Тьху ти. Ну і розповідайте тепер про безліч нереалізованих моментів або горезвісну «лотерею» під здоровий регіт недоброзичливців і напади депресії у шанувальників! Шукайте хоч щось. Так не знайдете ж...
Безпрецедентно вилетіти після домашньої перемоги 2:0 потрібно було дуже постаратися, потрібно було дуже несерйозно віднестись до суперника, до свого тренера, до свого президента і, що найстрашніше, - до своїх уболівальників.
Так, «Шахтар» і «Динамо» били відповідно «Лугано», причому в зовсім доісторичні часи, і «Тун» (недавно). Тільки ті перемоги в порівнянні з вильотом з кваліфікації Ліги чемпіонів не значать майже нічого - як для клубів (в матеріальному і моральному сенсі), так і для нас із вами. Тих, хто приготувався спостерігати футбол вищого рівня, а отримав...
І в обох випадках нічого кивати на суперників і обставини - що заслужили, те й вигребли сповна. Виправданням «Шахтарю» послужить перемога в Лізі Європи. Як у 2009 році, коли невдача в ЛЧ обернулася золотою сторінкою історії! Потягнете?
Але як же зайшов Фонсека, як зайшов. І адже ніщо не віщувало, принаймні, зараз. Зовсім не хочеться проклинати тренера і вишукувати його вину - не тих поставив і все таке інше; хоча це найпростіше - мовляв, Ракицький в основі все б вирішив. Вважаю поразку ігроцькою, і за неї повинні відповідати всі без розбору національності і громадянства. Проспали.
Варто вирвати з голови пару з волосин, що лишилися там (на грудях, їй-Богу, більше і кучерявіше!), згадавши, як нахвалював гірників після першого матчу з «Янг Бойз». З'ясувалося - несерйозно і передчасно (і з якою такою хитрою думкою ти це зробив, скажуть вболівальники донеччан? Вже довелося зустріти...) - мовляв, гра хороша, «Янг Бойз» там і не бачити зовсім. Варто! (Рве.) Навряд чи це могло вплинути на стан гірників, тим більше їх легіонерів, але чорт забирай! Мати стільки моментів (Степаненко! Дентіньо! Контри запороти!), а потім. Недооцінка? Безумовно. Як у збірної України проти Північної Ірландії. Згадувати-то і тримати в пам'яті треба було не можливості забити у Львові третій м'яч, а перші хвилини того поєдинку, коли забивати повинні були швейцарці.
Дика нереалізація (при чому тут фарт?!), відсутність волі і характеру - і це при вельми сприятливому суддівстві! У Берні господарі повинні були відкривати рахунок трохи раніше. Якщо Степаненко в штрафній не порушував правила на Юя Кубе, вибачте, Юе Кубо, то що це було - дозволений контакт?! Ну а через кілька хвилин м'яч все-таки влетів у ворота «Шахтаря».
Ну а Тайсону лікоть би притримати - або історія вчить лише тому, що нічому не вчить?! Або бразильці завжди так себе ведуть у засмучених почуттях? Не добре. Тим більше в світлі запрошення в збірну України, яке, сподіваюся, надійде - спостерігач-то від збірної Бразилії, мабуть, мало чого хорошого впише в рапорт головному трейнадору Тіте.
«Шахтар» проявив, можливо, найбільш характерну рису наших команд - ми поганенько тримаємо удар, лише з величезними труднощами і вкрай рідко переламуючи хід поєдинку, що невдало складається.
Так-то «Шахтар» сильніше і класніше. Але - на «Арені Львів» та на папері. Не на «Стад де Свісс». Реноме українського футболу (Європі та світу плювати, хто там яке місто представляє!) отримало ще один суттєвий удар. Вони, ці удари просто градом сиплються, ми притиснуті до канатів. Хто завдасть удару у відповідь? І чи буде він?
Ну а жаліти про Мірчу Луческу не поспішайте. Дайте Пауло Фонсеці ще один шанс.
...Уф. Ось спробуйте тепер зібрати глядачів на матч із «Олександрією». Ми раді допомогти всім, ми зробимо що можемо, але гравці-то все одно головні в цій справі!
А гравці...
ПОЛЕМІКА
У статті шановного автора, присвяченій запереченню натуралізації як згубного для вітчизняного футболу заходу, зазначив дві принципових тези.
1. Мантра під назвою «у нас багато талановитих гравців» - звична до потасканності, нудотна до ломоти в щелепах, ніким не доведена (якщо не брати до уваги доказом те, що український народ талановитий, працелюбний і т. д. за визначенням) і вщент розлітається при зіткненні з дійсністю; втім, ніким і не спростована.
Хто знає, може, й справді не там шукаємо і не кажемо? «Як, ви не любите котів? Так ви просто не вмієте їх готувати!»
Я б сказав, що для початку не вміємо заманити і захопити. А далі вже все інше - бідність шкіл, організація процесу, кваліфікація педагогів, злодійство з боку клубів, надмірна безліч «консервів» (тобто тих, у кого батьки з грошима), небажання самих хлопців проливати сто потів!
Однак є пункт два...
2. Справжні винні майже названі - є, є злісні сили, які гнітять наш футбол і заважають українським футболістам розкритися-реалізуватися!
У цей момент я відчув себе академіком Євгеном Вікторовичем Тарле (наголос на першому складі), якому на рецензію прислали енциклопедичний словник Ларусса. Не взагалі Тарле, а в той момент, коли він відкрив статтю «Суворов» і прочитав: «Російський полководець, кілька разів розбитий французькими військами». Академік накреслив рівно три слова: «Що? Де? Коли?»
Артем ФРАНКОВ, жу
р
нал «Футбол»