Можна виділити кілька причин вчорашнього результату матчу «Барселона» – ПСЖ. Тут і спірні суддівські рішення, тут і невдала гра Кевіна Траппа, тут і впущені прекрасні нагоди Кавані і Ді Марії, тут і хитро-потужна гра «Барселони» (і навіть цей перелік – не повний). Але це причини, які виділяються, після, так сказати, диференційованого аналізу. Тобто, після подрібнення однієї загальної причини французького провалу. Й ім'я цієї причини – Унаї Емері.
Варто сказати, що Емері споконвіків отримує на горіхи від грандів у виїзних матчах. Так було ще у «Валенсії», так було (і особливо яскраво проявлялося) у «Севільї». Тому вчорашній результат – це ще одне підтвердження старої приказки про те, що горбатого виправить лише могила. Адже в який футбол вчора збирався грати ПСЖ? Утримувати 4:0? А де ж тоді «автобус»? Можливо, були плани ловити суперника на контратаках? А де ж тоді кинджальні проходи до воріт «Барси»? Можливо, грати у свій звичний футбол? А чому тоді троє центральних захисників «Барселони» розпочинали атаки іспанців ледь не на половині поля ПСЖ? До Унаї Емері – велика кількість запитань. І цей матч яскраво демонструє те, чому Емері не можна зачисляти до когорти великих тренерів. Умілих, навчених, добротних – так, але не великих.
«Барселона», насправді, не показала нічого неймовірного. Це звичний рівень каталонців. Успіх Луїса Енріке полягає в тому, що йому вдалося команду до цього матчу підвести в гарному настрої (а цьому передувала зміна тактики та послаблення тиску оголошенням про своє майбутнє). Тут – саме провал французів, які на полі грізного і розлюченого суперника застили у напівпозиції. Зіграй ПСЖ «автобусом» (не масованим захистом, як було вчора, а саме «автобусом», таким, як колись проти «Барси» грав «Інтер») – нічого подібного б не відбулося. Зіграй щільніше в центрі поля, як свого часу успішно проти «Барселони» грала «Баварія», - нічого подібного б не відбулося; зіграй у свій футбол з прицілом на чужі ворота, як ПСЖ зазвичай грає у Франції, - нічого подібного б не відбулося. Але Емері, кволо наступивши на горло власної пісні, боровся лише з часом, відраховуючи прокляті хвилини і прибираючи з поля Дракслера на користь Сержа Ор'є. Боротьби з суперником не було.
До речі, саме від Ор'є втік Серхі Роберто в момент шостого голу іспанців. Це чи не приклад того, якою згубною може бути тактика гри по рахунку (не від захисту, а саме по рахунку; це різні речі)? Емері добре жестикулював, носився технічною зоною наче дзиґа, але ефекту подібна «бурна діяльність» не мала ніякого. І не могла мати. Бо диригент без оркестру – це чоботар без чобіт. А французького оркестру на полі вчора не було… Так - окремі музиканти, кожен з яких грав свою пісню.