У фінальному матчі зустрінуться амстердамський “Аякс” – тріумфатор турніру в 1992 році - та “Манчестер Юнайтед”, який виграв усі можливі трофеї на євроарені окрім цього.
Досвід. Головна перевага “червоних дияволів”. Якщо для безвусої команди Петера Боша цей фінал – перший серйозний успіх, то у складі “Манчестер Юнайтед” переважають футболісти з різного штибу вирішальними поєдинками в резюме і навіть іграми на чемпіонаті світу. Цей фактор завжди грає вагому роль, але у таких матчах як сьогодні – навіть вирішальну. Чим можуть амстердамці здивувати Антоніо Валенсію? Як часто вони грали проти футболістів рівня Поля Погба та Хуана Мати? Чи мимоволі не захочуть вони взяти автограф у Вейна Руні, коли той з’явиться на полі? (Ну ок, тут не переконливо)
Весь шлях манчестерців у цьому розіграші Ліги Європи пройдений на досвіді. “Аяксиди” його тільки здобувають. Манкуніанці пройшли плей-офф з чітким розрахунком, який був близьким до провалу лише в останні хвилини матчу-відповіді проти “Сельти”. Підопічні Петера Боша переживали подібне на кожній стадії, а в повторних чвертьфіналі і півфіналі проти “Шальке” і “Ліона” відповідно взагалі ходили по мінному полю в лижах. Про що це може свідчити як не про брак досвіду?
Вибір футболістів. Як би там не скаржився Жозе Моурінью на густий графік матчів і потік травм, але такому багатому складу як у нього позаздрить будь-який тренер в АПЛ і тим паче в Лізі Європи. На кожну позицію по два-три виконавця. Підкріплюють конкуренцію вихідці із клубної академії. Ось в неділю зіграли проти “Крістал Пелас” наймолодшим за час виступів у АПЛ складом – і виграли з комфортним рахунком 2:0. Офіційної статистики не бачив, але підозрюю, що манкуніанці заграли в цьому чемпіонаті найбільшу серед усіх кількість футболістів. Не від хорошого життя, певна річ. Але навряд чи той же “Челсі” святкував би зараз чемпіонство, якби у нього посеред сезону півскладу пішло б у лікарняну відпустку.
А “Юнайтед” до фіналу ЛЄ таки дійшов. А все тому, що Ібрагімовича змогли замінити Рашфорд і Лінгард, а Маркуса Рохо, Кріса Смоллінга і Філа Джонса – Дейлі Блінд і Ерік Байї. Кадрова криза не вдарила по манкуніанцям так, як це очікувалось. Бо взаємозамінність – це ще одна сильна сторона цієї команди. Завдяки більшій варіативності Моурінью і має перевагу над Бошем. Передбачити, у якому складі та у якій формації вийде сьогодні на гру “Манчестер Юнайтед” – завдання заплутане як Балотеллі в маніжці. Але це точно будуть футболісти, яким повинно вистачити майстерності виграти фінал.
Моурінью. Ніхто не вміє знаходити шлях до перемог так, як це робить він. З його особливим стилем, почерком. Тринадцять фіналів за кар’єру – одинадцять перемог. І це лише кубкові турніри. Моурінью знає як обіграти “Аякс” – інакше він би не був Моурінью. Йому також знайома ситуація, коли в фінальному матчі на тебе тисне не лише близькість бажаного тріумфу, але і доля всього сезону. Тричі португалець грав у фіналах єврокубків (без врахування Суперкубка УЄФА) – і всі три рази перемагав. Йому відомий секрет.
Ібрагімович. Так, він сьогодні не зіграє і ще не скоро зможе це робити. Але зараз він перебуває у таборі команди і напередодні домашнього для нього фіналу заряджає партнерів своєю златанівською впевненістю. Андер Еррера: “Златан зараз із нами, щоб допомогти. Кожен член нашої команди важливий. Тому він тут і підтримує нас.” Ще разок. 35-річний Ібрагімович, у якого надсерйозна травма коліна і понад півроку реабілітації попереду із невизначеним кінцем, підтримує бойовий дух своїх партнерів перед фіналом. З чого, трясця, зроблений цей спортсмен?!
Розгадка: швед просто притягує трофеї до “Манчестер Юнайтед”. Два його голи стали переможними для манкуніанців у двох попередніх фіналах цього сезону: в Ком’юніті Шилд і Кубку англійського ліги. Бійся, “Аяксе”!