«Футбол 24» – про легендарного капітана «Арсенала» Тоні Адамса, який піднявся із самісінького дна.
Він дуже хвилювався. Та що там хвилювався – згоряв від тривожних передчуттів, а серце вистрибувало з грудей. До матчу із «Сандерлендом» залишалося кілька хвилин. На календарі – 5 листопада 1983 року. До 17-річного Тоні підсів захисник збірної Англії Кенні Сенсом і, по-змовницьки підморгнувши, прошепотів:
«Що, синку, лячно? Знаєш, що робити, коли до тебе потрапить м’яч? Правильно – панікувати. Не дай Боже ти вирішиш пасувати мені».
Вже на другій хвилині матчу Тоні Адамс, який дебютував за першу команду «канонірів», занадто довго вирішував, що робити із м’ячем. Цим скористався форвард “Сандерленда», який атакував юніора, обікрав його і відкрив рахунок.
«Хлопче, не переймайся ти так. Але спершу зміни труси»
, - поплескали Адамса по плечу у перерві. І справді – від мандражу юнак не помітив, як одягнув білизну задом наперед. У другому таймі він зіграв значно впевненіше.Через чотири роки Тоні Адамсу довірили капітанську пов’язку “Арсеналу». На той момент він став наймолодшим вожаком за всю столітню історію клубу. Із нею Тоні не розлучатиметься упродовж наступних 14 років. Чотири чемпіонські титули, три Кубки Англії, два Кубки Ліги і навіть один Кубок володарів кубків. «Це було славне полювання». Але не меншого, а може й більшого захоплення варта сила волі, з допомогою якої Адамс зумів, наче барон Мюнхгаузен, піднятися із смертельної трясовини. Багато років він був алкоголіком. Як Бест. Як Гаскойн. Але, на відміну від цих хлопців, Тоні знайшов внутрішню мотивацію вбити у собі «зеленого змія».
*******
До алкоголю молодий «канонір» пристрастився ще наприкінці 80-х. Випивка допомагала зняти напругу після відповідальних матчів за клуб і збірну. А після поразок вболівальники і журналісти спускали на Тоні всіх собак, позаяк від капітана прийнято вимагати вдвічі більшого. Тоді він налягав на алкоголь ще дужче.
Критика не припинялася, йшла безкінечним потоком. Її підсилювали конфузи, які трапилися з Адамсом у двох матчах: за «Арсенал» проти МЮ і збірну Англії проти Голландії. В обох поєдинках Тоні забивав і у свої, і в чужі ворота. Видання Daily Mirror навіть вийшло із карикатурним портретом капітана «канонірів», якому журналісти домалювали вуха віслюка. Фани підхопили тренд і з трибун на адресу Адамса іноді лунало «і-а, і-а…».
«Ця тварина не викликає у мене негативних емоцій, – запевняв Тоні Адамс. – Навпаки – вона працьовита, вперта і добра. Як я».
«Арсенал» став чемпіоном Англії-1989.
«Ми спустошили у роздягальні кілька сотень пляшок із шампанським. Випили, звісно, не все. Більшість розбризкали, поливаючи один одного. Під час чемпіонського параду фани кидали нам банки із пивом. Всі подарунки ми прийняли із вдячністю і спожили з насолодою»,
– пригадує капітан команди.Через рік «Арсенал» захистив титул, проте Боббі Робсон, головний тренер збірної Англії, не взяв вожака чемпіонів на Кубок світу в Італію. «Пішло воно все під три чорти», – Адамс грюкнув дверима і рушив до улюбленого пабу. Там стартував його особистий алкомарафон, який тривав сім днів поспіль.
Тоні напивався до «чортиків». Одного разу загубив свій… автомобіль. Зранку не зміг згадати, де припаркувався. У пошуках машини допомагав товариш. Врешті таки знайшли. Ха, треба відзначити! Та не питання – знову в паб!
Звідти, після кількох пінт, друзів занесло на барбекю до когось із численних спільних знайомих. Там Тоні продовжив «накачуватися», але на мить у голові проясніло: увечері потрібно на літак – «Арсенал» летить у Сингапур! Ледь підвівшись з-за столу, футболіст поплентався до свого джипа і сів за кермо. Завів двигун, а потім натиснув на газ. Відсутність Адамса нікого не стурбувала – бухі дружбани подумали, що він банально пішов «до вітру».
А Тоні вже добряче розігнався на вулиці. Уникнути зіткнення із телеграфним стовпом у нього не було жодних шансів. Від удару Адамса занесло на сусідній паркан, де він і зупинився.
«Я живий лише тому, що не забув пристебнутися»,
– Тоні вибрався із розтрощеної тачки і струшував із себе бите скло. Тут же і протверезів.*******
Через півроку довелося відповісти перед законом. Дев’ятнадцятого грудня 1990-го Адамса викликали у суд.
“Ви, містере Адамс, ризикували не лише своїм життям, а й, можливо, чужим. Тут – без варіантів. Наступні 4 місяці ви проведете у в’язниці”,
– підсумував суддя, на якого не справив жодного враження захист футболіста.Шок. Яка несусвітня ганьба. Капітан чемпіонів Англії загримів на нари. Тепер замість бутсів, гетрів і футболки із гарматою на серці Тоні Адамс одягав темно-сині джинси і блакитну майку – стандартну форму в’язниці у Челмсфорді. Він працював у тренажерному залі, багато малював і часто відповідав на листи з-за грат від вболівальників. У такому простому дозвіллі проминув перший місяць ув’язнення і закінчувався другий. Зненацька: «Містере Адамс, за зразкову поведінку ви звільнені достроково». Тюремна сага Тоні тривала 58 днів, упродовж яких він не мав у роті ані краплини спиртного.
Такі моменти можна сприймати, як втручання вищих сил. Мовляв, ось тобі попередження. Задумайся, сину мій, над своїми вчинками, зроби висновки і живи праведно. А можна забити на все і продовжувати гнути свою лінію. Тоні Адамс без вагань обрав другий варіант. Він продовжував пиячити. Запої відбувалися конвеєрним принципом – одні змінювали інших. Нічого особливого.
У сезоні 1992/93, за кілька днів до кубкового матчу проти «Іпсвіча», кеп завітав у нічний клуб Ra Ra. На ногах він тримався дуже невпевнено, а втративши рівновагу, скотився сходами згори донизу (там було 30 сходинок, лише уявіть собі) і розбив голову у фарш. Друзі термінового доставили Адамса у клініку, де зареєстрували його під вигаданим іменем – однаково ніхто б не впізнав у ньому футбольну зірку. Медики наклали Тоні 29 швів.
Компанію по загулах Адамсу складали партнери по обороні «Арсенала» – Діксон, Кіоун, Вінтерберн. Їх так і називали – Drunk Guards (П’яна оборона). Та найчастіше з ним “накачувався» хавбек Рей Парлор. Одного разу дует «канонірів» нарвався у піцерії на групу фанів «Тоттенхема». Футболісти стоїчно вислухали всі матюки на свою адресу, а виходячи, Адамс вхопив вогнегасник і добряче пригасив гарячих «шпор» піною.
А тим часом життя капітана остаточно пішло шкереберть. Він пив і фактично не «просихав».
«Моя щоденна доза – 20 пінт пива. А перед сном – ще кілька пляшок вина»,
– абсолютно серйозно заявляв Тоні. Він навіть іноді дозволяв собі вийти на матч «під шофе». Як це трапилося, наприклад, у квітні 1994-го проти «Шеффілд Юнайтед». Відчуваючи дике похмілля, Адамс перед матчем втамував спрагу кількома кухлями пива, а після фінального свистка був визнаний Гравцем поєдинку. Звичайне співпадіння. Постійно так тривали не могло – алкоголь підкошував фізичний стан «каноніра». Іноді він прокидався від того, що у стані глибокого сп’яніння справив, перепрошую, потребу безпосередньо у штани. А це вже дно.*******
Ніхто не знає напевно, що стало відправною точкою зворотного відліку для Тоні. Але 16 серпня 1996 року він зібрав всю команду і виступив із промовою, у якій зізнався: «Я – алкоголік». Після цього були рішучі слова капітана про те, що він поставить цьому крапку.
«Щоб зізнатися в алкоголізмі, цьому хлопцеві довелося чимало випити для сміливості»,
–жартував Іан Раш. Насправді все було дуже серйозно. Адамс записався на зустрічі анонімних алкоголіків. А ще став відвідувати оперу, вивчати французьку мову, значно більше часу приділяв дітям. Словом, робив усе, щоб тільки відволіктися від думок про алкоголь. Критичний період вдалося витримати, далі ж стало значно легше дотримуватися «сухого закону».Можливо, переосмислити своє життя Адамса змусила, як це не дивно, його пропаща перша дружина Джейн. Вона безнадійно підсіла на героїн і пустилася берега не гірше від Тоні. Діти якийсь період жили фактично без батьків. Футболіст зрозумів, що на жінку надії немає і дітей потрібно рятувати самотужки. Тоні оточив їх турботою, водив у лондонські музеї, возив у Діснейленд. Алкоголь відступав. А Джейн у 2004-му заарештували за підозрою у вбивстві. Її подруга помирала від передозування, а місіс Адамс, перебуваючи поруч, спокійно приймала дозу.
В «Арсеналі» тим часом закінчилася епоха Джорджа Грема. Прийшов новий тренер – Арсен Венгер. Його аж занадто інтелігентний вигляд спершу бісив Адамса. Але наставник і капітан швидко порозумілися. Венгер всіляко підтримував Тоні на його шляху до подолання алкозалежності, допомагав порадами. Плюс – продовжував довіряти на полі. У наступні 6 років вони принесли один одному ще багато користі.
Повернувшись до повноцінного життя, Адамс написав автобіографічну книгу «Залежність». У 2000-му відкрив власну реабілітаційну клініку для спортсменів, які намагаються побороти алкогольну, наркотичну чи навіть ігрову спокусу. Знаходив час для того, щоб читати пацієнтам лекції з власного досвіду. Вдруге одружився – із спадкоємицею виробника віскі, до речі :))
Зараз Тоні живе у власне задоволення. Він спробував тренерського ремесла – очолював «Віком Вондерерс», «Портсмут» і навіть «Габалу», проте помітних успіхів не досягнув. Адамсу пішов шостий десяток. Саме пора задуматися над тим, що робити далі – повертатися до тренерської роботи, чи жити спокійно аж до смерті. Тоні обрав «Гранаду», але найголовніше для нього – тримати між собою та алкоголем безпечну дистанцію.