Минулої суботи перших два клуби зіграли 750-ті матчі в елітному дивізіоні українського футболу. Прикметно, що першими цієї позначки сягнули найтитулованіші поміж решти команд – «Динамо» та «Шахтар». Крім них, в усіх 26-ти чемпіонатах у провідному ешелоні зміг втриматися лише «Дніпро». Дніпряни так само як кияни й донеччани грали медальний поєдинок у 1992-му, але в їхній історії не було «золотих матчів» на кшталт того, в якому «Динамо» та «Шахтар» визначали чемпіона в 2006-му. Власне, завдяки цій зустрічі кияни й донеччани пройшли до позначки «750» на тиждень швидше від «Дніпра».
До нинішньої події UA-Футбол підготував об’ємний статистичний матеріал, завдяки якому читач зможе не лише згадати головних героїв попередніх чемпіонатів у складах «Динамо» і «Шахтаря», а й порівняти особисті й командні показники клубів. Звичайно, перелічувати кожну з персоналій, які з обох боків були задіяні у 26-ти чемпіонатах, ми не стали. Воно й не дивно, адже 14 динамівських тренерів за цей час задіяли 22-х футболістів, а 10 наставників «гірників» виставляли 206-х гравців.
2003-й. Тимощук проти Несмачного
Попри те, що усі найяскравіші досягнення «гірників» пов’язані з епохою леґіонерів, найкращим бомбардиром команди у внутрішньому чемпіонаті все ж залишається українець. Бразильці Андрія Вороб’я майже наздоганяли, але врешті залишали Донецьк, так і залишившись у затінку. В «Динамо» ж найкращим в історії бомбардиром залишається нинішній наставник команди.
1998-й. В атаці Андрій Шевченко
Частину голів командам допомогли забити суперники. При цьому зверну увагу, що албанський оборонець донецького «Металурга» Елвін Бечірі зрізав м’яч у зустрічах з «гірниками» у власні ворота відразу двічі, а особливим вмінням забивати голи самим собі відзначилися маріупольці. Азовці тричі допомагали забити «Динамо» й чотири рази – «Шахтареві».
Автоголи для «Динамо» (всього – 15):
По одному – Петро Буц («Нива» Т), Руслан Русановський («Металург» М), Дмитро Назаров («Таврія»), Адріан Пуканич («Шахтар»), Андрій Співак («Кривбас»), Сергій Пшеничних («Карпати»), Андрій Соколенко («Харків»), Сергій Кривцов («Металург» З), Артем Савін («Ільїчьовєц»), Богдан Бутко («Ільїчьовєц»), Дмитро Назаренко («Олександрія»), Руслан Зубков («Ільїчьовєц»), Ілля Глушицький («Говерла»), Сергій Рудика («Металург» З), Дуґлас Сілва Баселар («Дніпро»)
Автоголи для «Шахтаря» (всього – 28)
Двічі – Елвін Бечірі («Металург» Д)
По одному – Володимир Антонюк («Волинь»), Євген Сисоєв («Кривбас»), Сергій Дірявка («Металург» М), Микола Зуєнко («Прикарпаття»), Олександр Євтушок (ЦСКА), Андрій Оксимець («Закарпаття») Сергій Федоров («Динамо»), Ґоран Ґавранчіч («Динамо»), Володимир Анікеєв («Ільїчьовєц»), Роман Пец («Металіст»), Андрій Нікітін («Ільїчьовєц»), Євген Лозинський («Закарпаття») Ігор Чучман («Закарпаття»), Григорій Ярмаш («Ворскла»), Руслан Гунчак («Харків»), Андрій Донець («Закарпаття»), В’ячеслав Чечер («Металург» Д), Андрій Богданов («Арсенал»), Олег Шандрук («Волинь»), Семен Даценко («Таврія»), Руслан Зубков («Ільїчьовєц»), Андрій Хомин («Говерла»), Андрій Гітченко («Карпати»), Максим Ковальов («Зірка»), Артем Кичак («Волинь»), Федеріко Перейра («Зірка»)
2006-й. Шовковський намагається забити Шусту в «Золотому матчі»
З м’ячами пропущеними ситуація очевидна. У Києві ще довго поза конкуренцією буде абсолютний рекордсмен національних чемпіонатів за кількістю зіграних матчів Олександр Шовковський. Донеччанин Дмитро Шутков теж захищав ворота «Шахтаря» майже 15 років. Але в 2000-ні роки, за невеликими винятками, виходив Дмитро на поле нечасто. Тому лідером він залишається, однак незамінний голкіпер сучасного «Шахтаря» Андрій П’ятов через кілька років посунути свого нинішнього тренера з вершини може. Хоча, звісно, Андрій буде не проти ще не один рік грати, а пропустити менше ось цих 222-х голів.
2002-й. Белькевич проти Окоронкво
Київські вболівальники люблять дорікати прихильникам «Шахтаря», мовляв, їхній клуб зловживає запрошенням леґіонерів. Однак суха статистика сідчить про протилежне. Іноземців у «Динамо» грало більше й відповідно географія представництва в столиці ширша. Зазначу, що до числа іноземців були включені й росіяни Артем Яшкін, Сергій Кормільцев та Сергій Серебренников, котрі приїхали до Києва з російським паспортом і змінили його на український лише згодом. Так само до числа росіян вважаю за доречне зарахувати й корінного пітерця Олега Саленка, а також уродженця Абхазії Ахріка Цвейбу. Виступаючи за «Динамо», обоє були заграні за збірну України в товариських матчах, але на офіційному рівні виступали лише за Росію. Те саме стосується й «гірника» Олексія Бахарєва, котрий як не намагався, але дозволу на зміну футбольного громадянства від ФІФА не отримав.
2001-й. У боротьбі за м'яч Сергій Ателькін і Каха Каладзе
Найважче виявилося порахувати статистику капітанів команд. Точніше, для людини, яка зберігає протоколи матчів усіх національних чемпіонатів, має чимало статистичних довідників, то начебто й не проблема. Якби не одне «але». Річ у тім, що капітан «Динамо» у виїзній зустрічі проти «Волині», яка відбулася 19 серпня 1994 року (2:2), не вказаний навіть у «мокрому» протоколі поєдинку. Звісно, помилково, але тим не менш. Визначити людину, яка вивела тоді «біло-синіх» з пов’язкою шляхом співставлення з попередніми матчами, теж непросто, бо капітаном команди тоді був Олег Лужний, а його заступниками – Сергій Шматоваленко і Сергій Ковалець. Жодного з них тренер Йожеф Сабо в основі в тому матчі не виставив.
Звісно, можна було б цю «краплю в морі» проіґнорувати і обмежитися приміткою. Але я вирішив пошукати щастя, сподіваючись на спогади учасників поєдинку. Тих, хто зараз доступний і захотів говорити. Додзвонитися вдалося до п’яти гравців, які тоді вийшли в основі киян і, в принципі, з їхньою допомогою істина виглядає близькою. Тож спершу – короткі цитати.
Олександр Призетко: «У Фоменка в таких умовах капітаном ґарантовано був би Топчієв. Але тут тренер Сабо. Точно не я, не Шкап, не Ребруха. Раніше ще була така звичка – якщо не було капітана, то довіряли воротареві. Можливо, й тоді з пов’язкою вийшов Валера Воробйов».
Володимир Шаран: «Тренер Сабо, а тому точно не я, не Топчієв, не Воробйов, не Ребров. Швидше за все, Хомин. Він для Сабо був авторитетом. Та ще й Андрій поміж нас був найстаршим».
Павло Шкапенко: «При Сабо я капітаном бути не міг. Так само як Призя, Ребруха чи Леженцев. По старшості пов’язку могли дати Воробйову чи Хомину».
Сергій Мізін: «Тоді ще був надто молодий. Та й взагалі капітаном був в інших командах. А в «Динамо» - ніколи».
Не згадав, у кого тоді була пов’язка й Дмитро Топчієв. Лише сказав, що не в нього. Тож виходить, що поміж одинадцяти (Воробйов, Леженцев, Деменко, Хомин, Шаран, Топчієв, Мізін, Джишкаріані, Призетко, Ребров, Шкапенко) капітанами могли бути двоє – Хомин чи Воробйов. На жаль, Андрій у 1999 році загинув, а контактів Валерія, який мешкає у Росії, знайти не вдалося. Втім, керуючись логікою, можемо припустити, що капітанив тоді все ж Хомин. Він проводив у Києві, в статусі гравця основи другий сезон, тоді як Воробйов, перейшовши з «Кривбасу», з’явився за динамівську основу лише втретє. Власне, з цією припискою до загального реєстру Хомина й вніс.
2015-й. Ярмоленко проти Ісмаїлі
З тренерською статистикою можете ознайомитися повністю. Уважний читач помітить, що загальна кількість матчів з ювілейними 750-ма не співпадає. Річ у тім, що до загального доробку наставників не внесені технічні перемоги над запорізьким «Металургом» у сезоні-2015/2016, зараховані вже після того, як запорізька команда знялася з чемпіонату. Також хотів би зауважити, що у «гірників» свідомо виокремлюю той невеличкий період, коли Мірча Луческу вже дав згоду очолити клуб, але працював у спілці з Віктором Прокопенком. Власне, у протоколах в графі «тренер» тоді вказувався саме дует наставників.