Те, що написано у першій та другій частинах – більше теорія, ніж практика. Усім цікаво, як клуби шукають гравців, за якими критеріями підбирають їх, будують трансферну політику.
Звичайно, кожна команда має свої певні завдання, які ставить власник/рада директорів. Власне цим і займається головний тренер першої команди з тими гравцями, які є у нього в розпорядженні. Проте, постійний пошук кращого, для досягнення мети – це рух вперед, до тієї точки, яку потрібно досягти. І якщо в першій та другій частинах було більше теорії з роботи скаутів, то у третій – аналіз трансферної політики клубів, на що робиться ставка при виборі гравців на ринку.
«Динамо» Київ
У київському «Динамо», напевно, найбільш заплутана і складна політика на трансферному ринку. Ще за часів Лобановського ставка робилась на українських гравців та іноземців з ближнього зарубіжжя – СНД. Вже під кінець ери Великого тренера, в команду почали приходити африканські легіонери (Лаккі Ідахор). Згодом почалось залучення бразильців до команди.
Однак, у середині 2000-х активність київського «Динамо» було видно не лише на Південноамериканському ринку, але й на Балканському. Хорватські та сербські гравці приїжджали до Києва великими групами. Не всі загравали та виправдовували довіру тренерів, розкривали свій потенціал, але ті, хто таки зміг адаптуватись та заграти, ставали гравцями основного складу не на один сезон (Пеєв, Сабліч). Були й такі, в кому не побачили гідне підсилення, а вони заграли в Європі (Відіч).
Що стосується гравців з-за океану, то основним критерієм була «молодість та талановитість». Скільки «нових Роналдо» приїжджало до Києва, важко сказати. Найчастіше вони грали за другу команду киян, і безславетно покидали столицю Україну у пошуках нового клубу, чи продавались за набагато нижчою ціною, ніж були придбані.
Ця епопея з «вічно молодой, вічно пєрспєктівний», яка, чесно кажучи, була провалена, завершилась з приходом у команду Олега Блохіна. Володар «Золотого М’яча» зробив ставку на гравців, які вже зараз можуть підсилити команду. Трансферну кампанію «Динамо», влітку 2013, можна вважати найбільш коштовною. Було витрачено близько 50 мільйонів доларів на нових виконавців. Кінцевий результат – «заслуга» головного тренера, який був звільнений весною 2014.
Сергій Ребров прийшов у дуже важкий період для команди. Повністю провалений сезон, тяжка ситуація в країні, починалась війна, економічна криза, клуби почали менше витрачати коштів на трансферному ринкуї. Так, Сергій Станіславович «вичавив» з того складу, напевно, його максимум - Чемпіонство, Кубок, ¼ ЛЄ.
І зробив ставку на український гравців, які при Блохіні чи грали в орендах (Рибалка), чи отримували небагато ігрового часу, чи грали на позиціях, на яких не демонстрували якісний і змістовний футбол. Ні для кого не секрет, що ідея Реброва, щодо формування складу: «Якомога більше українських гравців, які підсилені двома-трьома більш сильними легіонерами».
Таку позицію можна пояснити з декількох позицій:
- Покоління
– сьогоднішні провідні виконавці вважаються найбільш талановитим серед усіх, які були до цього. До того ж, на підході молодь, яка вже зараз вважається більш майстерною;- Економія
– зараз ніхто вже не розкидається грошима, не витрачає на трансфери шалені суми, не сплачує космічні зарплати. Криза в країні, а коли падають усі сектори економіки, не може бути такого, що найбільш дотаційний вид спорту, який тримався виключно на приватних інвесторах, буде і надалі робити те саме, що й до війни;- Війна
– небагато легіонерів бажають їхати в Україну, коли у нас точиться війна. Ігор Суркіс нещодавно розповів, що саме це і слугувало причиною того, що клуб не зміг провести трансфери сильних гравців.Те, що ця позиція буде незмінна за часів Реброва – гарантія майже стовідсоткова.
«Шахтар» Донецьк
Ні для кого не секрет, що гра донеччан довгі роки будувалась на легіонерах, зокрема бразильцях, а українці потрапляли у склад лише за декількох умов: вони були дійсно сильнішими за легіонерів, які виступають на цій позиції та ліміт на легіонерів.
За часів Луческу роль головної скрипки була відведена атакувальним півзахисникам з широким полем дії, які можуть грати по всьому фронту атаки та Даріо Срні. Молодих та дуже талановитих футболістів з Південної Америки вдавалось залучити завдяки своїй налагодженій системі скаутів у цьому регіоні, які ближче та глибше працювали на далекому ринку. Не слід і заперечувати вміння Мірчі працювати з представниками країни п’ятиразових переможців Кубка Світу.
З приходом Фонсеки, «гірники» продовжили робити ставку на креативних і всюдисущих гравців лінії атаки, які можуть взяти гру на себе, повести партнерів у перед, зі стабільною психологією. До того ж, активніше залучаються до ігор основної команди і молоді гравці. Загалом, 1996 рік народження вважається найкращим серед усіх, які тільки випускались з клубної Академії – Коваленко, Борячук, Матвієнко, Зубков, Кудрик. Вони вже у першій команді. Ще декілька гравців грають у молодіжній команді «Шахтаря», дехто в оренді і має ігрову практику на рівні дорослих команд.
Не слід забувати і про Зінченка та Вачиберадзе. Гравці не захотіли чекати свого шансу, пішли в інші клуби і грають у провідних чемпіонатах не тільки Європи – Світу.
Напевно, нинішній «Шахтар» взяв за основу принцип «ефективність, а не ефектність». Ті ж шикарні передачі Ракицького метрів на 40 точно у ноги партнеру, які вміють робити дуже обмежена кількість гравців в Європі, для Фонсеки не являють собою головним критерієм при виході з оборони в атаку. Краще зіграти через вільного партнера в опорній зоні. Тим більше, що спектр дій Степаненко значно зріс, у порівнянні з тренерством Луческу.
Звичайно, зараз усі клуби України намагаються економити свої кошти, продавати іноземців на Захід, отримуючи при цьому гарні відступні. Тому логіка зрозуміла – краще заграти свого молодого українця – а вибір то великий, не лише 96 рік, але й ті ж Петряк з Соболем, решта гравців, які мають контракт з «гірниками» – ніж витратити 10 мільйонів за талановитого бразильця, який може і не адаптуватись тут.
«Металіст» Харків
Олександр Ярославський зміг зробити суперклуб у Харкові, клуб, який зміг внести різноманітність у підсумковий результат УПЛ. Харківський «Металіст», у своїй найкращі роки, як і «Шахтар», зробив ставку на південноамериканський ринок гравців. Але не на бразильців – аргентинців.
Що цікаво, у команди майже не було трансферів, які не заграли у команді. Ні, можна згадати декількох, які почали демонструвати свій характер, проситись додому. Але більша частина тих, кого Мирон Маркевич та Євген Красніков запросили до Харькова – майстри топ-рівня. Соса, Тайсон, Марлос, Азеведо, Шав’єр, Едмар, Девіч, Гуйє… Креативність та підключення до атаки, спроможність повести за собою партнерів та психологічна впевненість у своїх силах – Маркевич вмів підбирати виконавців, які здатні навіть у безвихідній ситуації вирішити долю епізоду/матчу. Багато гравців розкрились саме у Харкові, й почали грати за різні національні збірні. Хтось за свою рідну, хтось за Україну.
Процес вдалих трансферів завершився за рік до Революції і втечі нового інвестора/власника «Металіста» - Сергія Курченка. Не знаю, можливо і були нові гравці «на олівці» (та напевно, що були. Селекційна робота мала дуже сильних фахівців, «агентуру»), але невдоволення та бажання покинути клуб у легіонерів почалось з’являтись вже під час осінньої частини сезону 13/14. Так починався процес руйнації сильного суперника для всіх, не тільки в Україні.
Зараз «Металіст» відродився в Аматорській Лізі і має непогані шанси стартувати у Другів Лізі вже в наступному сезоні.
ЦСКА Москва
Московський клуб, напевно, проводить найбільш якісну роботу на трансферному ринку за показником «якість/ціна». Так, Євген Гіллер не власник багатомільярдного капіталу, клуб не фінансується державним холдингом, але завжди опиняється у верхній частині таблиці і щороку виступає у Лізі чемпіонів.
Скаути ЦСКА слідкують за багатьма чемпіонатами, з різних кутків світу. Трансфери основних гравців збірних та молодих дарувань, але лише точково підсилюючи потрібні позиції, не ставлячи трансфери легіонерів на потік. До того ж, правильно побудована система підготовки своїх молодих футболістів, роботи Академії.
Від невдалих трансферів не застрахований ніхто. Особливо, коли мова йде про гравців, які були придбані на заміну травмованому гравцю основного складу і не змогли у повній мірі розкритись, зрозуміти вимоги тренера. За рахунок різних оренд клуб зміг мінімізувати свої втрати у фінансовому плані, здобути великий досвід при виборі гравців. Наприклад, нині ЦСКА не запрошує африканських гравців з чемпіонатів Бельгії, Нідерландів, адже з ментальної сторони вони вносили напругу у внутрішньо-командну психологію.
Також, були випадки, коли ЦСКА купував одного гравця лише задля того, щоб придбати його кращого друга у наступне трансферне вікно. Наслідком цього стало те, що у центральній зоні Леонід Слуцький отримав двох гравців основного складу. Ставка на комфортне перебування у іншій країні, прийнятне середовище зіграла свою, не останню роль.
АС «Рома»
Напевно головною проблемою елітного італійського дивізіону є туринський «Ювентус» та його домінування на футбольному полі (найближчі конкуренти ніяк не можуть наздогнати «Стару сеньйору»), і трансферному ринку. Не секрет, що саме «Юве» скуповує зірок Серії «А» з інших клубів (можемо згадати того ж Ігуаїна).
До цього, «корона» трансферного ринку у Серії «А» декілька років належала «Ромі». Секретом успіху «Джалароссі» був їх спортивний директор - Вальтер Сабатіні. Саме він провів близько 200 трансферних угод за 5 років. І при цьому «Рома» залишилась у непоганому виграші - понад 170 мільйонів євро прибутку.
Методику Сабатіні можна вважати дещо старомодною. Він не користувався новітніми програмами, лише перегляд матчу з трибуни, і внутрішнє переконання, відчуття. У 2012 році Вальтер провів трансфер Івана Піріса з бразильського «Сан-Пауло» лише через один поєдинок, в якому парагваєць повністю «закрив» Неймара. Так, рівень Піріса далекий від того, який має бути у гравця, щоб виступати у «Ромі», однак навряд чи цю угоду можна вважати невдалою. Все ж таки 700.000 євро, оренда на один сезон та 29 матчів у футболці «вовків».
Молоді італійські гравці, які вже мають чималий досвід виступів в елітному дивізіоні, гравці які викликаються у свої збірні чи ті, в кому не зацікавлені тренери клубів, які за статусом вищі за «Рому» - саме так, напевно, можна окреслити трансферну політику «вовків» за часів Сабатіні.
Він пішов не лише через свій вік – 61 рік – але і через те, що Джеймс Паллотта, президент «Роми» вирішив контролювати головного скаута своєї команди, обмежити його вплив. Наслідком цього стало призначення Алекса Дзекі, той що помічник очільника «Роми», заступником Вальтреа Сабатіні.
Селекційна політика «Роми» не повинна кардинально змінитись у загальному розумінні, можливо лише в певних деталях. Фредерік Массара, новий головний скаут «вовків» - учень Сабатіні, працював з ним ще у «Палермо».
Питання у тому, як він використає свій шанс, першу свою відповідальну та велику самостійну роботу. Результати будуть згодом, і не факт, що під час найближчого трансферного вікна, все ж таки взимку небагато футболістів змінюють «прописку», а клуби йдуть на контакт важче, ніж по закінченню сезону.
Робота скаута – постійний рух, пересування, пошук, робота з великою кількістю інформації. Дуже цікава робота, досвід і глибоке знання футболу, внутрішньої «кухні» грає занадто велику роль. Та й без внутрішнього чуття важко побудувати кар’єру успішного селекціонера.
Олександр Ушаков