—Доброго дня, Валерію Георгійовичу! Питання по вашому періоді роботи в київському «Динамо». Мені 39 років. Будучи корінним москвичем, був уболівальником київського «Динамо» аж з 1988 року. Але в світлі подій 2014 року за свою національність і альтернативну позицію щодо подій був «забанений» на всіх офіційних форумах київського клубу. Як у вас склалися стосунки з київськими колегами до і після 2014 року, зокрема з президентом «Динамо» Ігорем Суркісом?
— Як ви знаєте, я займався Об'єднаним чемпіонатом, дуже цікавим проектом. Мені здається, якщо б він все ж відбувся, то він неодмінно б входив у трійку найкращих першостей Європи. І за якістю, і по силі, організації, рейтингу глядачів, по зростанню, в кінці кінців. Тобто фактично це був би один із найкращих чемпіонатів. І мені здається, тоді б не було, напевно, ось такої війни, — говорить Газзаєв у відео-конференції gazeta.ru.
— А чи реально взагалі було створити такий турнір? Адже напружені відносини між країнами існували багато років...
— Реально. Більше того, практично все вже було готове в технологічному плані. Однак політика вплинула не лише на чемпіонат, а на всю геополітичну ситуацію в Європі і світі.
Ну а київське «Динамо» завжди було сильним клубом. Зараз, правда, перед ним стоять вже дещо інші завдання. Бо й чемпіонат України став зовсім слабкий. А що стосується Суркіса, у мене дуже хороші стосунки з ним і по цей день... І з футболістами, з якими я працював, у нас дуже теплі, добрі стосунки.
—Яке у вас зараз відношення до українського футболу?
—Яке воно може бути? Сьогодні там є дві команди — «Динамо» і «Шахтар». І практично більше нікого. У чемпіонаті змагаються 12 клубів. Теж не від хорошого життя... Це два дуже сильних клуби. Я працював у Києві два роки, я знаю, який там рівень футболу. Було багато хороших гравців, але майже всі виїхали за кордон. Ну і сьогодні у роботодавців немає бажання вкладати гроші, напевно.
—А в майбутньому, на ваш погляд, ще можливе об'єднання українського та російського чемпіонатів?
—Звичайно. Знаєте, це як у житті — спочатку розійшлися, а потім зійшлися. І так все життя.
—Тобто ви ще вірите в таку можливість?
—Звичайно.