У кожної події є свій початок, її розквіт і кінець. Так само і у футболі — перша ДЮСШ, турніри, перехід до дорослого футболу, гра на професіональному рівні, завершення кар'єри. Матчі рівня ДЮФЛУ судять арбітри, які тільки-но починають свою кар'єру у цьому напрямку, розвиваються, вчаться. Без помилок не буває, ніхто не сперечається, проте помилки повинні бути на футбольному полі, а не поза ним — домовленості, гроші, шантаж, тиск.
Останнім часом у нас з'явилось занадто багато людей, які висловлюються за очищення футболу, певну революцію у ньому, аби не було здачі матчів, суддівського безладу. Проте, це все спроби боротьби з наслідком, а не причиною. Чому ніхто не каже про підвищення кваліфікаційного рівня тренерських курсів? Суддівських? З цього аспекту все й починається, треба дивитись трішки далі, ніж на питання, яке постає після занадто сумнівних рішень арбітра.
Ми вже звикли і знаємо, яку команду останнім часом “витягують за вуха” судді, ми були свідками скандалу, коли, за словами Андрія Русола, адміністратор команди гостей погрожував суддям у тренерській кімнаті “Дніпро Арени” у перерві матчу “Дніпро” - “Шахтар”, були і свідками видалення Гармаша на “Донбас-Арені”. Це навіть не крапля у океані подій, це лише те, що прийшло найперше до голови. Це приклад, який дорослі подають дітям, які дивляться і думають, що це нормальне явище. НІ — це НЕ НОРМАЛЬНО! Ви хочете бачити український футбол на високому рівні? Щоб наші судді працювали на світових та континентальних форумах? Щоб українські гравці грали у топ-клубах, а ці команди очолювали наші тренери? Добре, а що ви зробили для цього?
Це питання не риторичне, воно має прямого адресата, навіть не одного — керівництво відповідних органів ФФУ. І те, що на них немає відповіді, від них втікають у прямому сенсі слова, не прикрашає людей, чиновників, іноземних кураторів. До того ж, очевидною проблемою нашого менталітету є й те, що, якщо хтось приїжджає до України працювати, напевно, і вчити чомусь, то ми беззаперечно віримо, що це професіонал найвищого рівня. Але це не завжди так. Звичайно, людина може судити фінал ЧС, бути найкращим арбітром світу, проте жага до грошей, домовленостей більша, ніж бажання навчати, покращувати кваліфікаційний рівень тих людей, які йому підпорядковані за посадовими обов'язками.
Ситуація, що виникла на Зимовому кубку ДЮФЛУ, занадто показова. Вже на початкових етапах один клуб намагається продемонструвати свою перевагу не на футбольному полі, а в кулуарах, у перерві. Інакше, навіщо представники “Шахтаря” накинулись на арбітра Євгена Макаренка, звинувачуючи його у тому, що він судить “не так”? А після цієї розмови, гравці “Дніпра” побачили перед собою не одну червону картку. Так, були і такі, що дійсно треба було давати. Проте, за симуляцію, якої і не було, пряму червону давати? За прохання гравця не топити його команду? Порушення і штрафні лише в один бік? Ну вибачте мене, після такого не лише руки опускаються, а й питання у голові виникає щодо доцільності подальшої кар'єри гравця.
Після матчу я спілкувався з багатьма людьми, і висловив своє припущення, що, на превеликий жаль, усе закінчиться як завжди — ніяких вибачень, пояснень — італійський куратор заборонив суддям спілкуватись з журналістами, усі пам'ятають? — лише обурення у соціальних мережах, в інтернеті. На ці свої вислови я отримав філософську відповідь, після якої питань у мене особисто більше немає: “Вода камінь точить. Майдан також не за один день виник”.
Поки не буде у нас гідної підготовчої бази усіх ланок футбольної індустрії, не буде у нас й високого рівня професіонального футболу. Це — факт! Говорити багато і красиво можна, ніхто не забороняє, проте це показник бездіяльності людей, які сидять на своїх посадах більше 10-15 років, підлаштовуються під кожну нову владу і лише говорять. Говорять і вбивають український футбол вже на початку, вже на етапі становлення нових кадрів. Вбиваючи виховують. Можна запатентувати новий метод навчання. Чи не так?
Олександр
Ушаков