– Марко, ви достроково припинили співпрацю із Ростовом. Чому?
– Так, я покинув розташування Ростова. У мене залишався ще один рік контракту із клубом, проте ми дійшли до обопільної згоди, що попрощатися – це найкращий варіант і для мене, і для них.
– Як ви оцінюєте для себе період, проведений у клубі?
– Зараз можна по-різному оцінювати і говорити. Я не отримав того ігрового часу, якого хотів. Ростов – це хороша команда, але все одно я, чесно кажучи, думав, що мене випускатимуть на поле частіше.
– Що далі?
– Відповім коротко і чітко: перебуваю у Белграді. Планую поїхати в Росію, забрати речі, повернутися в Белград і продовжити тренуватися. Шукатиму нову команду. Трансферне вікно буде відчинене ще упродовж 2 місяців. Сподіваюся, знайду якийсь оптимальний для себе і для своєї сім’ї варіант. Побачимо.
– Де б вам ще хотілося пограти?
– Ти правильне запитання поставив: мені б хотілося пограти. Адже дуже важкий відбиток на мене наклав останній рік моєї кар’єри – півроку в Ростові і півроку в Рубіні. Я грав мало, як ніколи. На мене це дуже погано вплинуло. Тож зараз однозначний пріоритет – піти у ту команду, де я обов’язково гратиму. Звичайно, ніхто мені не зможе гарантувати, що перебуватиму на полі всі 90 хвилин. Але мені важливо грати в принципі. Грати і почуватися частиною команди. Зараз я без клубу. Мені необхідно 2-3 тижні, щоб оговтатися, прийти до тями, а тоді прийматиму рішення.
– Оперативних пропозицій ще не отримували?
– Була одна пропозиція, скажімо так. Не буду її афішувати. Скажу лише, що вона мене не влаштувала. До кінця липня, думаю, буде більше конкретики. Один дзвінок може вирішити все. А, можливо, того самого дзвінка потрібно буде чекати 2 місяці.
– Вже традиційне запитання: якщо б ви отримали гідну пропозицію від українського клубу, чи погодилися б переїхати у чемпіонат, який щороку слабшає?
– Так, рівень далеко не той, якщо порівнювати з періодом, коли я виступав у чемпіонаті України. Поки що все тримається на кількох командах. Немає Металіста, Дніпра, та й у Динамо вже не ті фінансові спроможності, які були раніше. На цьому сумному фоні лише Зоря продемонструвала певний підйом.
Якщо чесно – то добре, що цей чемпіонат ще тримається. Потрібно бути вдячними тим людям, які утримують Шахтар і Динамо. Поки є ці команди, а також всі інші, футбол у тій складній економічній ситуації, яка є в Україні, продовжуватиме існувати. Ми всі очікуємо, що повернеться той рівень, який був колись.
– За збірною України продовжуєте слідкувати? Поразка від Мальти стала для вас шоком?
– Щодо матчу з Мальтою я згідний – так грати не можна. Але добре, що це трапилося в неофіційному матчі. Після цього перемогли Фінляндію – краще так, ніж навпаки. Шокуюча поразка від Мальти допомогла налаштуватися на наступний матч. У футболі всіляке трапляється – від цього ніхто не застрахований. Проте рівень збірної України не повинен дозволяти поразок командам рівня Мальти.
– Ви ще не попрощалися із мрією повернутися у збірну України?
– Це питання – відкрите. Востаннє я викликався у 2014-му, якщо не помиляюся. Майже три роки триває пауза. Але я зі збірною не попрощався. Думаю, що виклик таки буде, але, на жаль, я останнім часом не виходив на поле. Граю для того, щоб забивати голи і перемагати. Підійматимуся все вище, прогресуватиму – приверну увагу тренерського штабу. Звичайно, я завжди мріятиму повернутися у збірну України. Скучаю за цими матчами, дуже бракує адреналіну від них.
– Думки про закінчення кар’єри у вас вже з’являлися, враховуючи невдалий період останнього часу?
– Чесно кажучи, думав про це. Такий варіант ймовірний відсотків на 20. Я втомився від цього всього, не граючи у футбол. Фізично почуваюся дуже добре, міг би ще пограти. Якщо знайду варіант, який влаштує мене і мою сім’ю, то гратиму ще 1-2 роки. Але зараз відсотків на 20 припускаю закінчення кар’єри. Не буду цього приховувати,
- цитує Девича «Футбол 24»
.