На зміну поколінню нульових. Символічна збірна майбутнього Кубка Африки-2017

Африка завжди дарувала світу видатних футболістів, які, щоправда, здебільшого могли сповна розкрити свої таланти лише в компанії більш дисциплінованих та тактично вишколених гравців з Європи. Тим не менше, участь в одному турнірі зірок калібру Дрогба чи Ето'о – це завжди цікаво. Коли ж мова йде про континентальну першість, то й поготів.

Кубок африканських націй 2015 багато в чому був рубіжним – з авансцени зійшли майже останні представники великого покоління, в якому виділялись брати Туре, згадувані Дрогба та Ето'о, Майкл Есьєн, Обафемі Мартінс чи Мохамед Абутріка. Серед зірок «нульових», хто буде грати на нинішньому турнірі, можна виділити хіба Саломона Калу, Еммануеля Адебайора чи Асамоа Гьяна. Звичайно в складах збірних буде достатньо гравців, які пограли, наприклад, ще на КАН-2008, однак тоді вони лише робили перші кроки у великому футболі.

Нинішній турнір, який пройде з 14 січня по 5 лютого в Габоні, стане презентацією гравців, які визначатимуть обличчя африканського футболу на найближчі п’ять, а то й десять років. Забігаючи трохи наперед, ми вирішили скласти символічну збірну турніру з тих, на кого покладаються особливі надії.

Фабріс Ондоа (Камерун, «Севілья Б»). В африканських збірних завжди були проблеми з воротарями. Володіючи неймовірними фізичними даними та реакцією, вони зазвичай суттєво поступались конкурентам з Європи в плані тактичної грамотності, вмінні організувати оборону та прийняти правильне рішення. Простіше кажучи, їм, за невеликими виключеннями (на думку одразу спадають прізвища Раїса Мболі і Есама Аль-Хададі) не вистачає надійності. Фабріс Ондоа, як вважають експерти з африканського футболу, - це той, хто може зламати стереотипи.

Воротар починав свою кар’єру у фонді Самуеля Ето‘о, після чого переїхав до Барселони, де вдало виступав за молодіжні команди каталонського гранду. Аби не зупинятись у розвитку, вирішив перейти до скромного «Хімнастіка», у якого був орендований «Севільєю» для дубля. Втім, у новій команді він поки залишається у запасі, чого не скажеш про збірну. Дебютувавши у 18 років, вже тепер Ондоа є основним голкіпером Неприборканих Левів. На рахунку Фабріса вже 21 зіграний матч, в яких він пропустив всього 18 голів. З Ондоа у складі Камерун програв всього три матчі, два з яких – товариські. Враховуючи, що нинішня камерунська команда не має зірок калібру Роже Мілла чи хоча б Патріка Мбома, у її юного голкіпера є прекрасний шанс вийти на перший план.

Серж Ор‘є (Кот-д‘Івуар, ПСЖ). В свої 24 роки правий захисник має за собою шлейф скандальних витівок. Минулого сезону невдалий жарт про головного тренера закінчився відстороненням від гри майже на місяць. Восени він був засуджений на два місяці умовно за бійку з полісменами. Тепер уявіть, який потрібно мати талант, аби клуб рівня ПСЖ, що може дозволити собі підсилити будь-яку позицію, купивши новачка, закриває на усе це очі. Той самий Блан, якого Серж принизив в соцмережі, повернув захисника в основу на матчі чвертьфіналу Ліги чемпіонів. В команді Унаї Емері Ор‘є так і зовсім є одним з головних моторів, здійснюючи глибокі рейди на половину поля суперника. Що вже говорити про збірну, в якій він пропускає лише товариські матчі. На сьогоднішній день Ор‘є не тільки найсильніший захисник в Африці, а один з кращих на своїй позиції в усьому світі.

Каліду Кулібалі (Сенегал, «Наполі»). Достоїнства цього захисника українські любителі футболу могли побачити в поєдинках неаполітанського клубу з київським «Динамо». Кулібалі в центрі захисту – це справжня скеля, яку майже неможливо побороти у ближньому бою. До того ж Каліду має непогані швидкісні характеристики, що дозволяє йому впевнено діяти і проти стрімких форвардів. Минулого літа сенегальця торгували «Манчестер Юнайтед» та «Челсі», однак «Наполі» не спокусила сума у 40 мільйонів євро. Воно й не дивно, наступного літа неаполітанці напевне зможуть виторгувати ще більше.

Ерік Байї (Кот-д‘Івуар, «Манчестер Юнайтед»). Влітку Жозе Моуріньо не побоявся викласти «Вільярреалу» за цього захисника 38 мільйонів євро, що було сприйнято експертами досить скептично. Масла у вогонь додав невпевнений старт сезону у виконанні МЮ, тож не дивно, що на початку осені Байї ледь не записали у список найбільш провальних трансферів клубу. Втім, поступово Ерік адаптувався до інтенсивного англійського футболу, став діяти спокійно та надійно. Тепер в ньому вже бачать достойного продовжувача традицій Ріо Фердінанда та Неманьї Відіча. В збірній він почав виступати в 2015-му році і з тих пір вважається міцним гравцем основного складу. Ще б пак, з Байї Кот-д‘Івуар офіційних матчів ще не програвав.

Фаузі Гулам (Алжир, «Наполі»). Перед початком зимового трансферного вікна в західних ЗМІ з‘явились повідомлення про те, що лівим захисником «Наполі» цікавляться «Реал» та ПСЖ. Непоганий список потенційних покупців, погодьтесь. Втім, зрозуміло, що зараз ніхто Гулама продавати не буде, а зачекає як мінімум до літа. Адже на Кубку Африки він буде безперечно основним захисником збірної Алжиру, яка по іменах виглядає головним фаворитом турніру. Навряд чи від’їзд Фаузі на Чорний континент суттєво покращить позиції добре знайомого нам Івана Стрініча. Хорват просто отримав шанс нагадати про себе, поки Гулам у відрядженні.

Франк Кессі (Кот-д‘Івуар, «Аталанта»). Івуарійці можуть не переживати, що Яя Туре завершив міжнародну кар’єру після тріумфального для їх збірної КАН-2015. Адже в родючій на футбольні таланти Італії підріс інший центральний півзахисник, якому пророкують велике майбутнє. Краще, ніж наш експерт з італійського футболу Леон Вургафт не скажеш, тому дозволимо собі процитувати уривок з його недавнього матеріалу про молоді надії Серії А: «Останнім часом він стає все більше схожим на свого кумира Яя Туре. Потужний, по-спортивному нахабний опорник, вміє і поборотися з суперником, і невтомно пресингувати, і протягнути м'яч «бульдозером» з центру поля до штрафного, і попрацювати на стандартних положеннях, і завдати удару здалеку». Без нього «Аталанта» навряд чи боролася б з міланськими грандами та «Лаціо» за 5-6-ту сходинки.

Деніел Амарті (Гана, «Лестер»). Найбільш дисциплінованою серед африканських та схожою на європейські збірні вважається збірна Гани. Тому не дивно, що саме ця країна є одним з найбільших експортерів футболістів одного з найважливіших амплуа – опорних півзахисників. Втім, до рівня Майкла Есьєна ні Квадво Асамоа, ні Агемангу-Баду дотягтись так і не вдалось, хоч вони й вважаються виконавцями досить високого рівня. Навряд чи повторить шлях зіркового співвітчизника і Томас Парті, у якого не дуже багато шансів розкритись у «Атлетіко». А ось 22-річний Амарті виглядає дуже перспективно. Поки саме він, а не Нампалі Менді, виглядає тим, хто зможе замінити НГоло Канте.

Садіо Мане (Сенегал, «Ліверпуль»). Юрген Клопп, коли проводив першу повноцінну трансферну кампанію на чолі «Ліверпуля», першим ділом купив у «Саутгемптона» цього гравця. Власне, німецький спеціаліст хотів працювати з Садіо, ще коли він очолював дортмундську «Боруссію». Юрген по достоїнству оцінив ігрові переваги Мане, а саме неймовірну швидкість, відмінну техніку, а головне – різноплановість. Садіо може грати як класичний «бровочник», так і зміщуватись з флангу в центр – все залежить від того, що вимагає ситуація на полі. Саме трансфер цього гравця дозволив «Ліверпулю» повернутись в когорту головних претендентів на англійську корону. 16 очок по системі гол+пас в 21 матчі говорять самі за себе. При цьому Мане не менш результативно грає і в збірній Сенегалу, на його рахунку вже десять голів в складі національної команди.

Ріяд Марез (Алжир, «Лестер»). Найкращий гравець Африки 2016-го року, можливо, зараз кусає собі лікті за те, що не наполіг на трансфері в «Арсенал», «Барселону» чи ПСЖ влітку. Казка його нинішньої команди ризикує закінчитись достроково, хоча ще є час хоча б повернутись в лідируючу групу в АПЛ, а також пошуміти в Лізі Чемпіонів. З іншого боку, нинішня ситуація – це перевірка того, чи дійсно Ріяд є унікумом, здатним переписати історію. Переоцінити його вклад в чемпіонство «Лестера» складно, тепер він спробує повернути свою збірну на вершину континентального футболу, де вона не була вже довгих 26 років.

Мохамед Салах (Єгипет, «Рома»). Невдача в «Челсі» не вибила єгиптянина з колії. Схоже, англійська Прем‘єр-ліга була просто не його чемпіонатом. А ось Серія А – те що треба. Салах реанімував кар’єру у «Фіорентині», а в «Ромі» став однією з головних зірок футбольної Італії. В нинішньому сезоні Мохамед забиває ледь не в кожному другому матчі, рідко кому вдається виключити його повністю з гри. Не менш ефективно він виглядає і в складі збірної. В останніх двох матчах відбору до ЧС-2018 проти міцних Гани та Конго Салах забивав по голу та віддавав по результативній передачі. Якщо раніше в складі збірної Єгипту головними зірками все ж були футболісти з національного чемпіонату, то нині роль першої скрипки відіграє саме цей легіонер.

П‘єр-Емерік Обамейянг (Габон, «Боруссія» Дортмунд). Роже Мілла, Джордж Веа, Дідьє Дрогба, Самуель Ето‘О – наступним у ряду видатних африканських бомбардирів буде прізвище габонського нападника. Історія про те, як в «Мілані» не змогли розгледіти талант П‘єра-Емеріка вже стала класикою. «Діжон», «Лілль», «Монако», «Сент-Етьєн», нарешті «Боруссія», де він теж починав не кращим чином, однак довів усім, що є нападником елітного класу. В поточному сезоні П‘єр-Емерік в середньому забиває навіть більше, ніж один гол за гру. При цьому йому не важливо, як саме відправляти м‘яч у сітку – головою, ногою, замикати простріл/подачу, тікати від захисника, чи бити з-за меж штрафного майданчика. Обамейянг не приховує, що наступною сходинкою в його кар‘єрі повинен стати «Реал». Не факт, що йому вдасться все ж переїхати до Мадриду, однак перехід до більш статусного клубу здається не відворотнім. На нинішньому Кубку Африки збірна Габону буде господарем. Зазвичай, підтримка рідних трибун не гарантує переможного результату, однак присутність в складі Пантер гравця такого рівня робить їх хай і не головними, та все ж претендентами на титул.

Сер

гій Швець