До Зозулі-футболіста у мене немає і не може бути іншого ставлення, крім як думок, що Роман - досить посередній за європейськими мірками гравець. За європейськими, підкреслюю, тому що за українськими мірками Роман взагалі-то сама справжня зірка. Просто наші вітчизняні мірки останнім часом стали непридатними. Ними міряти можна, але віри результатами вимірювання немає...А ось до Зозулі-громадянина у мене також немає і не може бути іншого ставлення, крім як цілковитого порозуміння з усіма його вчинками і переконаннями і цілковитого їх схвалення. Особливо - щодо надання посильної і досить серйозної допомоги фронту.
І ось ці дві іпостасі - Зозуля-футболіст і Зозуля-громадянин - злилися для іспанців воєдино і набули ефект практично кумулятивний. Відокремити «мух від котлет» на рідкість завзяті фанати «Вальєкано» не змогли або не захотіли, проголосивши мало не джихад «затятому українському націоналісту». Дуже прикро, що європейські вболівальники європейської клубу європейської країни відмінно підіграли ЗМІ країни, лідер якої веде планомірну боротьбу за роз'єднання і ослаблення Європи як геополітичного гравця, але така бувальщина.
Я не збираюся шукати правих і винних у цій історії. Багато це вже зробили за мене, практично одноголосно зійшовшись на думці, що винен агент Зозулі - такий собі Володимир Кузьменко. Цілком можливо, що це надзвичайно гідна людина, яка дійсно і сама взяла провину за скандал з трансфером Романа в «Райо» на себе. Мовляв, «моя помилка, я повинен був розібратися і взагалі не пропонувати Ромі цю команду, з такими-то уболівальниками». Але це, загалом, не важливо - хто винен. Важливо, що вся ця історія чудово ілюструє той нервовий і неоднорідний час, в який ми живемо. Важливо, що на прикладі Зозулі і «Райо» все ми ще раз переконалися: красиве гасло «Футбол поза політикою» на ділі виявляється неспроможним, смішним, а часом цілком здатне стати просто небезпечним. Від політики не дітися взагалі нікуди в житті, а вже особливо - в футболі. Чи не знати цього Україні, в якій фанати стали значною силою під час Революції Гідності!
Чи впорається Зозуля з проблемою «самоідентифікації», що буквально на порожньому місці виникла в його житті? Примітно і навіть вельми символічно, що вона підстерегла саме його, а не когось іншого. Зозуля зробив собі ім'я в футболі не бомбардирівськими якостями, а бійцівськими. Зозуля - це натиск і невтомність, це буря і штурм українського футболу, який, по совісті кажучи, в цілому повинен бути саме таким, уособленням фрази «Недолік таланту заповнимо надлишком прагнення». На практиці, на жаль, не вистачає ні таланту, ні прагнення...
Ну а Зозулі тепер належить проявити свої позитивні якості не на зеленому прямокутнику, а в житті. Потрібно прийняти правильне рішення для себе і своєї сім'ї і постаратися при цьому не відступитися від колишніх слів і діянь. А то ж не так давно один спортсмен, браво виступав під українським стягом, вже розповів нам, що Крим - це Крим. Що скаже Зозуля? Він уже, за його словами, «постарався пояснити уболівальникам, що не є фашистом». Це дуже добре - а ще краще було б, щоб уболівальники почули його доводи, і взяли б його аргументацію, і розібралися б в ситуації, і залишили б Зозулі право вступати в життя так, як йому самому видніше. Тоді це буде маленька, але справжнісінька перемога. Та перемога, яких нам так не вистачає в політиці. Невід'ємною частиною якої (або навпаки?) є і футбол, а точніше - весь спорт в цілому.