«Я питав у агента: «Куди ми їдемо?». Я не міг вимовити назву клубу. Хтось з мене сміявся, що я пішов в «Карабюкспор» з «Шахтаря». Але різниця: або я дивлюся футбол звідкись, aбо обіграю «Бешикташ» і «Галатасарай» і забиваю. Ніякі гроші в світі не варті цих відчуттів.
Коли я прийшов в команду, мені сказали, що стоїть завдання не вилетіти. Я такого не розумію. Я розумію, коли стоїть завдання потрапити в єврокубки. Тому для мене завдання - потрапити у єврокубки. Адже не можна дивитися назад, потрібно дивитися вперед.
Спілкуюся за допомогою жестів, очей. Я вже влився в колектив, мене і на полювання з собою кличуть. Якось перевищив швидкість і до мене додому приїхали дві машини поліцейських, сказали, що такого рекорду в місті ще не бачили - 220 км/год, думав, посадять. Але вони попросили подарувати їм дві футболки, я виніс ці футболки і все.
Думаєте, я не переживаю за «Дніпро»? Дуже сильно переживаю. Це не чужий для мене клуб. Я хотів і хочу там закінчувати кар'єру. Але є речі, які від тебе не залежать. Мені залишилося забити за «Дніпро» близько десятка голів, і я б увійшов в історію як №1. А історія пишеться переможцями, яка б вона не була. Я все одно поб'ю рекорд.
Я партнерам говорю, нехай віддають мені в штрафний майданчик м'яч, мені більше нічого не треба. І нехай біжать в центр поля, радіють. Після «Галатасарая» мене назвали King Селезньов. Тут люди живуть футболом, і ти живеш разом з ними. Я заходжу після гри в ресторан, і жодного разу ще за нього не заплатив. Мене всі годують безкоштовно.
Мене не викликали на два останніх збори в національну команду, говорили, що я збитий льотчик. Який я збитий? Я повернуся ще до збірної, я навіть не сумніваюся в цьому.
«Карабюкспор» - це трамплін. Я впевнений в собі і думаю, що не затримаюся надовго в «Карабюкспорі». Я завжди хотів грати за такі команди. І говорив завжди, що в Туреччині найкращі вболівальники», — розповів Селезньов в інтерв'ю програмі «Великий футбол».