Коли закінчуються гроші, – потрібно економити. Економити, - значить, не лише відмовлятися від нових придбань, але й скорочувати уже наявні статті витрат. Економити, - значить, витрачати кошти лише на життєво-необхідні потреби. Так – логічно, такі правила диктує життя.
Можна, звичайно, написати свої правила і жити у відповідності до них, але тоді потрібно готуватися до того, що тебе й сприйматимуть як представника іншого, зрозумілого лише тобі світу. Будучи ірраціональним, можна постати або генієм, або безумцем. Але точно – не звичайним хорошим хлопцем.
У київському «Динамо», як і у інших футбольних клубах України, гроші закінчуються. Тобто, потрібно економити. Так, про це не говорять в інтерв’ю президент і тренер команди, гравці не роз’їжджаються через нестабільні фінансові умови, але це помітно по тій політиці, яку кияни ведуть на ринку. «Динамо» відмовилося від більш-менш дороговартісних трансферів, шукаючи підсилення серед вільних агентів. Олександр Яковенко, Валерій Федорчук, Микита Корзун, Микола Морозюк, Олександр Гладкий – цьому підтвердження. Процес торгів з «Ворсклою» відносно Артема Громова, в якому «Динамо» рахує кожну копійочку, теж.
Але економія «Динамо» має якийсь особливий специфічний характер. Відмовившись від дорогих трансферів, кияни продовжують навантажувати відомість вільними агентами, яким щомісяця потрібно платити зарплатню. Вони приходять до команди під акомпанемент шаблонних фраз Реброва і Суркіса, сидять на лаві запасних, начебто створюючи конкуренцію основним гравцям, а на полі з'являються все рівно одні й ті ж футболісти. Грають вони добре чи погано – на лаві запасних продовжують сидіти «вільні агенти», для яких моментом істини стає заключний тур чемпіонату. Адже саме в ньому «Динамо» не потрібно вирішувати турнірних завдань; саме в ньому можна довіритися тим людям, які приходили до «Динамо» «з потенціалом, щоб завоювати місце в основному складі команди».
Запрошення Олександра Гладкого – це наче поцілунок Іуди всім тим, хто щиро турбується за долю київської команди. На перший погляд жест ніби й благородний, але якщо розібратися, то в собі він таїть глибокий, і точно не доброзичливий зміст.
Запрошенням Олександра Гладкого керівництво загнало вболівальників у глухий кут. Будь-яка спроба достукатися до Сергія Реброва з приводу профнепридатності новачка завершиться одним – словами тренера «та він же кваліфікований нападник; має багатий досвід виступів; хоче грати за «Динамо»; він прийшов, аби допомогти нам». На підтвердження будуть наведені статистичні показники і факти того, що колись там Олександр навіть кращим бомбардиром ставав. І в площині таких аргументів звичайне вболівальнице слово про банальну вайлуватість, пасивність та непривабливість Гладкого як нападника не матиме ніякої ваги. Слова про те, що Гладкий – це просто не рівень чемпіона країни, не знайдуть своєї підтримки. Бо ж Олександр – також з ірраціонального світу. В «Шахтарі» він здавав позиції майже перед всіма конкурентами, що траплялись на його шляхові. При цьому, виходив, забивав і покращував статистику, реалізовуючи один-два моменти з енної кількості нагод, створеної мобільним півзахистом.
У «Динамо» буде інша гра. Там нападник протягом матчу може отримати лише один шанс для взяття воріт. А ще гірше для Гладкого – форвард мусить не лише чекати м’яча, а й працювати задля свого шансу. Але кому це цікаво, адже головне – конкуренція.
На папері прихід Олександра Гладкого до «Динамо», й справді, означає підвищення конкуренції в лінії нападу, хоча по суті це – ще один удар по атакувальному потенціалові команди. Отримуючи свої шанси (а їх Олександр отримуватиме, зважаючи на «правильність» Сергія Реброва), Гладкий відбиратиме ігрові хвилини від, напевно, єдиного більш-менш нормального нападника київської команди Жуніора Мораєса. Виходитиме Гладкий, - значить, бразилець сидітиме на лаві для запасних, знову втрачаючи тонус і отримуючи удар по власних амбіціях. Гладкий – це до компанії Кравця і Теодорчика, які на папері створюють конкуренцію, а в реальності просто заважають розкритися конкурентові, який за своїм потенціалом здатен вирости в забивного нападника.
А більш поверховий висновок – це те, що Гладкий займе в заявці місце, яке могло дістатися комусь з молодих гравців. Довіряючи, наприклад, Яремчуку, Сергій Ребров у важкий час не лише економив би кошти власника команди, але й інвестував би у майбутнє, працюючи над вихованням нового Ярмоленка / Коноплянки / Коваленка. Але прийшов Гладкий… І йому обов'язково треба буде надати шанс, бо ж у «Динамо» «всі футболісти основні, всі рвуться в бій, доводять свою кваліфікацію на тренуваннях і готові допомогти».
Прикро й від того, що Гладкий – це далеко не край бурної трудової діяльності менеджерів київського клубу. «Динамо» натхненно і наполегливо торгує резервіста полтавської «Ворскли» Артема Громова, забуваючи про те, що резервістом той став після приходу до полтавської команди «динамівця» Дмитра Хльобаса. Така хитра комбінація, мабуть, може підкоритися лише чемпіонові: торгувати чужого футболіста, який програв конкуренцію своєму вихованцю.
Це – ірраціональний світ київського «Динамо».
Ігор
Семйон