Іноді з двох абсолютно різних за характером людей формується дуже міцна сім'я. Але у футболі правило, у відповідності до якого протилежності притягуються, навряд чи має право на життя. У футболі перемагає той, в кого міцніші колективні зв'язки. А їх сформувати можуть лише суб'єкти з однаковим характером, однаковими поглядами і однаковою філософією.
У Вальверде і «Барселони» філософії абсолютно різні. Для характеристики цього союзу підійшла б приказка «ситий голодному не товариш», хоча Ернесто, безумовно, спробує підлаштуватися під систему. Але тоді виникне загроза втрати власного «я». «Барселона» з низкою сильних особистостей «зжерла і виплюнула» уже чимало тренерів. А коли в стосунках між тренером і командою суттєво домінує остання, нічого хорошого вболівальникам очікувати не варто.
Вальверде ніколи не працював з зірками світового калібру. Він домігся значимих результатів з «Олімпіакосом» (три чемпіонських титули, два Кубка Греції), проте робота з грецьким грандом вимагала лише одного – не шкодити. У нього були провали з «Валенсією» і «Вільярреалом», доволі успішний період у «Еспаньолі» і рекордна за тривалістю каденція у «Атлетіку».
Для басків (як і для греків, до речі), Вальверде став батьком, натхненником і тією рушійною силою, завдяки якій команда рухалася вперед, розвивалася. Але це не означає, що таким Вальверде стане й для «Барселони». У «Атлетіку» його прийняли з розпростертими обіймами після шалених витівок Марсело Б'єлси. Баски були втомлені від безкінечних емоційних тренерських спічів, від нудних відеопереглядів власних матчів і прискіпливих теоретичних аналізів, від офіційно-ділових стосунків з тим, від кого хотіли чогось більшого, аніж просто тактичної установки. Марсело Б'єлса тримав команду на відстані, тому прихід Вальверде дозволив баскам поглянути на світ іншими очима. З Вальверде біля керма «Атлетік» нарешті вдихнув повітря на повні груди.
Ернесто ступив на дуже тонку стежину, проте зумів на ній втриматися завдяки особливості «Атлетіка» як клубу. Вальверде контролював процеси, в той же час надаючи можливість гравцям самовиражатися на полі. Він став для підопічних чимось більшим, аніж тренер («хресним батьком», як говорили про Вальверде), хоча він ніколи не був ідеологом. У футболі для Вальверде не існує ідеалів, принципів, чи чогось святого. В часи гравця «Барселони» Ернесто не був відданим «Камп Ноу». Але для вболівальників «Барселони» досить і того, що Вальверде – один з плеяди учнів Йохана Круйффа, про якого великий нідерландець відзивався дуже тепло. Те, що до «Барселони» Вальверде виступав за «Еспаньол», згодом тренував цю команду, а «гранатовим» відмовляв двічі чи тричі, каталонських перфекціоністів зовсім не бентежить.
Вальверде протягом своєї тренерської кар'єри пережив кілька фаз. Як справжній учень Круйффа, Ернесто був переконаний в тому, що секрет успіху – це унікальний стиль команди. Ігровий почерк значив більше, аніж колекція трофеїв. З часом акценти змістилися в бік прагматики – Ернесто почав підлаштовувати себе під команду, а команду – під суперників. Зараз Ернесто Вальверде – це поєднання прагматики і романтики у одній особі. Він не боїться (навіть любить) грати без м'яча, але вміє, коли це потрібно і коли для цього є нагода, продукувати потужну атакувальну гру.
Вальверде буде вчити «Барселону» підлаштовуватися під суперників. Можливо, команді це дійсно потрібно, але чи сприймуть таку філософію каталонські зірки? Вальверде весь час знаходитиметься на межі, на тонкій грані між успіхом та провалом. Але найперше від нього очікуватимуть налагодження справ у захисті «Барселони». І він налагодить – у нього є до цього хист. За умови, що йому дозволять змінити почерк команди, за умови, що «Барселона» згодиться грати без м'яча, що в центрі поля з'являтимуться двоє класичних «хвилерізів», а фланги півзахисту борознитимуть яскраво виражені вінгери.
4-2-3-1 – так Вальверде грав з «Атлетіком». Чи не найбільшою чеснотою тієї команди було вміння пресингувати. Вальверде застосовував пресинг навіть на чужій половині поля, при цьому тримаючи під контролем й територію біля своїх воріт. Гра «Атлетіка» в сезоні, що минув, відрізнялася від гри «Барселони» так, як суша відрізняється від води. Вдвічі менше коротких передач, більше довгих пасів, більше забігів до штрафного майданчика, більше верхових подач і виграних єдиноборств після цих подач, менший відсоток контролю м'яча. Вже сама тактика 4-2-3-1 говорить за себе – намагання скрутити в'язи суперникові в центрі поля, швидкий фланговий перехід до атаки, подача/пас на яскраво вираженого нападника. Можна уявити, що так грає «Барселона»?
З іншого боку, Вальверде у «Атлетіку» виходив з того, що має. Тобто, з наявних у нього ресурсів. В «Барселоні» будуть інші ресурси – і, цілком можливо, інша тренерська філософія. Філософія під славнозвісний стиль команди. Адже Ернесто – це не Б'єлса, не Сампаолі (якого теж сватали до «Барселони»), які радше відпустять дух на полі, аніж наступлять на горло власної пісні.
Сталося те, що мусило статися. Його давно сватали до «Барселони» і він, схоже, добре підготувався до цього виклику. Але це не означає, що йому буде легко. Він буде намагатися тримати у «Барселоні» баланс, вчитиме її грати різносторонньо. Але Вальверде – це компонент, а «Барселона» – це система. Система, яка поглинає і в структурі якої важко зберегти свою самодостатність.