Ігор Суркіс всіляко відкидає чутки про те, що у київському «Динамо» є борги по зарплатні перед футболістами, більше того – президент клубу, розповідаючи про умови нового контракту для лідера киян Андрія Ярмоленка, назвав їх «фантастичними», натякнувши після цього, що не тільки Ярмоленко, але і багато інших гравців «Динамо» ніде не зароблять тих грошей, які їм платять в українському гранді. Що ж, переконавшись у фінансовому благополуччі клубу, ми не можемо не спитати – а де ж тоді гра і результати? І чому полтавська «Ворскла», у якої навіть керівництво не заперечує фінансових негараздів, і луганська «Зоря», де, за даними ЗМІ, теж вже декілька місяців не виплачують зарплату, приїздять до Києва і виграють у «Динамо», не дозволяючи чемпіону навіть забити у свої ворота? Якщо в українському футболі фінансове благополуччя не є гарантією стабільних результатів, то навіщо потрібно ціною багатомільйонних витрат зберігати цей «острівець благополуччя», про який говорить Суркіс?
Ще актуальніше це питання стоїть, якщо задуматися про довгострокові перспективи «Динамо». Ні для кого не секрет (і Ігор Михайлович сам на цьому часто акцентує увагу), що київський клуб залежний фінансово від свого власника і президента. Суркіс наголошує, що вкладає свої гроші в команду, але жодного разу не доводилося чути від нього про те, що буде з клубом після того, як він відійде від справ. Ні на що не натякаю, просто хочеться змоделювати такий розвиток подій, нехай навіть через багато років. Чи не повернеться «Динамо» до того стану, у якому його підібрали нинішні власники у 90-х? І якщо такий ризик є, то може краще вже зараз почати вибудовувати структуру і стратегію клубу, яка б забезпечила його майбутнє?
Під стратегією клубу я маю на увазі хоча б ту ж трансферну політику. Давайте будемо чесними, зараз в Україні неможливо створити фінансово вигідний футбольний клуб, якщо не заробляти гроші на продажу футболістів. Навіть у «Шахтарі» вже потроху до цього дійшли, хоча «гірникам» треба робити скидку на те, що команда вже давно не грає на рідній арені, відповідно – залишилася без великої статті прибутків від продажу квитків, атрибутики і такого іншого. В «Динамо» ж гравців продають лише у найбільш екстрених випадках, в більшості ж ситуацій їх утримують великими зарплатами або ж відпускають майже задарма, коли ті вже не потрібні.
Непотрібними вони стають через те, що, «підсівши» на «голку височенних заробітків», втрачають мотивацію грати на максимумі своїх можливостей і прогресувати, відповідно – страждає вся команда і ігровий малюнок, а слідом за ними і вболівальники, які змушені дивитися, як непогана за іменами команда грає так, немов вона комусь винна і тепер «відпрацьовує гонорар», хоча не має на те особливого бажання.
Що треба робити в такій ситуації? Чесно зізнатися собі та іншим – настав час для того, щоб адекватно сприйняти реальність. В Україні не час розкошувати, і футбол не є винятком. Цього не варто соромитися, адже навіть у куди більш заможних Нідерландах клуби, які є куди більшими грандами європейського футболу («Аякс», ПСВ і «Фейєноорд») живуть, рахуючи кожну копійку, і кожне літо розлучаються із своїми лідерами, віддаючи їх за великі, а часом і дуже великі гроші. І в цих командах люди не ходять по полю пішки. Тому що знають – якщо гарно зарекомендують себе в умовному Аяксі, отримають запрошення від умовного МЮ або «Наполі». А отже, якщо «Динамо» вирішить піти шляхом продажу гравців, то результати команди, як в Україні, так і в єврокубках, можуть стати навіть не гіршими, а кращими за ті, що ми бачимо зараз. Мотивувати треба не грошима, а можливостями. Вони в «Динамо» є. Принаймні, поки ще є.
Хтось скаже, що зміна курсу трансферної політики може призвести до невдоволення вболівальників чи до втрати статусу гранду. Що ж, не виключено, що якась частина прихильників киян відвернеться від команди. Але давайте, знову ж таки, говорити чесно: а що, зараз на «Динамо» приходить повний стадіон? А що, зараз всі вболівальники у захваті від гри улюбленців і від того, як діє керівництво по відношенню до гравців? Є великі сумніви в цьому. Все ж краще переживати за клуб, який житиме реальним життям і розвиватиметься гармонійно, аніж спостерігати за «овочем», підключеним до апарату штучного дихання, який періодично демонструє ознаки життя. Головне – відверто сказати про зміну курсу фанатам, не видумуючи відмовок. Впевнений, вони зрозуміють і навіть ще сильніше будуть підтримувати улюбленців. А якщо дещицю із зекономлених коштів ще і на роботу з вболівальниками витрачати… але то вже інша історія, до якої ще повернемося пізніше.
Дмитр
о Кор
нило