Таким, - веселуном, балагуром, душею компанії, - він був завжди. Не важливо, вигравав «Дніпро» чи програвав, Коноплянка виходив до журналістів і давав інтерв'ю, які допомагали відвести душу в разі поразок і підсилити почуття ейфорії у разі перемог. Таким він переїхав і до Севільї.
Унай Емері говорив, що Коноплянці важко адаптуватися до тамтешніх умов. Але Євгенові допомагає його відкритий характер. Власне, тему швидко «просікли» й іспанські журналісти, які навіть більше уваги приділяли образові Коноплянки, ніж його грі. Власне, зрозуміло: Євген, якщо не брати до уваги кількох вдалих матчів в середині осені, на футбольному полі нічим не вражав, а от в спілкуванні з пресою зумів зберегти (й навіть прикрасити) образ «хорошого хлопця».
Зрозуміло, що й до розташування збірної України Євген Коноплянка не міг приїхати з поганим настроєм (цікаво, чи такий у Жені взагалі буває?). Не надто помилимося, якщо зауважимо, що саме Коноплянці належить велика заслуга в формуванні тієї атмосфери, яка панувала в стані збірної України під час підготовчих до чемпіонату Європи зборів. Атмосфери грайливої, потішної. І це «вердикт» не лише українських журналістів. Про гарний настрій українців писали поляки, німці та французи, які також детально слідкували за тим, що робиться в розташуванні «жовто-синьої» команди.
Все це виглядало, насправді, перспективно. Адже відомо, що скутому, затиснутому колективові важче реалізовувати свого потенціалу. Під тиском відповідальності і постійним психологічним навантаження нескладно й «перегоріти», тож Коноплянці з його балагурно-потішним характером належало розряджати атмосферу не лише за межами поля, але й безпосередньо в грі.
Адже він, - Коноплянка, - ніколи до цього не породжував сумнівів у тому, що здатен тримати баланс між невимушеним і відверто нехлюйським ставленням до роботи. Але матч проти Північної Ірландії, до всього іншого, став переломним і в цьому компоненті. То було чи не вперше, коли посмішка Коноплянки дратувала. Дратувала тому, що в момент повного знищення самодостатності та самобутності українського футболу лідер національної команди так і не зміг вийти з образу доброго маленького хлопчика, не зумів проявити єства чоловіка, яке, можливо, було в тій ситуації єдиною зброєю, здатною врятувати від ганьби.
Втративши м'яча в боротьбі з опонентом і водночас опинившись п'ятою точкою на газоні, Євген у відповідь на заклик арбітра підійматися, розсміявся. Віддавши з центру передачу на лівий фланг в напрямку Коваленка, до якої Віктор фізично не міг дістатися, Коноплянка замість вибачення розцвів обличчям, наче на передовиці глянцевого журналу. А ірландці тим часом зосереджено, цілеспрямовано і зібрано вбивали залишки гідності українців.
Тож чи варто дивуватися, що нарциська натура Євгена Коноплянки не витримала критики інтернет-дописувачів, журналістів та експертів і вибухнула реакцією? Відмовившись спілкуватися з пресою, не приховуючи при цьому своєї образи, Коноплянка виразив своє «фе» всім тим, хто «наважився» не розділити грайливого настрою лідера збірної України в момент футбольної трагедії. Що ж, навіть під час чуми бувають банкети. Навіть під час трауру клоуни тішаться. Лише не всі, на щастя, до цирку ходять.