«Приклад Ксьонза яскраво демонструє, що відбувається, коли футболіст змушений бути силоміць милим. Павло на правах оренди грав у «Металісті» й «Дніпрі», з табору дніпрян навіть пробивався до національної збірної, однак до підписання угоди з клубом із медальними амбіціями не дійшло. Повернувшись до Львова, Ксьонз невдовзі був близьким до переходу в польську «Легію», але коли цей трансфер зірвався, потрапив у стан відвертої апатії. Впродовж сезону-2015/2016 Павло за «Карпати» не грав, а мучився, відбував номер. Складалося враження, що виходячи на поле, він робив послугу і Йовічевічу, і Безуб’яку. Безперечно, відпустивши Ксьонза у це міжсезоння, «Карпати» не програють (з ігрової токи зору) самі і зроблять послугу самому футболістові».
Зацитоване вище – уривок з підсумкового матеріалу про виступ львів’ян у 2015/2016-му, за підсумками якого UA-Футбол «номінував» Павла «Розчаруванням сезону». І ці слова навіть з урахуванням усіх болячок футболіста не були перебільшенням. Віддаючи належне талантові Ксьонза, мусив тоді констатувати, що у Львові він деградує.
Але минуло трохи більше двох місяців. Ксьонз, на відміну від багатьох партнерів за «Карпатами» зразка попереднього чемпіонату, у Львові залишився. Пройшов під керівництвом нового тренера, точніше, тренерів збори. І сталося диво.
З перших поєдинків чемпіонату-2016/2017 Україна побачила іншого Ксьонза. Такого, якого не бачила, можливо, ще ніколи. Навіть тоді, коли він у статусі гравця «Дніпра» потрапляв до національної збірної. Тиждень тому у Полтаві Ксьонз заворожив рейдом через півполя, який завершився дальнім ударом.
У вчорашньому матчі проти «Шахтаря» Павло спершу, немов на мотоциклі, втік по флангу від Ісмаїлі, потім довгою передачею розпочав контратаку, яку дивом не змогли завершити голом Густаво Лещук і Максим Грисьо. Але невдовзі був геніальний результативний навіс на того ж Лещука і крос, який посприяв другому взяттю воріт Андрія П’ятова. У другому таймі «Карпати» майже не виходили з власної половини, а єдину за весь тайм контратаку змогли провести завдяки тому, що Ксьонз видав своєчасний перший пас на Худоб’яка. Шкода, що Сергій Рудика після передачі Лещука не зумів того моменту завершити.
Але головне, що виконуючи роль правого оборонця, Ксьонз відзначався надійністю і в оборонних діях. Взагалі, чудодійне перевтілення 29-річного футболіста серед іншого можна якраз із поверненням у захисну ланку пов’язувати. При Ігорі Йовічевічі Павло на цій позиції грав рідко, а при Володимирі Безуб’яку не грав узагалі.
Треба згадати, що Ксьонза-оборонця розкрив восени 2012-го тренер Ніколай Костов. Розкрив майже вимушено, бо спершу травмувався Ігор Ощипко і не зумів себе проявити Володимир Бидловський, а Ігор Озарків, який виходив на позиції правого захисника, отримав вилучення в ході кубкового матчу з «Металістом». Довелося Костову в цьому поєдинку в пожежному порядку перекривати позицію Ксьонзом. І Павло зіграв так, що надалі залишався основним правим беком вже до завершення каденції болгарського тренера у Львові.
Невдовзі ж після того як Костов пішов, Ксьонза у «Металіст» покликав Мирон Маркевич. І теж випускав там новачка на краї захисту. Конкуренція з Крістіаном Вільягрою була жорсткою, але поступово тренер схилявся до українського варіанту. Навесні ж 2015-го, коли Маркевич і Ксьонз знову зійшлися в «Дніпрі», Павло заграв так, що дочекався запрошення від Михайла Фоменка у збірну України.
Проте коли строк оренди закінчився, продовжувати її чи викупляти у «Карпат» контракт власники дніпровського клубу не захотіли. Довелося Ксьонзу повертатися до Львова. Його митарства тривали понад рік. Нині Павло заграв так, що цілком заслуговує на виклик до лав національної команди вже від Андрія Шевченка.