- Андрію Миколайовичу, після стількох років за кордоном звертання по імені й по-батькові сприймаєте спокійно?
- Так. То наша культура і наші традиції. В Україні звик, що до старшої за віком людини треба завди звертатися через по-батькові. В команді хлопці в робочому процесі називають мене Миколайовичем, а в дружній атмосфері ті хлопці, з якими ще виходив на поле, іменують просто Андрієм. Спілкуємося нормально, на «ти». Жодних проблем у цьому немає. Хоча панібратства не допущу ніколи. Розуміння, що це тренер, а це гравець, має бути в усіх. А поза тренувальним процесом ми в рівних правах. Тоді я простий і відкритий для всіх.
- Ви зібрали досить авторитетний тренерський штаб. А є ще й голова комітету збірних команд Мирон Маркевич, котрий начебто впливає (чи впливав) на комплектування команди.
- У Богдановича є завдання, які поставила перед ним Федерація футболу. Ми з ним постійно спілкуємося, але на комплектацію Маркевич не впливав ніколи. Жодним чином. Ні на комплектацію, ні на будь-які інші процеси, пов’язані з командою. У нас чіткий розподіл функцій. Я не збираюся лізти в те, за що відповідальний Мирон Богданович, він не заважає мені.
- Ваш колишній партнер по нападу в «Динамо» і збірній Сергій Ребров дуже болісно ставиться до висловлювань, що ігровий малюнок киян формував не він, а Рауль Ріанчо. Збірна України під вашим керівництвом провела лише один матч, а асоціації можна почути аналогічні…
- Рауль – то людина, яка входить у тренерський штаб збірної, спеціаліст, на якого я сподіваюся. Він мені дуже сильно допомагає. Так само як Мауро Тассотті, Андреа Малдера і тренер воротарів Педро Харо. Усіх цих людей в команду я запрошував особисто, тому зрозуміло, що ми робимо спільну справу. Кожен з асистентів надає мені інформацію і допомагає. Але всі рішення стосовно збірної приймаю особисто.
- Ви не згадали ще одного свого помічника Володимира Онищенка. Випадково?
- Звісно. Я вважаю Володимира Івановича одним із найознайомленіших з українським футболом фахівців. Він вміє відкривати таланти. Колись саме Онищенко відкрив, порадивши у динамівську команду, мене. Зараз він має великий досвід роботи у нашому футбольному середовищі.
- Присутність Онищенка в тренерському штабі немов поєднує ваше минуле з сьогоденням. Адже в Україні прийнято ділити тренерів на дві категорії – учнів Лобановського і спеціалістів з західним менталітетом. До якого з цих полюсів схиляєтеся ви?
- Ми ставимо перед собою завдання відійти від попередніх моделей підготовки збірної. За часів Лобановського-тренера у збірної був базовий клуб «Динамо», яким теж керував Валерій Васильович. Ці часи позаду. Нині команда складається зазвичай з гравців чотирьох-п’яти українських і пари-трійки закордонних клубів. Змінилася специфіка підготовки. Я теж грав у Лобановського, і теж вважаюся його учнем. Є важливе у спадщині великого тренера, що так і не вдалося втілити на практиці. Це створити піраміду підготовки збірних команд, щоби хлопці різних вікових категорій тренувалися за спільними принципами і вимогами. Оце нам іще належить побудувати.
- Усі ваші закордонні помічники погодилися працювати в Україні вже після початку війни на сході держави. То за умови, що, скажімо, Хуанде Рамос від війни тікав…
- Думаю, що хлопці, які зі мною працюють, найперше звертали увагу не на ситуацію в країні, а вірили в перспективу цих гравців і команди в цілому. Ми приїхали покращити якість гри і посприяємо, щоби кожен окремо взятий гравець почав прогресувати. Тассотті, Харо, Малдера поважають нашу країну і наших людей. До нинішніх труднощів помічники ставляться з розумінням.
- Тренери вивчають українську чи російську мови?
- Прогрес у цьому аспекті вже помітний. Думаю, найближчим часом матимемо вже справжнє спілкування. Хлопці вже й так спілкуються з гравцями самостійно. Перекладачів не брали свідомо. Щоб процес обучення був стрімкішим. Якщо щось незрозуміло, то перекладаю я. А Рауль російською говорить уже давно. Та ще й українською почав балакати.
- Перед тим, як розпочати самостійну тренерську діяльність, у збірну ви прийшли в статусі поміника Михайла Фоменка. Враховуючи те, як виступила збірна на Євро-2016 і різні версії причин того провалу, не шкодували, що погодилися свого часу увійти в штаб Михайла Івановича?
- Я туди прийшов як помічник головного тренера. Мав певну ділянку роботи і за неї відповідав. Думаю, Михайло Іванович мені довіряв. Мені теж хотілося принести команді користь. Спільну мову з Фоменком ми знаходили. Я сильно поважаю цього тренера. Всього іншого ніколи не буду обговорювати, бо це буде неправильно з точки зору тренерської етики. Рішень і тої роботи, яку проводив Фоменко, критикувати не буду ніколи.
- Ви якось впливали на кадрові рішення?
- Ще раз повторюю: обговорювати дії колишнього тренерського штабу не-бу-ду.
- Але команду вперше після провалу на Євро у Франції довелося збирати саме вам…
- Складний був момент. Усі розуміли, що на чемпіонаті Європи збірна виступила не дуже вдало… Хлопці мусили перелаштовуватися на нові завдання. Зрештою, поточна проблиматика бойового духу теж не додавала. У нас зовсім не було часу на те, щоб попрацювати з командою у тренувальному режимі бодай трохи. Не було змоги підготувати заміни тим гравцям. які покинули колектив. Перший матч ми проводили при порожніх трибунах. Це пригнічує. Гравці, які поїхали грати за кордон, отримують обмаль ігрової практики. І, звісно, омолодження складу. Намагаємося шукати нових перспективних виконавців, щоб надалі працювати вже з ними.
- Молодь ви залучаєте трохи рішуче за попередників. Натомість у тих, хто очолював збірну до вас, була ціла когорта досвідчених гравців. Нині серед таких можна згадати лише Руслана Ротаня та Олександра Кучера.
- Дядька-наганяйла в команді нам не потрібно. На те в команді й існує головний тренер. Якщо з цим завданням не впораюся я, то жоден досвідчений гравець не допоможе. Мушу сказати, що футболісти приїжджають до лав збірної з величезним бажанням, демонструють величезну віддачу. Для мене цей критерій – головний. Все інше будемо проходити в процесі роботи.
- Ротаня запрошуєте, зважаючи на його досвід?
- На кожного гравця, який отримує виклик, розраховуємо як на співтворця мікроклімату в середині колективу, так і на дієву його допомогу на футбольному полі. Це стосується як досвідченого Ротаня, так і дебютанта команди Віктора Циганкова.
- Анатолій Тимощук прийняв рішення не виступати за збірну самостійно чи у вас була з ним якась розмова?
- Ми розмовляли ще до того. Але рішення Толик повинен був приймати самостійно. Він його прийняв. Ставлюся до Тимощука з великою повагою. То людина, яка зробила для українського футболу дуже багато. І певен, що зробить ще немало. Знаю, що Толик розпочав відвідувати тренерські курси. Бажаю Тимощукові удачі. Я з ним на постійному контакті. Дай Боже Анатолієві спокійно завершити кар’єру і продовжити футбольну діяльність вже на іншому поприщі.
- Вас не бентежить стан Коноплянки? Чому, на ваш погляд, процес адаптації Євгена до європейського футболу затягнувся?
- Мені хочеться, щоб гравці збірної команди мали якомога більше ігрової практики в клубах. Європейський футбол скрізь різний, в Україні одне, в Іспанії – інше, в Німеччині – третє. У Коноплянки зараз період зміни клубу, він адаптується до всього нового, і поки, на жаль, не має достатньо часу на полі. Це головна проблема. Коноплянці належить завоювати місце в основі «Шальке», цього я йому бажаю.
- Вам не здається, що у поєдинку проти «Манчестер Юнайтед» футболісти «Зорі» продемонстрували, що надалі їм можна довіряти місце в основі й у збірній? Особливо Іванові Петряку.
- Футболісти «Зорі» дуже швидко прогресують. З іншого боку, на них зараз лежить підвищене навантаження, адже графік ігор для них щільний як ніколи, а лава запасних не така довга. Є футболісти, які грають без замін. Ми маємо три дні для того, щоби у тренувальному процесі оцінити форму кожного із тих, хто отримав виклик, і побудувати модель гри під конкретного суперника. А вже потім визначимося із заявкою на гру та стартовим складом.
- Проясніть ситуацію з Денисом Гармашем. З першого збору ви відправили його назад у клуб достроково, зараз взагалі не викликали…
- Денис – один з кандидатів у національну команду. Він – важливий футболіст, але я як тренер приймаю ті поточні рішення, які вважаю доречними вже й зараз. На цей збір я викликав інших футболістів. У нас велика конкуренція. Але на Гармаша я розраховую в майбутньому. Він є провідним футболістом як у себе в клубі, так і для збірної України.
- Віктор Коваленко на вістрі атаки – то тимчасово чи у найближчих матчах експеримент продовжиться?
- До кожної гри ставлюся специфічно. Перед зустріччю з ісландцями вирішив, що нам потрібно зіграти саме так. Спробувати Коваленка попереду – то моє рішення. Вважаю, що експеримент вдався. Вітя згідно з тим завданням, яке ми перед ним поставили, зіграв дуже добре. Надалі будемо знати, що Коваленко на позиції нападника здатен виконати певний об’єм роботи і дасть очікуваний результат. Це добре для нас.
- Позиція нападника – найпроблемніша?
- Так. Хотілося б, щоб ті нападаючі, які перейшли за кордон, отриували більше ігрової практики і найголовніше – щоб вони забивали.
- Згадайте час, коли ви забивали перший свій гол у складі збірної. Тоді ви діяли попереду з Тімерланом Гусейновим. У «Динамо» були Сергій Ребров і Віктор Леоненко, був Сергій Коновалов…
- Саме туркам тоді й забив, до речі. А питання, чому тоді нападники були, а зараз їх немає, мабуть, не до мене. Я як тренер повинен думати, як з цієї ситуації виходити. У нас є певні виконавці і було б ідеально, якби вони мали більше ігрової практики. Найбільше мені в цих хлопцях імпонує бажання і віддача на тренуваннях. Певен, що виходячи на поле, вони зроблять вседля того, щоб принести команді якомога більше користі.
- Андрію Миколайовичу, завжди складалося, що в Туреччині ви грали добре. Перший гол за збірну, феєричний матч у 2004-му, покер у ворота «Фенербахче» в 2005-му…
- Сподіваюся, що продовжу цю традицію вже як тренер
(сміється)
. Грати в Туреччині непросто. Вболівальники там гарячі, підтримують команду дуже емоційно. Тим паче, що нинішня збірна Туреччини – доволі сильна. Та й взагалі в нашій групі слабких команд немає. Розраховувати бодай на одну легку гру не доводиться. Таких рівних груп не було давно. Скажу відверто, що не буде нам простіше й у матчі проти Косово. Матч начебто домашній, а насправді виїзний.