Українські вболівальники, ідучи на матч улюбленої команди, прагнуть щиро та по-особливому створити своїм улюбленцям теплу та домашню атмосферу. А найбільш завзяті та віддані фанати долають сотні кілометрів, перетинаючи простори України, а інколи і Європи, уздовж і впоперек, аби не залишити свою команду без підтримки. Національні стяги, клубні банери, «рози», розмальовані у кольори клубу, та голосисті вболівальники, безумовно, додають колориту грі мільйонів та створюють особливу атмосферу на стадіонах. По-особливому це виглядає по той бік екрану, коли не чуєш емоційних викриків фанатів, бо суддя, на їх думку, упереджений, не вдихаєш їдкого диму від запалених фаєрів, що горять на секторах, немов ялинка під Новий рік тощо.
Сьогодні нецензурними висловлюваннями, особливо у бік суддівської бригади, та такими, що найбільш голосисті вболівальники ледь горлянки не зривають, уже нікого не здивуєш. До цього всі вже ніби й звикли. Інша ситуація з фаєрами. Їх наче заборонили, але заповзяті фанати усе одно не бачать «хорошого» вболівання без цих атрибутів.
Проте фанати, які палять фаєри, здається, не задумуються про їх небезпеку. Ще й аргументувати можуть, мовляв: палили, палимо і палити будемо. Головне, що красиво палає і додає ефекту матчу та адреналіну самим вболівальникам.
Відомо, що київські та львівські фанати здавна хизувалися дружніми стосунками. Продемонстрували братське єднання вони і цього разу – під час матчу «Карпати» - «Динамо». Традиційні «переклички» «Слава Україні! - Героям слава!» та інші заряджали атмосферу на стадіоні. Навіть разом вболівальники продемонстрували музичні таланти – милозвучно заспівали «Червону руту». Це все, звичайно, додало краси поведінці вболівальників. Однак під кінець матчу столичні гості вирішили ще раз нагадати про себе. Київські фанати палили фаєри і петарди так завзято, що, здавалося, хочуть утвердити перемогу своєї команди остаточно.
Під час матчу 2 туру ЧУ «Карпати» - «Динамо», здавалося, коли рахунок на табло 0:2, поєдинок прямує до свого завершення: кияни втримують комфортну перевагу у рахунку, а львівський вболівальник знову покрикує убік своєї команди та висловлює все, що він думає про гру карпатівських футболістів.
І потрібно було бачити перелякані обличчя стюардів у той момент, коли із київського сектору пролунали постріли та пішов дим. Знову «Арена Львів» зіштовхнулася з недотриманням порядку – цього разу піротехнічним шоу вирішили потішити київські «тіфозі».
Більшість вболівальників може не погодитися щодо табу на фаєри, мовляв, піротехніку придумали не в Україні – і взагалі – це частина футболу. Умовляння, застерігання, та й навіть приховані погрози й надалі не заважають фанатам дивитися гру мільйонів яскраво. Здається, в Україні вже звикли: фанатів-піротехніків побороти важко, тому з усіх сил старатись працівники наших стадіонів не збираються. Навіть попри усі застереження диктора на стадіоні, які через фанатський гул та активне уболівання не завжди чують або й не хочуть чути найбільш активні фанати. А футбольні клуби не поспішають активізовувати роботу у цьому напрямку. До цього всього у нашій державі законодавчі норми є недосконалими – тому суворих покарань для найбільш активних порушників не застосують. Однак це фінансово б’є по кишені самих клубв, а інколи призводить до більш суттєвих покарань. А заклики, застерігання тощо, як не дивно, не допомагають.
Дуже сумно це виглядає тепер, коли Львів просить у ФІФА помилування та зняття зі стадіону дискваліфікації. Усе заради того, аби на фартовий львівський стадіон повернулося свято футболу. Як відомо, «Арена Львів» дискваліфікована уже з 2013 року за схожі дії фанатів. А недавній директор стадіону через критику щодо невміння навести лад уже був змушений покинути свій пост.
Проте західноукраїнські вболівальники ще таїли в душі надію на те, що Львів покаже футбольним босам, як гарно та культурно вміє вболівати і вже згодом радітиме черговим перемогам збірної у кваліфікації до Чемпіонату світу.
Проте якщо львів’яни відповідальність за свої дії зрозуміли, то як бути із гостями? Особливо фанатами «Динамо», «Шахтаря», до яких останнім часом було найбільше претензій? Хочеться вірити, що це просто виплеск фанатських емоцій, а не чиїсь цілеспрямовані дії, аби навмисне скомпрометувати львівський стадіон.
А київські вболівальники, не задумуючись про вчинені дії, які для них – частина футбольного ритуалу, хутенько склали рюкзаки – та й додому. А ви, любі львівські друзі, самі давайте раду своїм проблемам. Ще й кивати можуть у бік західного кордону, мовляв, дивіться – в Європі ще й не таке коїться: «палають» стадіони, міряються силами фанати до, під час і після матчу.
Такі дії змушують задуматись: коли український вболівальник навчиться підтримувати своїх улюбленців справді по-особливому. Протягом матчу, як це роблять, наприклад, в Англії, співатиме пісні, демонструватиме свою підтримку клубними барвами одягу, творчими банерами, не «плюватиме» нецензурщиною у бік суддів тощо. Не хочеться застосовувати ці слова до всіх, щоб не склалося враження, що українські стадіони перетворилися на збіговисько крикливих та агресивно налаштованих громадян, а культурні вболівальники не бачили у них себе. Однак після перегляду таких моментів, які все одно відривають від перегляду поєдинку, питання все ж, здається, залишається риторичним? «Чи навчаться наші уболівальники підтримувати свої команди культурно і без негативних наслідків для інших і себе?»