– У 1995-му ваша тренерська кар’єра стрімко стрибнула вгору – впродовж кількох місяців ви очолювали першу команду «Динамо». Розпочали гарно, з перемоги 3:0 над «Шахтарем». Але потім були нічиї з «Таврією» та «Дніпром», поразка від «Чорноморця». І все.
– Причини спаду пояснити не важко. Групу основних гравців забрали до лав збірної. Анатолій Коньков, який тоді очолював національну команду, перед матчами відбору до чемпіонату Європи проти хорватів та італійців проводив збори. Зрозуміло, що режим роботи там був відмінний від динамівського. Фактично, за цих три з гаком місяці я не встиг зробити в «Динамо» нічого ні поганого, ні доброго. І зрозумів, що нічого й не зроблю, якщо мені розповідатимуть, що робити. Тому у відставку подав сам.
– Натякаєте, що на вашу роботу впливало керівництво клубу?
– Мені давали зрозуміти кого й що ставити. Тому вирішив не мучити ні себе, ні людей. І пішов.
– Хто покликав у «Динамо-2»?
– Валерій Васильович. Він запропонував, а я спершу відмовився, мовляв, посада ж зайнята. «То моя ініціатива» – сказав Лобановський. А трохи згодом ФФУ запропонувала очолити «молодіжку». Викликали «на саму гору» і фактично наказали. То була не моя ініціатива. Був проти, бо посаду тренера обіймав Колотов. Його після поразки від ісландців у відборі до чемпіонату Європи вирішили прибрати. Крім того, не хотів братися за роботу з командою, перед якою існує заборгованість. Але зустрівся з Вітею Колотовим, поговорив, що й до чого. Він сказав, що залишатись не збирається. Тоді взявся.
У відборі до Євро-2002 посіли перше місце в групі. Але за тим регламентом змушені ще й були грати в матчах плей-офф проти швейцарців. Не програли б, якби не грали в останньому турі групового турніру від поляків. Але обставини там були особливі. Скажу так: від нас нічого не залежало. Суддя вилучив чотирьох наших футболістів, без яких перемагати Швейцарію було складно. Зрештою, в другому матчі після домашніх 1:2 ми вели в рахунку, однак потім суддя призначив у наші ворота два пенальті і справу було зроблено.
– До роботи зі збірною вам судилося повернутися через одинадцять років. Збірною національною, в статусі помічника Михайла Фоменка.
– А перед тим Анатолій Коньков, очоливши Федерацію, пропонував мені очолити молодіжну збірну. Однак втрутилися певні люди. Теж знаю які, але називати поки не буду. Був майже затверджений, але все вирішилося за ніч. Коли мене «відрубали», отримав пропозицію від Михайла Івановича.
– Якби не кінцівка, ці три роки спільної роботи можна було б назвати прекрасними.
– Давайте будемо відвертими: уже саме потрапляння збірної на чемпіонат Європи можна вважати успіхом. А причин невдачі у Франції є чимало. Як об’єктивних, так і суб’єктивних. Ми про них знаємо.
– Можете про них говорити?
– Ще ні. З часом
(усміхається)
.– Михайло Іванович каже те саме.
– Ніхто вам наразі правди не розкаже. Можу сказати, що Фоменко прийняв команду, яка після трьох матчів відбору до чемпіонату світу-2014 мала два очки. Завдання виходу в фінальну частину не знімав ніхто. Ми зробили все від нас залежне і зупинилися в кроці від мети. Проте в плей-офф потрапили на найсерйознішого суперника – Францію. Коли перемогли команду Дідьє Дешама 2:0 вдома, мав відчуття схожі до тих, що переживав у 1975-му перед Ейндховеном. Тоді після 3:0 над ПСВ теж сумнівався, чи потрапимо далі. Цього разу, забий Безус Льорісу в самому кінці київської зустрічі, шансів теж було б більше. Але не певен, що й такого запасу нам вистачило б.
– Перед вильотом до Франції тоді зателефонував Анатолієві Крощенку. Він сказав, що вважає суперників фаворитами, бо Україна в першому матчі виклала все, що у неї було, а може й більше. В Дешама ж ще безліч як кадрових, так й ігрових резервів.
– Анатолій Миколайович знав, про що говорив. Дешам виставив п’ять нових футболістів, які відіграли визначальну роль. А нам було складно замінити дискваліфікованих Артема Федецького і Олександра Кучера.
– Якби вони грали, було б простіше?
– Хтозна. З урахуванням того, що ми й без того відчували кадровий дефіцит, втрата двох футболістів, особливо з оборонної ланки, виявилася вкрай болючою. Компенсувати ці втрати було важко. Усе, чого ми досягали, було впритик, на грані. То якщо не враховувати, що нападників у нас зараз просто в природі немає. Маю на увазі гравців, яким потрібно не десять моментів, щоб забити один м’яч. Зозуля працьовитий, але цього мало.
– Після зміни наставника ви залишилися в тренерському штабі збірної. Але під час тренувань національної команди не бачив вас жодного разу.
– Моя присутність там і не обов’язкова. Особливо коли тренування публічні, тобто ті, які можуть бачити журналісти. То по-перше. По-друге, моє завдання полягає у зборі інформації про тих людей, які цікаві головному тренерові, які є кандидатами у збірну і виступають у чемпіонаті України. За леґіонерами слідкує особисто Андрій Миколайович і його асистенти. Шевченко сам запропонував мені ввійти у його тренерський штаб. Сподіваюся, разом ми зможемо впоратися з основним завданням – вивести збірну на чемпіонат світу-2018.