Багато було розмов про те, хто й навіщо «призначив» (читай: проштовхнув) Шевченка у штаб збірної. Не хочеться повторювати своїх колег, але й досі усі розуміють – родинні зв’язки сильними були раніше, такими залишаються й досі. І тут мова не лише про Шевченка - швидше про систему, яка вибудувана у нашій країні. Так, раніше, ще за часів Радянського Союзу, син чиновника мав забезпечене майбутнє: «папа протолкньот», «папа поможет», навіть якщо син бездар. Це всі знають, це не секрет.
Я не хочу нічого сказати про тренерський талант Шевченка. Це – загадка. Для всіх нас. Так, тренери, які приймали у нього іспити, вчили його у тренерській школі при ФФУ, відзначали його мислення, те, як він думає, говорить про футбол. Але це теорія, а потрібна й практика. А це зовсім різні речі.
З самого початку «спікером» тренерського штабу був саме Андрій Миколайович. Потрібне інтерв'ю? Вам до Шеви. Тоді всі знали, що Михайло Іванович Фоменко не надто любить говорити, давати інтерв'ю. Чув історію про те, як колега брав у нього коментар. На 20-25 запитань тодішній головний тренер відповів за 5-7 хвилин(!). Вражаючий результат, багато чого дізналась громадськість про національну збірну. Зараз зрозуміло, що якщо ти український журналіст – не чекай на інтерв’ю від головного тренера. Максимум на що ти можеш розраховувати – брифінг, приватна зустріч, на яку тебе запросять за певних обставин, і передматчева прес-конференція. Тут вже не сховаєшся від регламенту, від правил. Треба!
Так, коли почув про зустріч, стало цікаво: хто, як і кого запрошував. Через півгодини стало зрозуміло – Шева сам «підбирав» журналістів – редагував, додавав, «мінусував» журналістів. Закрита вечірка з надто обмеженим колом. До цього можна по-різному ставитись, але факт залишається фактом – на не прості питання наші функціонери та головні тренери збірної не вміють відповідати. І не треба казати про конференцію у ФФУ після провалу на ЄВРО. Так, 2,5 години говорили, але важливо інше – про що?! Я не буду розписувати своє бачення того дня, тієї події. Перечитайте, передивіться повну версію. Але думайте і аналізуйте кожне слово. Зробіть свої висновки.
До речі, дуже і дуже гостро постає питання про журналістську солідарність. У Європі, де мешкає наш ГТ вже більше 16 років, вона є і розвинута на дуже високому рівні. Але наша ментальність, наше бачення, наш світогляд не дозволяють нам досягнути цього. А навіщо? Я ж «особливий», «мене запросили, а його ні». Важливо не плутати з конкуренцією. Вона корисна, вона потрібна, але не заздрість та «зірковість». Це губить.
Зараз можна казати: ось, ця ситуація точно щось змінить. Ні, не змінить. Декілька днів ще будуть кричати, писати, критикувати, а потім все затихне. Так завжди було. Але не забудуть, пане Шевченко. Це точно. А відбір ще не почався, але чогось мені не віриться, що у 2018 році ми почуємо гімн України на ЧС. І не тому, що «ми бойкотуємо країну-агресора», а тому, що ми туди не потрапимо. І знову винними зроблять журналістів. Так легше, так краще.
Олександр
Ушаков