«Раніше могла б запросити вас у наш ресторан-музей в Козині. Але він закритий після погромів в 2014 році, -
каже Світлана «Сегодня».
- У нас же охорони немає. А люди якісь лізли, розбивали вікна, користувалися тим, що там було, - спиртним, їжею. Артефакти музею Лобановського, слава богу, не чіпали. Тоді таких вандалів було багато. Раз у людини є - значить, він не гідний жити на території України, вони так думали. Я дзвонила дільничному, мені говорили: телефонуйте в область. Міліція боялася що-небудь робити, вбити могли... Хочу продати ресторан. Не бачу перспективи його роботи, зараз ця сфера, музей, майже нікого не цікавить - у людей нові герої».«Моєму синові Богдану скоро буде 20. Навчається в університеті фізкультури і працює на півставки тренером дітей у футбольній школі. Тому що стипендія хоч і підвищена, але маленька - 1600 грн. А з часом планує комп'ютерні технології освоїти,
- продовжує Світлана.
- Доньці Ксенії 18, готується до ЗНО і хоче вступати на міжнародні економічні відносини. Рада, що діти, принаймні, поки, не ганьблять прізвище мого тата. Що стосується мами, вона після інсульту. По максимуму проводимо з нею час».«За грою «Динамо», природно, стежимо. Як інакше? -
посміхається Світлана. -
Деякі вболівальники хочуть всього і відразу. Моя думка, чому поміняли стільки тренерів: громадська думка давило на керівників клубу. Ось на тата важко було тиснути, з ним можна було говорити тільки його мовою».