати(посміхається).
А от коли заняття закінчується, можна розслабитися і посміятися. Багато всього було, але так одразу і не пригадаю щось таке, про що можна розповісти.- 30 років – це привід покопатися у спогадах. Ти забив чимало красивих голів. Який із них вважаєш найважливішим у своїй кар'єрі?
- Взагалі, найважче у футболі – забити гол. Переможця визначають за кількістю голів, забитих у матчі, заради цього ми працюємо, тренуємося. Тому жоден гол не варто недооцінювати. Всі мої голи важливі для мене в рівній мірі. Крім того, будь забитий м'яч – це заслуга всього колективу. Давайте залишимо вибір найкращих та найважливіших голів на розсуд уболівальників, адже саме вони – наші головні судді.
- Добре, а який матч був для тебе найважливішим, найвідповідальнішим у кар'єрі?
- Не буду виділяти і матч. Адже кожен матч у певний період часу є важливим, потім настає час іншого матчу, і на той момент вже він не менш важливий.
- Для багатьох футболістів 30 років – це певний Рубікон, для багатьох – час розквіту, підкріпленого досвідом. Чи задоволений ти розвитком своєї кар'єри на даний момент? Або планував досягти більшого?
- Не згоден, що тридцятиріччя – це Рубікон, і саме зараз настав час підводити якусь межу. Ніколи не пізно вчитися чомусь новому, я завжди націлений на те, щоб набиратися нових знань, здобувати новий досвід. Причому не тільки на футбольному полі, але і у звичайному, повсякденному житті.
- Чи ставиш перед собою якусь мету у футболі, наприклад, виграти Лігу чемпіонів або чемпіонат Європи?
- Ні, я зосереджений на найближчому майбутньому, намагаюся відповідально виконувати свою роботу. Зараз у планах трохи відпочити після насиченого сезону. А далі будуть нові цілі та виклики.
- Чи був у твоїй кар’єрі такий момент, коли ти шкодував про перехід до «Динамо»?
- Ні, такого точно не було. Адже наша команда весь час прогресувала, досягла певних здобутків, у Лізі чемпіонів, Лізі Європи, а також на внутрішній арені, де ми повернули Києву чемпіонство. Тому я щасливий, що одного разу вирішив став частиною цієї команди, -
цитує Велозу офіційний сайт ФК «Динамо» Київ.