Коли збірна України ганебно «пролетіла» повз ЧС-2010, програвши грекам у Донецьку, у футбольних колах очікували на висновки, створення футбольних реформ і покращення футбольного господарства. Але тоді у стінах ФФУ розгорілася боротьба за владу - туди йшли «донецькі». Нікому не було діла до реформ.
Сьогодні ж ми озираємося на Бельгію і її «План Саблона». Після провалу на ЧС-1998 у Бельгії побачили кризу, що плавно насувалася, і шукали методи для її вирішення. Бельгійці скористалися досвідом роботи з молодим поколінням у Нідерландах, Франції, в провідних клубах, таких як «Аякс» та «Барселона». Боб Бровайс, що працював зі збірними Бельгії різних вікових категорій, змінив філософію. Наприклад, тоді в Бельгії грали за схемами 4-4-2, інколи 3-5-2. Бровайс і його колеги змінили концепцію і всі юнацькі та молодіжні команди перейшли на 4-3-3. Згодом Мішель Саблон став технічним директором Федерації і розпочав створювати структуру. Були проведені детальні дослідження дитячо-юнацького футболу університетом Лувена, яке базувалося на записі великої кількості матчів дитячих команд і подальшій аналітиці. Для покращення технічних якостей діти грали на майданчиках 2x2, 5x5 і 8x8. Бельгійські тренери проходили спеціальні навчальні курси, а футбольні академії співпрацювали з федерацією на вигідних умовах, отримуючи фінансове заохочення. У Бельгії відійшли від важливості «результату понад усе» на дитячому рівні. Навпаки, заохочували індивідуальні і командні дії заради гри і персонального розвитку.
Документ «План Саблона» датований 2006 роком. Вже у 2014 році Бельгія вважалася однією з фаворитів ЧС. У 2016-у - фаворитом ЧЄ-2016. Едена Азар, Рамелу Лукаку, де Брюйне, Феллаіні, Куртуа....
Весь цей шлях країна пройшла після того, як її відверто «мокнули» у футбольному плані.
Український «План Маршалла», який так охоче презентувала ФФУ і хизувалася тим, що з'явиться купа штучних полів і навіть завод по виробництву штучної трави - не зовсім те, що потрібно. Поле не навчить грати у футбол. Більше того, поле, за яким стежитиме держава, швидко помре.
Що робити в Україні?
- Потрібно створити концепцію, за якою футбольні поля, які будуватимуть коштом ФФУ, вибачте, за допомоги УЄФА, віддаватимуться клубам в оренду за певних умов. Головною умовою має стати створення дитячо-юнацької школи клубом, який отримає у своє розпорядження поле (у багатьох клубів немає власних ДЮФШ). Тоді клуб буде відповідати і підтримувати дане поле. І буде результат - підготовка кадрів. Поля можуть також отримувати звичайні ДЮФШ, які не матимуть професійних клубів. Тоді необхідне створення спеціальної конкурентної системи, коли ДЮФШ отримуватимуть фінансову допомогу за підготовку футболістів, які підписуватимуть професійні контракти і виходитимуть на поле.
- Необхідне створення школи футбольних менеджерів. ФФУ співпрацює з УЄФА. Завдяки цій співпраці в нас принаймні один дипломований футбольний менеджер високого рівня. Наші контакти з УЄФА дозволяють прийти до того, щоб в Україні розпочала роботу відповідна школа і започаткувалася система підготовки футбольних менеджерів. Бо, друзі, ті люди, які керують у нас в клубах (Стеценко, наприклад) - ну це ж абсурд і знущання.
- Необхідна реформа дитячо-юнацького футболу. ФФУ зможе змінити підхід до роботи і дитячо-юнацьких збірних. Але до цього теж варто підійти з розумом. Як не крути, з тренерами у Федерації на юнацькому рівні порядок. Але є складнощі з роботою із клубами, які часто всіляко відмазуються від того, щоб їхні гравці їхали на збори. Необхідно піти на контакт і разом розробити концепцію. Заохочувати клуби відходити від практики «результату понад усе» у змаганнях ДЮФШ. Бо є чемпіонство на дитячо-юнацькому рівні, але нема кадрів. У Бельгії саме завдяки цьому був отриманий результат. Такі кадри, як, наприклад, Олександр Іщенко, що є керівником тренерського корпусу ДЮФШ «Динамо» і закликає до «результату» на всіх юнацьких рівнях, мають назавжди залишити футбол. Вони - «дрімучі совки», гальмівна рідина українського футболу та суспільства. З ними немає майбутнього. Ми маємо готувати футболістів, розвивати їхні індивідуальні якості для того, щоб в майбутньому вони грали на відповідних позиціях і давали результат. А не ламати дітей криками та вимогами перемогти за будь-яку ціну у грі першості U-15.
- Ми маємо вбити систему, коли батьки у більшості ДЮФШ повністю фінансують і впливають на процес роботи тренерів, купують м'ячі та інше. Створення системи конкуренції між ДЮФШ і премій за виховання професійних гравців може вбити дану недосистему. Батьки можуть колегіально відкривати власну ДЮФШ і фінансувати її, але не впливати на роботу діючих шкіл державної чи приватної власності, скидуватися на форму та ін.
- Необхідна пропаганда футболу, а також підготовка якісних, саме якісних селекціонерів, які зможуть знайти талант у забитому селі. Наразі із селекцією існують проблеми. Не дивлячись на появу Коваленка і Зінченка, ми втрачаємо багато талановитих дітей. Провідні клуби, як «пилососи», висмоктують з інших команд талановитих дітей. Але цього мало.
Якщо хоча б розпочати, вже буде результат. А як розробити концепцію і плавно слідувати крок за кроком, змінити розуміння, відійти від пережитків совка - вже за 10-12 років ми можемо отримати гарних футболістів за прикладом Бельгії. Провал на Євро-2016 - це шанс. На жаль, в те, що ним хтось скористається, особисто не вірю. Бо не бачу людей, які здатні розпочати реформи. Людей, для яких ця країна - не територія для заробітку. Але ж надія, як відомо - вона гине останньою.
Андр
ій Коваленко