Навколо персони Рауля Ріанчо під час червневого збору національної української команди точилося немало чуток та інтриг. Розпочалося все з того, що іспанця «посватали» до одного з російських клубів на допомогу його другові Курбану Бердиєву. Далі була гра з Мальтою, під час якої на трибунах перебував Вісенте Гомес – начебто перший кандидат на заміну Ріанчо. Але потім був виїзд до Фінляндії…
Можливо, Ріанчо дійсно планує змінити вектор розвитку своєї кар'єри, проте іспанця не звинуватиш у тому, що зараз він «допрацьовує» в тренерському штабі збірної України, або ж здає своїх позицій. Ні. Рауль Ріанчо й досі залишається дуже важливим елементом у команді Шевченка, без якого головному тренерові довелося б терпіти значно більше неприємностей.
Перед поєдинком з Мальтою іспанець хворів, тому повноцінною його роботу назвати не можна. У Фінляндії ж помічник Шевченка нагадував самого себе – вдумливий, сконцентрований, а моментами – імпульсивний. На тренуваннях Ріанчо додавав перчинки своїми безцеремонними (і дуже влучними) зауваженнями, а під час матчу диригував за спиною Шевченка, відчуваючи тих тонкостей, яких, можливо, не відчував навіть головний тренер.
Під час гри з фінами Рауля нервували дії Віктора Коваленка. Особливо помітною збудженість тренера стала після перерви, коли Ріанчо кілька разів жестами виражав своє невдоволення грою Віктора. Ріанчо наполягав на заміні Коваленка, але з цим прийомом довелося зачекати. Шевченко уже готовий був прислухатися до помічника, проте фіни забили гол у відповідь, зламавши планів українців.
Замінили Віктора лише після голу Артема Бєсєдіна, зв'язавши центральний плацдарм молодим Шепелєвим. Але навряд чи тут варто говорити про якусь особливо продуману стратегію. Те, що відбулося, то лише сприятливий для українців збіг обставин. Добре, що так швидко Бєсєдін забив другий м'яч і позбавив тренерів головного болю в плані посилення атаки чи переформатування гри в центрі поля. Вийшовши вперед вдруге, потрібно було просто заспокоїти коливання в центрі поля…
Те, що Ріанчо бачив і розумів безнадійність гри Коваленка, добре. Але є й інший бік цієї медалі. Навіщо Коваленка взагалі виставляти в основі? Адже дуже слабко Віктор відіграв й проти Мальти, що повинно було застерегти тренерів. Хоча в тому матчі Віктор працював не в центрі поля, а з акцентом на правий фланг захисту…
Від Коваленка ніби вимагають того, чого він робити не вміє чи не хоче. Старається, але виходить погано. Проблеми були й раніше, проте зараз вони набули вкрай гострого значення. Коваленко по-іншому став діяти і в «Шахтарі». Дискваліфікація Фреда змусила Фонсеку використовувати Віктора ближче до лінії захисту – не класичним хвилерізом, але й не центральним атакуючим півзахисником, ким Віктор є за своєю природою. В клубі Коваленкові вдається бути гравцем невидимого фронту. В «Шахтарі» під Коваленка відкриваються партнери, хтось постійно просить м'яча і тримати снаряд у своїх ногах не потрібно. «Отримав-віддав» – іншими словами. Без зайвих рухів, без імпровізації. Тому Коваленко майже відучився брати на себе ініціативу чи використовувати довгі передачі з центру поля. І якщо в клубі таке проходить, то в збірній…
У збірній занадто мало тих, хто здатен взяти гру на себе. Тому манера гри Коваленка, заточена на якнайшвидшу передачу на ближнього партнера, неефективна. На щастя, підтягується Маліновський, який, - разом з Ярмоленком, - здатен зіграти нестандартно, який відчуває ритм гри, який здатен витримати паузу, або ж віддати передачу не на ближнього партнера. Проте цього все одно замало. І для такої гри Коваленко не підходить.
Вікторові друга частина сезону 2016/17 до активу взагалі не йде. Бо навіть у клубі Коваленко не виглядає тим Коваленком, яким був на початку. Тому міжсезоння настало дуже вчасно. Відпочинок і переосмислення своїх дій, можливо, допоможуть молодому футболістові вибратися з кризи.