Коли сьогодні стало відомо, що нападник не полетів на другий збір із Шахтарем та займатиметься відтепер пошуком нової команди (йтися має, судячи з усього, про чергову оренду), навряд чи хтось сильно здивувався. Причин розводити руками і стурбовано запитувати: «чому?!» просто не існує, а підсумок всієї затії з раптовим повернення Пилипа з Анжи став відомим ще в той момент, коли Гірники підписали Бланко-Лещука. Якщо ще до 11 січня українець був потрібен Фонсеці принаймні кількісно, адже в команді з нападників залишались тільки Феррейра та Борячук, то 15 числа цього ж місяця атакувальна ланка команди була остаточно укомплектована. Без урахування Будківського. Він автоматично став зайвим. Зрештою, не варто забувати, що під час літніх зборів португальський наставник дав шанс показати себе майже всім відданим в оренду футболістам. Однак Пилип залишився за бортом і того разу. Що поробиш: часом і найталановитішим і всесвітньо відомим музикантам доводиться чути «неформат». А що вже казати про нападника з не найвидатнішим добором ігрових чеснот: зачепитися за м’яч, обігратися з ближнім, якісно зіграти на другому поверсі…
Фонсеці потрібен фінішер, на роль якого, безсумнівно, найкраще й досі підходить саме Феррейра, а не Бланко-Лещук чи, тим більше, Будківський
Відтак, дуже дивно було читати висловлювання самого нападника, коли той ділився в інтерв’ю емоціями та очікуваннями від «повернення» в рідний клуб. Схоже, Будківський настільки повірив, що його дострокове вороття (оренда з Анжи була розрахована ще на півроку) означатиме отримання шансу навесні саме в Шахтарі, що не зміг стриматися: «завжди міряв повернутися», «такий подарунок на Новий рік!», «дуже сподіваюся залишитися в Шахтарі»... Ну, і головне помилкове припущення Пилипа напередодні зборів: «у будь-якому випадку все залежатиме від мене». Насправді в контексті сучасного Шахтаря від Будківського не залежало нічого, і тому певною мірою навіть шкода, що нападник не розумів цього і мав неймовірно великі очікування – схоже, досить щирі й чесні. З хлопцем зіграла дуже злий жарт неправильна оцінка ситуації.
Причини – на поверхні: українець корисний, граючи передусім спиною до чужих воріт, як було це, скажімо, в Зорі, де Пилип і розкрився сповна. Однак абсолютно очевидно, що Шахтар не почне раптово бити м’яч із лінії захисту вперед, у пошуках «стовпа». Фонсеці потрібен фінішер, на роль якого, безсумнівно, найкраще й досі підходить саме Феррейра, а не Бланко-Лещук чи, тим більше, Будківський. Загалом, якщо коротко охарактеризувати кожного з нападників донеччан, то отримаємо доволі чітку картину. Факундо – N1 – прекрасно рухається, ідеально відкривається, маючи високий ігровий інтелект, володіє потрібною швидкістю та відчуттям моменту й позиції, має поставлений удар і відмінно діє на другому поверсі, коли йдеться про гру в один дотик у завершальній стадії. Густаво на його тлі – більш кремезної статури та фізично сильніший, може однаково якісно відіграти як і спиною до чужих воріт, так і обличчям до них. Перевага Бланко Лещука – краща реалізація моментів, і що ще важливіше, він, на відміну від абсолютно залежного Феррейри, може сам їх створити, обігравши суперника або віддавши тонкий пас, але при цьому й завершення атак – чеснота Лещука. Борячук же наразі, попри всі заохочення тренерського штабу та втіху вболівальників, все ще залишається не більш, ніж перспективним, до того ж – так само має ознаки неформату, що й Будківський. Щоправда, іншого характеру – Андрій є дуже технічним і швидким гравцем, і, вдосконаливши нинішні навики, може вирости у форварда, який уміє дуже багато. Але ці вміння йому складно буде реалізувати саме у Шахтареві Фонсеки: на вістрі йому потрібна людина одного дотику, а не трьох фінтів, двох обманних замахів і вишуканого удару.
Наставнику прогнозовано виявився непотрібним саме Будківський – зі зрозумілих причин: він є найповільнішим з усієї четвірки, найбільш схильним опускатися низько й обіграватися з партнерами, і просто нападником, якого вже, схоже, не перевчиш і не змусиш розвернутися обличчям до чужих воріт. До слова, в Анжи Пилип далеко не завжди грав на вістрі. В окремих матчах він діяв під… Болі, який володіє прекрасною швидкістю. Завдання ж українця за такої схеми, гадаю, навіть немає сенсу пояснювати.
Поряд із «хороший нападник» упродовж усієї кар’єри Пилипа супроводжуватиме і «специфічний»
Безумовно, Будківський був і залишається хорошим нападником. Ще два роки тому він був практично єдиним, хто грав саме в такому стилі на досить високому рівні. Більше того – він навіть почав чимало забивати за Зорю. Відтак і оцінка його здібностей була відповідною – місце в збірній. Однак поряд із «хороший» упродовж усієї кар’єри Пилипа супроводжуватиме «специфічний». У випадку з Шахтарем – аж занадто. Втім, це може стосуватися й будь-якого іншого топ-клубу, в якому нападник повинен саме забивати, створюючи різницю, а не штовхатися, боротися та заробляти фоли. Нападник Будківський створений для важкої праці на полі, а не для великих перемог, трофеїв і всяких там золотих бутс.
Анатолій Волков