Багато вболівальників, експертів, журналістів вже після жеребкування фінальної частини Євро-2016 висловлювались, що група наша рівна, кожен може «вистрілити». З календарем нам пощастило. Не знаю як кому, а мені порядок ігор збірної України у Франції чимось нагадав чемпіонат світу 2006. Тоді, у групі з Іспанією, Саудівською Аравією та Тунісом, ми також мали непогані шанси на вихід з групи. Це завдання і ставилось перед нашою командою. Зрештою, ми його виконали.
Як і 10 років тому, сьогодні ми розпочали турнір з найсильнішим суперником по групі. Напевно, за рівнем гри Північну Ірландію та Саудівську Аравію недоречно порівнювати, але ці дві команди були в записаних аутсайдерах групи. І чогось такого, про що можна було б говорити «фантастика» чи «дійсно, «темна конячка» групи здивувала», немає. Майкл О’Ніл грає в надзахисний футбол. Поляки сьогодні намагались зламати ці редути британців, однак спромоглись лише на один гол, майже з лінії карного майданчика. Так, треба буде щось видумувати, аби пройти всі межі оборонної ланки ірландців.
Польща та Туніс виглядають як команди, які грають на одному рівні з нашою збірною. Тому, скоріш за все, володар другого місця і визначиться у Марселі в очному протистоянні «кадри» та «жовто-синіх».
Однак, повернемось до гри у Ліллі. Головна особливість збірної України на великих форумах, маю на увазі світового та європейського рівня, у невмінні розпочинати кожен з таймів. Особливо це стосується перших ігор. На 17-й хвилині матчу у Лейпцигу з іспанцями у 2006 році ми вже «горіли» 2:0. У Ліллі пропустили на 19-й. Перша половина першого тайму – явно не наш сильний бік.
Інший приклад: 48-ма хвилина матчу з іспанцями – 3:0. 53-тя хвилина у Києві, зі шведами – Златан Ібрагімович вражає ворота Пятова. Розпочинати тайми у своїх стартових матчах ми не вміємо – це факт! Можливо, причина криється у моральних-психологічних показниках наших збірників. Можливо, в чомусь іншому. Добре, що сьогодні не пропустили на старті другої половини. Хоча могли.
Після 25-ї хвилини матчу перевага на полі перейшла до хлопців Фоменка. Фланги запрацювали на повну, Ярмоленко з Коноплянкою «возили» своїх візаві. У центрі руйнував Степаненко, а Сидорчук опинявся там, де це було потрібно. Для голу не вистачило декількох сантиметрів. Та й Боатенг, здавалось, підіграв собі рукою. Але на повторі чітко видно, що ні руки, ні пенальті не було. Звичайно, у такому динамічному епізоді Аткінсон міг помилитись, навіть, незважаючи на величезний досвід. Він - людина. Але треба було бити влучніше і сильніше, а не вести потім розмови про «правильно/неправильно». А ось гол з офсайду питань не викликає жодних.
Другий тайм явно не вдався ні для Ярмоленка, ні для Коваленка з Зозулею. Якщо Андрій ще міг зачепитись за м’яч, то молоде дарування «Шахтаря» явно нервувало. Особливо помітним це ставало тоді, коли через нього йшла гра. Невпевнений прийом м’яча, часто навіть не встигав за, здавалось, легким м’ячем. А Зозуля не зміг нав’язати боротьбу Боатенгу та Мустафі. Більшу частину матчу Роман бігав без м’яча, пресингуючи.
Єдиний із номінальних гравців атаки, хто щось намагався продемонструвати, – Коноплянка. Дії з глибини, повернення на свою половину, де найчастіше Євгену і давали м’яч, не призвели ні до чого. Німці вивчили нашого вінгера, особливо після першого тайму, і простору для кинджальних випадів у півзахисника «Севільї» майже не було. Сидорчук підключався, але одразу після втрати м’яча біг чимшвидше «додому». Видно було, що настанова Фоменка включала в себе більше гру на захист.
Розчарували крайні захисники, особливо Шевчук. Ні, в обороні він відіграв на рівні. Але сучасний футбол вимагає від захисників такого амплуа ще й підключення до атак. Ось із цим у В’ячеслава виникало багато проблем. Хто з вас пам’ятає чіткий пас у карний майданчик у другому таймі? Та й під час 20-хвилиного «штурму» у першому таймі найчастіше прострілював/навішував Коноплянка. Федецький обігрувався з Ярмоленком, однак гостроти не надто багато привніс.
У центрі не надто великий простір, скоріш зовсім не давав де розвернутись, Хачеріді. Удари по воротах Пятова якщо і були, то з зони опорних півзахисників, де Степаненко намагався все «цементувати». Часом не виходило, і Хедіра з Кроосом небезпечно «лупили».
Так, гол Швайнштайгера, точніше атака німців, після якої капітан Бундестіму забив, почалась саме з обрізки Ракицького. І найнеприємніше те, що граючи весь матч надійно, страхуючи фланги захисту та не надаючи великого простору Мюллеру та Озілу, які залишились в тіні весь матч, помилились на останніх хвилинах. Але це футбол. Ми мали нагоди, але не забили. Німці мали шанси, і вони їх використали.
Тисячу разів був правий великий Гарі Лінекер: «У футбол грають 22 чоловіка, а виграють німці». Головні фаворити турніру здобули позитивний для себе результат. Виклались рівно на стільки, на скільки це було потрібно. Ні більше, ні менше. А чи не це головний показник класу та рівня команди?
Збірна Україна здивувала своєю грою. У позитивному значені цього словосполучення. І хто б що не казав, а шанси на вихід з групи, саме з такою грою, у нас є. І доволі непогані, слід зазначити. Легко не буде, але це Євро, тут не має бути просто. Тільки так здобувається визнання, досвід, будується команда та загартовується характер.
Хлопці, ми Віримо!
Олександр Ушаков