Роман Сиволап
Українські футболісти завжди відрізнялися гарною фізичною підготовкою, високими бійцівськими якостями, вмінням дотримуватися ігрової дисципліни. Великому Лобановському вдавалося, розвинувши ці якості у своїх підопічних практично до максимальних показників, створювати команди, які були здатні перемагати кращі команди світу. Креативність, вміння творити на футбольному полі ніколи не були головними чеснотами українців.
Звісно були одиниці яскравих гравців, які вирізнялися на загальному плані в вмінні дивувати, такі, як Леонід Буряк, Володимир Безсонов, Олександр Заваров. Але основну масу складали футболісти працівники, які надавали перевагу простим рішенням.
Навіть визнанні генії українського футболу Олег Блохін та Андрій Шевченко в більшій мірі експлуатували свої надзвичайні атлетичні та швидкісні природні дані.
Втіленням загальних чеснот українських футболістів часів Незалежності можна назвати Олега Лужного та Анатолія Тимощука, які запам’яталися своїми бійцівськими якостями.
Але одними бійцівськими якостями та атлетизмом у сучасному футболі нікого не здивуєш, ці чесноти присутні в усіх хто поважає себе. Для перемог крім фізичної та моральної підготовки потрібна висока індивідуальна майстерність. Система підготовки юних футболістів радянський часів не сприяла розвитку індивідуальних технічних якостей хлопчаків. Обдарованому від природи юному футболісту заважали розвиватися, як матеріальні чинники такі, як відсутність нормальних полів, взуття, м’ячів, так і ідеологічні: ідеологія гіперколективізму, націленість тренерів на результат в змаганнях із самого юного віку.
Зрозуміло, що український дитячій футбол все ці вади перейняв. Якщо матеріальні вади в якійсь мірі компенсуються зараз батьками, то ідеологічні і до сих пір заважають виховувати вправних майстрів. У дітей вбивають ініціативність, бажання творити. Для більшості тренерів головне, щоб дитина вміла боротися, а не обігрувати суперників.
До тотального футболу необхідно готуватися з дитинства. Академія «Динамо» дала світу двох володарів «Золотого м’яча» Олега Блохіна та Андрія Шевченко, але неможна стверджувати, що київські методи виховання юних футболістів є найкращими в світі.
Системній підхід Валерія Лобановського чомусь зовсім не враховував підготовку юних футболістів. Звісно, що головні принципи Лобановського атлетизм, універсалізм проектувалися і на дитячі команди, але системного підходу до підготовки дітей вироблено так і не було.
Ідеолог тотального футболу Лобановський разом з нідерландцями робив революцію в світовому футболі. Але на відміну від «родоначальників тотального футболу» ця революція не торкнулася системи підготовки юних футболістів. Якщо в Нідерландах у дітей починаючи з 6-7 років починали розвивати якості необхідні для гри на високому рівні, то в нас більше сподівалися на природний талант хлопчаків та масовість, яка дозволяла отримати перехід кількості в якість.
У Нідерландах дуже дбайливо відносяться до підготовки юних футболістів. З ними працюють з усіх аспектів: психологічного, технічного, тактичного. При цьому знання доносяться поступово і дуже доступно. Український хлопчак з 7-8 років включається в боротьбу за виживання, в якій до 16-17 років втрачає вже всі запаси моральних сил. У підсумку перед переходом до дорослого футболу ми отримуємо посередньо підготовлено технічно молоду людину, яка розчарована та не має життєвих орієнтирів. При цьому юнаки необхідно, ще адаптуватися в дорослому футболі, жорстокість конкуренції в якому надзвичайна.
Подібний підхід до сих пір практикується навіть у провідних футбольних академіях країни. Якщо принципи підготовки юних футболістів не змінити ми так і будемо тільки мріяти про перемоги.
Німецький шлях від атлетизму до творчості - приклад для наслідування. У 2000 році Німеччина зайняла останнє місце в групі чемпіонату Європи. Середній вік збірної - 30 років. Сорокарінчий Маттеус в захисті, натуралізований посередній бразилець Рінк в атаці. Перспективний молодий гравець лише один - Себастьян Дайслер, а за ним - порожнеча на тлі «моря легіонерів» невисокого класу. В світу панують французи, які перемагають на більшості турнірів, як на рівні національних збірних, так і молодіжних та юнацьких команд. Перспективна молодь є в італійців та іспанців, що надає надію на перемоги національних команд у майбутньому. Німці відтісняються на задвірки світового футболу. Для виправлення ситуації, Німецький футбольний союз розробив програму розвитку молодих талантів - «Talentforderung». Із залучених за допомогою спонсорів коштів Союз побудував в Німеччині 366 тренувальних центрів для гравців від 11 до 14 років, 1000 найняв скаутів (більшість - діючі тренери), які відстежують щорічно 15 тисяч юних футболістів, і зобов'язав клуби обох Бундесліг відкрити академії мінімум з трьома тренувальними полями. У підсумку, в 2008 році німці виграли юніорський чемпіонат Європи, в 2009 - юнацький і молодіжний. На чемпіонат світу в ПАР Йоахім Льов взяв дев'ять футболістів, які віком проходили в молодіжку.
Річний бюджет програми 10-12 мільйонів євро на рік приблизно дорівнював окладам трьох колишніх київських легіонерів Мбокані, Велозу та Беланди. Трансфер Бернарда до «Шахтаря» дорівнює трьом рокам фінансування заходів німецької програми.
Німці створили високо технологічний конвеєр талантів. При цьому, були запрограмовані зміни німецького футбольного гену. Пріоритет став надаватися хлопцям, що вміють творити, а не «універсальним солдатам» з бійцівськими якостями, якими завжди славилася німецька футбольна земля.
Через 10 - 12 років німці отримали перші результати. Виросло покоління, яке вміє не тільки «битися» на полі, але й дивувати глядачів. Мюллер, Озіл, Гьотце, Ройс, Шюррле, Дракслер – все такі ж відповідальні і тактично виховані, як попередники по збірній. Але, крім цього, вони можуть витворяти дива з м'ячем. Дуже цікаво, як вдалося консервативним німцям досягти зміни масової свідомості дитячих тренерів, як вдалося досягти розуміння, що технічна підготовленість і здатність до творчості перспективніше бойовитості і атлетизму.
Крім дитячих тренерів, змінилися і тренери команд майстрів. З'явилися бунтівники - експериментатори, кращими з яких є Льов і Клопп.
У Бразилії німецький хай-тек приніс тріумф. При цьому, є всі підстави стверджувати, що це не остання перемога цього обдарованого покоління гравців.
Наші надії. Розраховувати, що в Україні в найближчій час з’явиться така програма наївно. Всі надія на молодих тренерів, які розуміють, що в сучасному футболі не тільки необхідно швидко бігати та вміти штовхатися. Вони намагаються шукати та розвивати хлопчаків з нестандартним мисленням.
Те, що такий підхід дає результати можна побачити на прикладі юнацької команди «Динамо» Ю-19. За манерою гри це мабуть сама «не українська» українська команда за всі часи. Головна відмінність цієї команди – це дух переможців. Давайте признаємось чесно, мабуть відсутність такого духу не раз ставала на заваді прекрасним командам Лобановського для завоювання Кубка чемпіонів, а збірній України для потрапляння в фінальні стадії Чемпіонатів Світу та Європи.
Наші футболісти ніколи в критичних ситуаціях не відрізнялися сміливістю та здоровим спортивним нахабством. Команда під керівництвом Юрія Мороза має ці чесноти. Крім того, ця команда переважає всіх суперників, які зустрілися на її шляху за рівнем індивідуальної майстерності. Що також є дивним для українських команд.
Зараз у склад юнацької команди «Динамо» є кілька надзвичайно обдарованих футболістів-творців: Богдан Лєднєв, Денис Янаков, Сергій Булеца, Микола Шапаренко, Назарій Русин. При цьому їх ровесник Віктор Циганков вже грає в основному складі. Крім того, є ще кілька талановитих хлопців, що мають традиційні для українських футболістів чесноти: Олександр Тимчик, Богдан Михайличенко, Ахмед Алібеков, Владислав Дубінчак, Денис Попов.
Наявність таких футболістів дозволяє грати в незвичний для нас атакувальний футбол. Є всі підстави очікувати, що через кілька років ми отримаємо конкурентоздатну на європейській арені команду, що буде укомплектована власними вихованцями. Такий собі «Аякс» зразка 1995-1996 років. Символічно, що саме амстердамський клуб жереб визначив у суперники киянам у Юнацькій лізі УЄФА. Головне, щоб керівництву «Динамо» вдалося забезпечити адаптацію юнаків до дорослого футболу та не допустити різкого падіння рівня команди через економічні причини.
За великим рахунком із перерахованих хлопців лише Віктора Циганкова, Богдана Михайличенко та Сергія Булецу можна вважати повноцінними вихованцями академії «Динамо». Всі інші переїхали до Києва в 16-17 років. Динамівцям вдалося зібрати кращих юних футболістів країни, при цьому пріоритет надався хлопцям, що вміють творити.
Можна констатувати, що змінилися критерії відбору юнаків. Помітно вплив іспанських фахівців, що працюють з юнацькими командами «Динамо». Чи переростуть ці позитивні фактори в зміну всієї системи підготовки юних футболістів покаже час.
Зараз поки рано стверджувати, що саме зміна світогляду призвела до появи цього суперталановитого покоління. Яке ж до того, ще повинно реалізувати свій потенціал. Поки ж динамівцям вдалося лише подарувати надію на світле майбутнє своїм прихильникам у нелегкий час.