Севільське дербі - мабуть, найгарячіше в Іспанії. І виключно футбольне. Це не «класові війни» мадридських «Реала» з «Атлетіко» або «Валенсії» з «Леванте». І не національні - «Барселони» з «Еспаньолом». Так, «Бетіс» і заснований був через відмову власників «Севільї» взяти до команди робітника, тож асоціювався колись з пролетаріатом. Але нині це дербі проходить крізь родини. Навіть донька кумира уболівальників «Бетіса» Пепе Меля одружена з сином члена Ради Директорів «Севільї». Вони й справді схожі - великі стадіони, шалені вболівальники, «ліфти» з Прімери і назад, одіозні президенти-диктатори (Хосе Марія дель Нідо та Мануель Руїс де Лопера), звинувачені в незаконних махінаціях... І по одному українському гравцеві в першій і в другій командах. Однак «Севілья» піднялася з руїн ще десятиліття тому, завдяки своєму вже легендарному спортивному директору Мончі. А «Бетіс» тільки-но знайшов свого «Мончі». Питання, чи вженеться за темпом Мігеля Анхеля Торресільї Роман Зозуля?
Диявол на білому коні
«Бетіс» - і справді великий клуб. Шостий в Прімері за кількістю уболівальників, третій за кількістю місць на стадіоні, понад сорок тисяч сезонних абонементів у 2015-ому і вже 27 тисяч (!) - на майбутній сезон. «Віват, «Бетіс», навіть якщо програєш!» - іспанський варіант You'll never walk alone. Але «біло-зелені» часів де Лопери - клуб крайнощів і вічного безладу. Президент, який дефілює на коні навколо стадіону, названого власним ім'ям. І раптом б'є світовий трансферний рекорд з середнього клубу (купівлею бразильця Денілсона). І пробачає 15-ти гравцим, серед них й Денілсону, групову «вечірку» з дівчатами напередодні матчу (футболісти ще й розповідали дружинам про офіційну клубну вечерю).
Стадіон «Бетісу» десять років носив ім'я одіозного президента Мануеля Руїса де Лопери
До 2010-ого року самодурство де Лопери і 100-мільйонні борги спонукали 65000 уболівальників, серед них легендарних гравців клубу, на демонстрації і протести. Але скинути диктатора вдалося лише іспанському правосуддю, звинувативши президента у фінансових махінаціях з прикриттям клубом i наклавши на акції клубу арешт за мить до того, як де Лопера «продав» їх одному з більш «чистих» друзів. Відтепер Раду Директорів призначали зовнішні менеджери, вони ж прймали всі рішення про трансфери і тренерів. І борг почав швидко зменшуватися. Однак ця жорстка економія, а ще більше - закулісна боротьба в Раді між людьми де Лопери і новими - заважали клубу розвиватися. За шість років змінилися шість президентів і три зовнішні менеджери, один з останніх Хуан Антоніо Босх прибрав спочатку улюбленого тренера уболівальників Пепе Меля, потім - спортивного директора, а потім елегантно був прибраний сам (виявилося, що його юридична контора консультує одного з постачальників клубу). Трансферна політика зводилася до оренди або підписання вільними агентами списаних такими «грандами» як «Хетафе», «Еспаньол» або «Сент-Етьєн». Як результат - два вильоти з Прімери з антирекордами клубу, постійні прикрі поразки в дербі. Не додавали спокою й скандали з підозрами про здачу одного з матчів, звинувачення на адресу одного з тренерів про комісійні за трансфери, расистські вигуки вболівальників на адресу власних гравців (а саме Носи Ігьєбора і Паулау) та сексистські - на адресу нареченої зірки команди Рубена Кастро, яка постраждала від його побиття. А апогеєм стали звинувачення в участі у виборах президента 31-єї «мертвої душі», з покійних членів клубу.
Руїна
Крім останнього інциденту, здавалося, що попередня адміністрація під керівництвом Хуана Карлоса Оллеро вийшла на шлях істинний. Мель повернувся і повернув команду до Прімери, борги перед податковими органами були покриті, а інших залишилося 33 мільйони (зі ста). Були підписані відомі непогані гравці - Франсіско Портільо, Хайко Вестерманн, Рафаель ван дер Ваарт (останній повернення на Батьківщину своєї іспанської бабусі сприйняв як особливу місію), Ріккі Ван Вольфсвінкель. Ще один кумир Хоакін Санчес повернувся додому з Флоренції, за нього і ще шістьох гравців були сплачені живі гроші, що в останні роки для «Бетіса» було дивиною. І «зелено-білі» почали сезон одними з лідерів, продовжили - лідерами за здобутими очками в гостях. Проте Мель завжди був психологом, а не тактиком. А коли зникла «іскра» - команда покотилася і перш за все - новачки. Вісім матчів поспіль без перемог, п'ять - без забитих м'ячів, останнє місце за забитими - вболівальники закидали сміттям гравців і функціонерів клубу, проривалися в офіси. А останні звинувачували Меля в маніпуляції підгодованими фанами проти клубу.
Про звільнення Мель дізнався з Твіттера, а за його наступника з молодіжної команди Хуана Меріно команда стала жорсткою бойовою одиницею, першою відібрала очки у Зінедіна Зідана як у головного тренера «Реала» і в підсумку за допомогою зимових оренд Чарлі Мусонда з «Челсі» (чи не відкриття ліги), Мартіна Монтойї з «Барселони» і відомого бразильського форварда Леандро Даміао закінчила сезон десятою. Але все це відбувалося на тлі чергової війни в керівництві - Оллеро і його заступника Анхеля Харо. Оллеро в результаті подав у відставку, заявивши, що й не збирався залишатися. А перші вільні вибори за 25 років виграв Харо, слід зазначити, здолавши кандидата де Лопери лише завдяки все ще заарештованим 30-ти відсоткам акцій останнього.
Нова надія
Харо не став втрачати час марно. Буде розширена фанатська трибуна стадіону Gol Sur з п'яти до 15-ти тисяч місць. Отримано ліцензії на відкриття клубних радіостанції та телеканалу. А головне - новим спортивним директором став Хуан Мігель Торресілья, який перетворив «Сельту» з такої ж нудної та бідної команди-ліфта в одну з найяскравіших в Прімері. Вихователь Рафіньї, Аугусто Фернандеса, Яго Аспаса, Санті Міньї, Ноліто і тренера Луїса Енріке посварився з керівництвом «Сельти» (подейкують, що через фінанси), а в «Бетісі» отримав контракт за схемою 3 + 1.
І новому головному тренеру Густаво Пойєту так сподобався новий проект, що він навіть огидно пішов з афінського «АЕКа» прямо перед півфіналом Кубка. Пойєт, як і Торресілья - адепт атакувального футболу, який грунтується на володінні м'ячем. «Чим більше у нас м'яч, тим більше ми насолоджуємося грою». І уругваєць ще з часів кар'єри гравця відомий своїм бійцівським характером і бажанням боротьби.
Набагато якіснішою стала й трансферна кампанія. Більшість запрошених минулого літа пішли, Торресілья продовжує очищувати роздутий і повний посередніх гравців ростер. А головне - знову витрачаються живі гроші. І не за гравців, кар'єра яких добігає кінця без ігрової практики, як минулого літа, а за тих, хто і добре відіграв минулий сезон, нехай і не зірок. Один з кращих гравців данської ліги лівий захисник Дурмісі, капітан «Реймса» в свої 24 правий захисник Манді, розумний верткий опорник з «Твенте» чилієць Феліпе Гутьєррес, один з лідерів «Монпельє» теж опорник Йонас Мартін. Юний вінгер з «Вільярреала» Нахуель, взятий в оренду. І ще четверо новачків на підході.
Але все ж головне посилення «Бетіса» - в атаці. Найгірша команда Прімери минулого сезону за забитими не може вічно покладатися на 35-річного Рубена Кастро (19 голів з 34-ох командних в сезоні 2015/16). Тому першим кроком був трансфер 20-річного Антоніо Санабрія в «Ромі» за 7.5 мільйонів євро. Вихованець «Барселони» забив 11 м'ячів минулого сезону за хіхонський «Спортінг» (в його віці стільки в Прімері забивали лише Ліонель Мессі та Серхіо Агуеро). Фізично міцний, відмінно граючий на випередження і в той же час рухливий - саме його бачать за два-три роки лідером команди або великим трансфером. Полював «Бетіс» і на француза Валері Жермена, але не міг боротися з конкурентами і з «Монако», який вимагав компенсацію за гравця. Тож Торресілья вдався до запасного варіанту.
Роман Зозуля потрапляє в «Бетіс» в дуже цікавий час. Такий клуб просто заслуговує на кращу долю. Економічне становище, амбітні проекти, тямущий і завзятий спортивний директор, готовий до «чистки», підтримка тренера з фізпідготовки Маркоса Альвареса, який працював три роки в «Дніпрі» поруч з Романом. Та головний проект «зелено-білих» - це інший форвард, Санабрія, улюбленець вболівальників Кастро також отримає свої хвилини, а Пойєт планує грати з одним форвардом (4-3-3), та й взагалі поки не довів свої тренерські здібності. До того ж, величезна тінь де Лопери з його акціями та прихильниками продовжує псувати настрій клубу. Та й з такими «друзями», якими були Оллеро і Харо, і вороги не потрібні. Тож на «Беніто Вільямарін» буде, як завжди, цікаво. Але не факт, що добре.
Леон Вургафт