Дивні кадрові рішення
Дивацтва кадрової властивості почалися в української збірної ще навесні. Абсурдна ситуація з легіонерами з Росії - то викликають, то не викликають - з невиразними формулюваннями (від «хворі» до «не тягнуть») згуртуванню колективу, удосконаленню ігрового малюнка і підвищенню потенціалу команди явно не сприяли. Залиш тренерський штаб Бутка, Селезньова і Зінченка поза заявкою на Євро-2016, в цьому проявилася б хоч якась послідовність. В діях Михайла Фоменка в цій історії її виявити складно. Чи не задіявши нікого з них в весняних спарингах - фактично останніх «перестрілках» перед безпосереднім циклом підготовки до чемпіонату, - він потім включив всю трійцю до складу французької делегації. Де логіка? Може, і є, але я її щось не вловлюю.
У Франції питання по складу посипалися на Фоменка з новою силою. Частково він сам спровокував на них журналістів, поскаржившись на дефіцит досвіду у Зінченка. Українські колеги стрепенулися: «Що ж ви, люб'язний Михал Іванич, не взяли універсала Гусєва?». У цього хлопця досвіду на трьох Зінченків вистачить. Наставник не знайшовся що відповісти на резонне питання. Тільки невдоволено процідив: «Без коментарів».
У підсумку з двох колишніх і одного нинішнього «росіян» на поле в Ліллі і Ліоні виходили Селезньов (раз на заміну, раз в основі) і Зінченко (обидва рази з лавки). І ні той, ні інший рятівниками вітчизни не стали. Чи треба дивуватися проблемам в ігровій комунікації недавніх «відщепенців» з іншою частиною команди? Їх ще в березні можна було передбачити.
Тактичні прорахунки
Чи не відчуваю за собою ні найменшого морального права повчати заслуженого тренера України, прекрасного в минулому захисника київського «Динамо», який отримав два європейських кубки. Та й просто шановану людину. Але очевидно, що в матчі в Ліоні мав місце тактичний прорахунок з його боку. Українців ніхто не втягував в британський футбол - вони самі в нього вплуталися, суто добровільно.
Замінивши рухомого, по-хорошому пронозливого Зозулю на гренадера Селезньова, Фоменко, свідомо чи ні, максимально спростив структуру гри своєї команди - і завдання ворогові. Ірландцям тільки того і треба було. Трійка стопперів Майкла О `Нілла легко читала і впевнено переривала верхові подачі на українського центрфорварда. Інших аргументів супернику українці півтора тайму не пред'являли.
Спробувавши вибити клин клином, Фоменко, схоже, перехитрив самого себе. А коли усвідомив безперспективність обраної тактики, було вже пізно. Британці вели в рахунку і грамотно по ньому, за рахунком, працювали.
Схоже, мала місце і банальна недооцінка суперника. Напередодні матчу українці були розслаблені і веселі, багато жартували. Чи не в словах, так в поведінці команди проглядали ознаки якщо не легковажності, то не дуже серйозного ставлення до найближчого противника. Численні компліменти - і багато в чому заслужені - після Німеччини співслужили збірній України погану службу. Замислившись над вирішальним, як багатьом здавалося, матчем третього туру з сусідами-поляками, про найближчу загрозу, з боку Північної Ірландії, вона нібито геть забула. Подумки приплюсувала собі три очки - і розслабилася.
Дебютант чемпіонатів Європи жорстко покарав противника за неуважність. Другий поспіль вирішальний гол після штрафного - свідчення не тільки тактичних недоробок, а й елементарної втрати концентрації. Розбирали-розбирали - і все без толку.
Розкол в колективі
Фоменко неспростра вчора обмовився про відсутність колективу в збірній. Хто б що не говорив, незримий антагонізм між делегатами київського «Динамо» і донецького «Шахтаря» - дарма що вони тепер проживають в одному місті - був і нікуди не подівся. Масова травнева бійка у Львові, зокрема потворна витівка Андрія Ярмоленка щодо Тараса Степаненка, - зайве тому підтвердження. Пізніше капітан киян приніс колезі по національній команді публічні вибачення, футболісти потисли один одному руки - але осад-то напевно залишився. І не тільки у Степаненка - у інших «гірників», друзів-товаришів Степаненка, теж.
Припускаю, що чутки про два табори всередині збірної України дещо перебільшені. Зрештою, професіоналам не обов'язково дружити і проводити разом дозвілля, щоб спільно домагатися результату на полі. Але елементарна повага один до одного в будь-якому випадку повинна бути. Чи повною мірою вона присутня в надрах збірної України, не візьмуся судити. Але відчуття, що хлопці в жовтому не вбиватимуть один за одного на полі, напевно, виникло не тільки у мене. Враження єдиної команди, готової змести будь-яку перешкоду зі свого шляху, збірна України у Франції, на жаль, не справила.
Провал лідерів
Зрозуміло, що в нинішньої генерації українських футболістів немає майстрів калібру Андрія Шевченка. В новітній історії України взагалі другого такого унікуму не було - при всій повазі до Сергія Реброва або, припустимо, Олександра Шовковського. Але є два виконавці, які претендують на зоряний статус в сьогоденні. На них в першу чергу молилася країна, проводжаючи команду до Франції. І вони цих надій не виправдали.
Мова, як ви розумієте, про Ярмоленка і Коноплянку, найяскравіших представників нового покоління української збірної. Не надто яскравий виступ Андрія і Євгена на минулому, домашньому, Євро можна було списати на вік: молоді хлопці, обом по 22 роки. До Франції вони приїхали в самому соку, в розквіті років, а результат - тільки гірший. На Євро-2012 Ярмоленко і Коноплянка хоча б по результативній передачі віддали. Тут - порожньо-порожньо. Інші кандидати в футбольні герої в країні не спостерігаються. «Старички» вже не тягнуть, молодь - ще не тягне. Вам це нічого не нагадує? У Росії-то, по суті, така ж біда. Та й результат - поки, принаймні, - не набагато кращий.
За матеріалами www.championat.com