Топ-збірні, аутсайдери / карлики і середняки – європейські збірні умовно можна розділити на три прошарки. Але якщо з топовими командами та аутсайдерами все зрозуміло, то середняки потребують ще одного поділу. В залежності від рівня футболістів, від досягнень, від стабільності… Середняків розділимо на вищого і нижчого ґатунків.
Україна завжди перебувала десь посередині, на межі. Вдавалося бути міцним середняком за рахунок окремих індивідуальностей. Топ-футболісти додавали класу і значимості. Це стосується часів, коли за Україну виступав Андрій Шевченко. Футболіст, який був здатний повести команду за собою і якому вдавалося витискати максимум з мінімуму.
Сьогодні такого нападника в України немає і найближчими роками його поява не передбачається. Від цього – додаткова порція проблем. Для форварда – замало боротися, створювати рух в лінії захисту суперника, відтягувати за собою опонентів. Форвард повинен забивати, підсилювати роботу інших командних ланок. В Україні ж зараз на позиції нападника будь-який варіант – програшний.
На прикладі збірної Польщі добре видно значення топового форварда для посередньої збірної команди. Поляки потрапили до рівної групи, але за рахунок вищого індивідуального класу виконавців впевнено пройшли половину дистанції, на шість очок відірвавшись від найближчих переслідувачів. В п'ятьох матчах команда забила дванадцять голів, вісім з яких – на рахунку Роберта Левандовські. Більш продуктивний в плані результативних ударів у європейській частині кваліфікації чемпіонату світу – лише Кріштіану Роналду.
Ну а далі можна заглиблюватися і на прикладі Роберта Левандовські говорити про перевагу польської футбольної школи над нашою. Адже крім Роберта, поляки підготували ще кількох форвардів високого рівня (Мілік, Теордорчик). А ми ж і досі молимося на Шевченка. На індивідуальність, котрій вдалося вийти за доволі звужені рамки нашої футбольної культури. Культури, яка зараз продукує форвардів рівня Кравця, Селезньова.
Дай Бог, щоб молоде покоління (Яремчук, Бєсєдін, Борячук) пішло далі.