– Олег Романович, як оціните теперішній формат УПЛ?
– Я вважаю, що теперішній формат Прем’єр-ліги є неправильним. Потрібно у два кола проводити чемпіонат. Адже за теперішнього формату команди із другої шістки втрачають шанси покращити свої позиції.
Скажімо, президент «Сталі» взимку купив футболістів, підсилив команду і міг би розраховувати на боротьбу за Лігу Європи. А зараз він ні на що не може розраховувати, змагається не зрозуміло за що. Це не правильно.
– Як вам ідея керівництва Шахтаря?
– В принципі, не погана. Принаймні, за такого формату залишається інтрига.
– За рахунок зміни формату чемпіонату реально повернути людей на стадіони?
– Ні… Людей можна повернути на стадіони лише за рахунок якості гри. Жоден формат нічого не змінить. На жаль, не бачу просвітку. В Україні не має виконавців високого рівня. Люди приходять подивитися на щось неординарне. А у нас усі одинакові. Відкинути Шахтар та Динамо і у нас залишаться однакові команди, гравці приблизно одного рівня.
Дніпро, Волинь, Олександрія чи Чорноморець – ці команди схожі. Хіба Зоря ще трішки виділяється підбором виконавців. А так, рівень посередній. Ось чому в Англії люди ходять на футбол? Тому що там футболісти показують майстерність, самовіддачу, характер. А в Україні на футболі заснути можна. Ані агресії, ані швидкості, ані самовіддачі. Не говорю уже про майстерність. Вони наколки собі зробили, рожеві бутци одягнули і ходять немов зірки. Футболісти виходять на поле в чистих футболках і трусах, так у всьому чистому і завершують гру. На що тут дивитися?
Так, можуть бути проблеми із майстерністю, класом. Але візьміть англійську Першу лігу. Там футболістам не завжди вдається м’яч прийняти, роблять це через раз. Але із боротьбою, самовіддачею проблем не має, до фінального свистка усі викладаються на 100%.
Якщо футболіст демонструє бійцівські якості, це усім подобається.А вони і справді викладаються, підкати головою роблять, треба не треба, але вони біжать уперед. Це підкуповує. А у наших гравців майстерності не має, характеру не має, тільки пиха. Вони поводяться як великі футболісти, а насправді дуже посереднього рівня.
– Тепер наші футболісти за кордоном можуть більше заробити, ніж у більшості українських клубах. Це немотив для них показувати самовіддачу і заробити запрошення в багатший клуб?
– Та немає кому їхати за кордон. В Україні 2-3 футболісти хорошого рівня і все. Ось скільки наших гравців уже перебралися за кордон, але ж ніхто не грає. А чому? Якби футболіст в Іспанії чи Німеччині відповідав рівню команди, його би ставили в основу?
– Безперечно…
– Ну от, але ж наші футболісти не грають. Значить, їхній рівень низький. А поїхали ж найкращі футболісти чемпіонату України.
– Проблеми адаптації, пристосування до нових партнерів, наставника не могли позначитися?
– Могли… І погода могла позначитися, погане поле, бутци замалі. Якщо ж серйозно, це усе відмовки.
– Зате в чемпіонаті Росії дехто заграв і отримує задоволення. Той же Бутківський недавно у цьому зізнався…
– На здоров’я йому, але я не цікавлюся чемпіонатом Росії, не дивлюся їхніх матчів. Неодноразово висловлювався на цю тему: поки триває війна із Росією, вважаю, що українським футболістам нічого там робити.
– А багато матчів українського чемпіонату переглядаєте?
– Матчі Шахтаря, Динамо, Зорі переглядаю. Більше не має що дивитися. Рівень українського футболу дуже впав.
– Головна причина у зниженні бюджетів?
– Так, правильно. Не має хороших легіонерів. А стосовно падіння зарплат українців, то це є справедливо. Раніше розмір платні суттєво перевищував їхній рівень майстерності.
Колись у Шахтар, Динамо, Металіст, Дніпро приїздили хороші іноземці. Зараз їх неможливо заманити в Україну. Свої ж футболісти лишилися. Але скажіть, якби у них були зарплати не 10 тисяч гривень, як зараз, а 20 тисяч доларів, вони би краще грали? Ні, нічого б не змінилося. Більша зарплата не є запорукою кращої майстерності, покращення швидкості мислення на полі чи появи характеру.
– І за рахунок чого чемпіонат України у найближчі кілька років може покращитися?
– Відверто, не бачу за рахунок чого. Не можу знайти причини для прогресу.
– Це правда, що ви вважаєте лише трьох українців хорошого міжнародного рівня: Степаненка, Хачеріді та Ярмоленко?
– Так, правда. Вони виділяються на тлі інших.
– Ярмоленко ще не пересидів в Динамо?
– Не знаю, зі сторони важко сказати, йому видніше. Як на мене, то так, пересидів.
– Коли ви перейшли із Динамо в Арсенал скільки вам часу знадобилося для адаптації?
– Десь півроку. Зіштовхнувся із однією проблемою. Ми постійно грали із чотирма захисниками, один з яких був опорним. А в Англії грають у чотири оборонці в лінію. Це зовсім інша схема, інша гра. І при грі в лінію є чимало нюансів, до яких мені довелося пристосовуватися, вивчати. Але нічого, адаптуватися.
– Питання знову по формату української Прем’єр-ліги. Дехто каже, що і 10 команд для елітного дивізіону достатньо, оскільки у нас не має більше. Інші ж кажуть потрібно розширюватися до 16-ти клубів. Як ви гадаєте, скільки команд повинно бути в Прем’єр-лізі?
– Думаю, що можна добрати із першої ліги ще чотири команди. Вони не погіршать загальну картину ігор і не понизять загальний рівень. Щось потрібно робити, мені теперішній формат не до вподоби.