– З якими думками переходили у київське «Динамо»? Все-таки ще й року не минуло, як ця команда здобула Кубок кубків-1986, на кожній позиції грали легенди…
– Вперше я приїхав у Київ 7 грудня, коли «Динамо» грало із московськими одноклубниками за чемпіонський титул. Сидів на трибуні «Республіканського» і переглядав цей матч. Звичайно, дуже хвилювався, коли переходив у «Динамо». Але не мав виходу – потрібно було йти в армію. Раніше не існувало такого «хочу – не хочу». Батьківщина сказала – треба служити.
Але, зрештою, мені хотілося побувати в «Динамо» незалежно від того – буду я грати, чи ні. І нехай я за ці три роки дуже мало зіграв за першу команду, але за «дубль», який тренував Віктор Колотов, менше 25 матчів за сезон не проводив. Плюс – дуже часто тренувався разом із основним складом, від чого була велика користь. Уявляєте, що означає тренуватися разом із Блохіним?
– Приблизно. Яким тренером був Віктор Колотов?
– Колотов – це, перш за все, людина від Бога. Він був, як батько рідний. Разом із нами виходив на тренування, рухався, бігав, підказував безпосередньо під час тренувального процесу. За людськими якостями у тренерському штабі «Динамо» рівних йому тоді не було.
Лобановський був жорстким. Основний і молодіжний склади він тримав на дистанції. Ми були для нього віддаленими, з нами спілкувався дуже нечасто. Чи приходив на матчі «дубля»? Коли ми грали в Києві, приїжджала вся команда. Це була така традиція. Після матчу поверталися на базу. Той із молодих, хто потрапляє під основу, їде разом з ними.
– І все ж у вас, напевно, була розмова віч-на-віч із Лобановським…
– Не пам’ятаю з якого приводу, але Лобановський викликав мене перед тренуванням. Заходжу, починається діалог. Лобановський запитує: «Хто у тебе батьки?» Відповідаю: «Прості робітники. Працюють на заводі». «То нехай батько приїде». Я засміявся і запитав: «Я що, у школі?» Він скипів: «Все, пішов геть!»
Спускаюся на тренування. Колотов оголосив завдання, а потім каже: «Сергію, ти не в групі. Будеш займатися індивідуально». Очевидно, упродовж 10 хвилин, які минули, Лобановський вже встиг про все розповісти. «Йди і проси вибачення», – радить мені Колотов. Як зараз пам’ятаю: йду в бутсах по паркету, цокочу. «Васильовичу, пробачте!» Відповідає: «Іди. Потім це все…» Наступного дня я вже тренувався у групі.
– Хто з гравців того «Динамо» справив на вас найбільше враження своїм талантом?
– Мені дуже подобалося, як на полі думає Заваров. Він міг бачити і читати гру на три ходи вперед.