Так, «Дніпро» нині – не найблагополучніше місце для розвитку футбольної кар'єри. Тому бажаючих залишити дніпровську команду, - особливо заради закордонного варіанту, - зрозуміти можна. Але ж команду можна залишати по-різному: або з відчуттям виконаного боргу, наприклад, або ж з порожнечею.
Андрій Блізніченко спробує заявити про себе в Туреччині. Футболіст уклав угоду з командою, в складі якої вже числяться двоє українців - Олександр Рибка та Євген Селезньов. Але навряд чи тут варто говорити про якісь супутні фактори, які б могли допомогти з адаптацією. Першочергово, Андрій Блізніченко мусить перебороти власні вади.
Вади, які завадили йому як слід розкритися у «Дніпрі». Блізніченко дуже довго ходив у «перспективних». Він мав шанси стати гравцем основи ще при Маркевичі, але програвав внутрішню боротьбу самому собі. Блізніченко не мав достатньої мотивації викладатися на полі, чого не могли не помічати тренери. І проблема була не лише в тому, що Блізніченко не грав. А ще й в тому, що Андрій, отримуючи пристойні гроші за умовами контракту, не бажав нічого змінювати.
Лише коли конкуренція на лівому фланзі півзахисту повністю зникла, Блізніченко зумів закріпитися в основному складі. Останніх півроку Андрій грав стабільно, провівши п'ятнадцять матчів чемпіонату України, десять з яких – в основному складі.
В Туреччині Блізніченко виступатиме не за гранд. Але це не означає, що на плечах українця не буде відповідальності. Андрій змушений буде боротися за визнання і шану. І результат цієї боротьби не в останню чергу залежатиме й від результату боротьби з самим собою.