Формально до реєстру матчів між Україною та Сербією вносять чотири поєдинки. Однак з моєї точки зору, сьогодні в Харкові ці суперники зустрінуться втретє. Бо складно обмежувати лише Сербією збірну Югославії з чорногорцем Деяном Савічевічем на чолі і кількома його земляками у складі, яка поступилася українцям на турнірі в Москві у 2002-му. Те саме стосується й команди Сербії та Чорногорії зразка 2005 року. І хоч склад цього колективу був сформований лише з сербів, приписувати цю команду одній з частин країни, яка розпадалася, було б так само неправильно, як іменувати збірною України команду СССР 1975 року. Хоча сформована вона була теж виключно з київських динамівців і з тренером Валерієм Лобановським на чолі.
Ми не імперці і на чужу історію претендувати не повинні. Зрештою, як і викреслювати з пам’яті того, що відбулося, теж. То була інша епоха, в яку Україна мала нещастя бути поневоленою комуністичними катами. Але згадувати достойників того часу, зокрема футболістів, ми зобов’язані.
Перед тим, як перейти до власне спогадів про протистояння українців і сербів на рівні збірних, хотілося б розставити акценти. В коментарі під схожим матеріалом напередодні поєдинку Україна – Фінляндія один з наших читачів запитав, мовляв, за яким принципом автор визначав, хто тоді був українцем, а хто ні. Відповідь проста настільки, що відповіді особливо й не потребує. Українцями ідентифікуємо всіх тих гравців, які народилися в Україні чи виступали на момент матчу за наші клуби. Та й, власне, як можна не вважати українцями, приміром, етнічних росіян Юрія Войнова, Євгена Рудакова та Віктора Колотова, котрі майже всю свідому кар’єру провели у складі київського «Динамо» й залишилися жити в українській столиці до останніх днів свого життя?
Збірні СССР та Югославії зустрічалися в своїй історії 17 разів. Українці попервах причетними до цих баталій не були. Приміром, без участі наших гравців обійшлися доленосні поєдинки Олімпіади-1952, у першому з яких совєцька збірна вела 5:1, але зіграла внічию, а в переграванні програла. Після того матчу, як відомо, хворий на голову тиран розформував славнозвісну «команду лейтенантів», позбавивши гравців усіх звань.
Без участі українців збірна СССР реваншувалася перед «югами» на Олімпіаді-1956. Хоча закарпатець Йожеф Беца, який представляв московське ЦДСА, у заявці був. Ось і вийшло, що вперше на рівні збірних український гравець зіграв з югославами 10 липня 1960 року на паризькому «Парк де Пренс». То був фінал першого в історії чемпіонату Європи. З київським динамівцем Юрієм Войновим у середній лінії «совєти» тоді перемогли в додаткових 30 хвилин 2:1.
Через два роки СССР і Югославія зустрілися на мундіалі в Чилі. Підопічні Гаврила Качаліна перемогли 2:0 завдяки голам росіян Валентина Іванова та Віктора Понєдєльніка.
В листопаді 1964-го Югославія і СССР провели товариський поєдинок в Белґраді. Рахунок у тій зустрічі на дев’ятій хвилині відкрив єдиний українець, півоборонець київського «Динамо» Віктор Серебряников
(на командному фото - третій зліва)
. Та господарі зусиллями Славена Замбати відігралися і матч завершився 1:1.Наступний «товарняк» через рік у Москві завершився нічиєю 0:0. У тій зустрічі російський тренер Микола Морозов, який у 1956-му тренував дніпровський «Металург», а вже після роботи в збірній очолював одеський «Чорноморець» та донецький «Шахтар», жодного українця в цьому матчі не виставив. Як не було наших співвітчизників і в матчі, який вже після завершення бронзового для СССР мундіалю-1966 відбувся в Белґраді.
Зате в «товарняку» 1969 року тренер Качалін виставив п’ятьох українців – воротаря Євгена Рудакова, півоборонців Віктора Серебряникова і Володимира Мунтяна та нападника Анатолія Бишовця з київського «Динамо», а також уродженця Кам’янця-Подільського Володимира Капличного, який виступав за московський ЦСКА. Матч на белґрадському стадіоні Югославської народної армії завершився перемогою гостей 1:3. Третій м’яч у ворота боснійця Фахрії Даутбеґовіча забив Бишовець.
А зіграний у жовтні 1970-го товариський матч знаковий тим, що у ньому за першу збірну СССР дебютував 21-річний півоборонець казанського «Рубіна» Віктор Колотов. Дебютував вдало, забивши один з м’ячів. То згодом Віктор зі скандалом опиниться в Києві. У цьому ж матчі, який завершився результатом 4:0, з киян був задіяний лише Мунтян, який відіграв 53 хвилини. Також у грі брали участь українця Капличний та воротар Віктор Банников, котрий саме перейшов у московське «Торпедо».
У 1972-му СССР і Югославія зустрічалися у чвертьфіналі Євро-1972. То був рік Євгена Рудакова і у Белграді, як і в Москві, киянин відіграв, відстоявши свої ворота «на нуль», бездоганно. Також у виїзному матчі, який завершився нічиєю 0:0, тренер Микола Гуляєв виставив Капличного, ще одного представника «Динамо» Володимира Трошкіна, півоборонця «Шахтаря» Анатолія Конькова і нападника львівських «Карпат» Козинкевича. Власне, Едвард зі своїм голом стане одним з героїв московського поєдинку. В деталі можна заглибитися, перейшовши за посиланням на цей матеріал про Козинкевича. Зустріч та завершилася 3:0. Відкрив рахунок уже киянин Колотов, також у тому матчі грали Рудаков, Трошкін і Коньков.
В 1974-му очолюване росіянином Костянтином Бєсковим СССР здобуло мінімальну перемогу в товариському матчі в Зеніці. Капітаном гостей у тій грі був Капличний, а крім нього на поле виходили кияни Рудаков, Трошкін, Володимир Веремеєв, Олег Блохін, Володимир Онищенко, Колотов і ще донеччанин Коньков.
Наступний товариський матч у Белґраді в березні 1977-го теж завершився перемогою СССР. Перемогою переконливою – 4:2. Дублем у тій грі відзначився капітан Блохін
(нижче - на фото зліва)
, а остаточний підсумок, реалізувавши пенальті, встановив Леонід Буряк(на фото справа)
. Крім них, київське «Динамо» тоді представляв Коньков.У 1985-му СССР та Югославія двічі зустрічалися в популярному серед країн соцтабору й тих, хто їм співчуває, меморіалі Джавахарлала Неру в індійському Кочі. Перший з цих поєдинків «юги» виграли 1:2. З українців білоруський тренер Едуард Малофеєв тоді виставив дніпровського оборонця Івана Вишневського, його одноклубника Геннадія Литовченка, а також киянина Анатолія Дем’яненка. Через дев’ять днів ці ж суперники грали у фіналі й СССР, перемігши 2:1, реваншувалося. За переможців тоді крім Вишневського і Дем’яненка грав ще один київський динамівець Сергій Балтача.
В останнє перед розпадом імперії «совєти» під керівництвом Лобановського зіграли з Югославією в серпні 1987-го. Тоді в Белґраді гості виграли 0:1 завдяки голу уродженця села Марківка Роздільнянського району Одеської області Ігоря Добровольського. Також у матчі брали участь представники київського «Динамо» Віктор Чанов, Олег Кузнєцов, Павло Яковенко, Ігор Бєланов, Василь Рац, Олексій Михайличенко, дніпряни Геннадій Литовченко, Вадим Тищенко і Олег протасов, а також майбутній гравець «Дніпра» Євген Яровенко, котрий представляв алма-атинський «Кайрат».
Україна ж єдиний раз із країною з назвою Югославія грала 17 травня 2002 року на турнірі в Москві. За день до того в Києві відбувся похорон Валерія Лобановського. В зв’язку з цією сумною подією наша збірна вилетіла до російської столиці на день пізніше, а виступ на турнірі наставник Леонід Буряк присвятив пам’яті Валерія Васильовича. В підсумку сербів Україна перемогла навіть не дивлячись на відсутність цілої групи провідних гравців. Леґіонери Андрій Шевченко та Олег Лужний відпочивали після виснажливих клубних сезонів, через травми не могли грати «гірники» Анатолій Тимощук та Геннадій Зубов, а також представник московського «Спартака» Едуард Цихмейструк. Забили у ворота Драґослава Євріча якраз ті, кого тренерський штаб довикликав в останню мить – донеччанин Сергій Попов та гравець «Кривбасу» Володимир Мусолітін. А вже після фінального свистка за сутичку вилучення отримали Сініша Михайловіч та Сергій Скаченко.
У серпні 2005-го Україна під керівництвом Олега Блохіна приймала на стадіоні імені Лобановського збірну Сербії і Чорногорії. Основні події в цій зустрічі розгорнулися в заключній третині матчу. З інтервалом у десять хвилин два м’ячі тому ж Єврічу забили Сергій Ребров та Сергій Назаренко, а Матея Кежман зміг засмутити Максима Старцева за лічені секунди до фінального свистка – 2:1.
Власне, Назаренко надалі стане головним спеціалістом уже й по «чистих» сербах. В 2008-му його та Шевченка голи принесли українцям перемогу в Києві, а в 2009-му єдиний м’яч Сергія допоміг нашій команді здолати балканців 1:0 у турнірі на Кіпрі.