– По завершенні кар’єри футболіста не було сумнівів стосовно майбутнього фаху, одразу вибрали тренерське ремесло?
– Жодних сумнівів не мав, хотів рухатися тільки у цьому напрямку – працювати тренером. У футболі із шести років. І за цей час ніколи не думав його кидати.
– Робота якого сучасного тренера вам імпонує? На кого будете рівнятися?
– Кумирів не маю ані серед футболістів, ані серед тренерів. У кожного наставника щось можна запозичити. Імпонує робота тренерів «Барселони». Але це думка не тренера, а глядача. Каталонці показують видовищний футбол. А як фахівець, я розумію, що для цієї схеми у Барселони, є необхідний підбір виконавців і далеко не кожна команда зможе грати так, як каталонці. У кожній країні є свої особливості гри. В Англії, Німеччині, Італії, Іспанії футбол дуже різний. Мені до вподоби атакуюча, видовищна гра.
– До кого б хотіли потрапити на стажування?
– З радістю поїхав би в Баварію, МанСіті, Барселону, Реал. Тобто, поїхав би в клуби-гранди, в яких працюють досвідченні наставники. У них багато-чого можна навчитися.
– Взагалі, важко потрапити на стажування у провідні клуби світу?
– Не знаю достеменно, бо я ніде ще не був. Але ось Олександр Миколайович Хацкевич, інші хлопці їздили і жодних проблем не було. Як на мене, потрапити до когось на стажування – це не проблема. Гранди ж особливо нічого не приховують. Головне, мати час і натхнення.
– Це безкоштовна послуга?
– Мабуть, так. Але я не впевнений.
– Чимало українських футболістів грає у Європі, а ось наших тренерів там немає? Чому не має на них попиту? Лише Віктор Скрипник працював у топ-чемпіонаті…
– Віктор Скрипник, зрештою, багато років грав у Вердері, потім пройшов практично усі щаблі клубного тренера – від наставника дитячих команд до тренера головної команди клубу. Тому, вважати його «нашим» можна хіба за паспортом, а так, він тут ніде не працював.
У тренерському ремеслі головне – це результат і якість гри. А в українському футболі зараз не прості часи, рівень футболу впав. Крім того, за кордоном багато хороших фахівців. Тому, люди дивляться чи варто когось здалеку кликати, якщо поруч є свої спеціалісти. У майбутньому усе буде залежати, як наші наставники себе проявлятимуть. У всьому світі не лише за футболістами стежать, а й за тренерами. Сподіваюся, у найближчому майбутньому і наші фахівці працюватимуть в топ-чемпіонатах.
– Дуже важливим у цьому контексті є знання іноземної мови. Як у вас із англійською?
– Зараз дуже інтенсивно вивчаю англійську. Зараз знаю на шкільному рівні. Звісно, за кордоном ніде з голоду не помру, зможу коротко пояснити, що я хочу. Але, звісно, це не достатній рівень. Тому зараз зайнявся цим питанням.
– До речі, ніколи не шкодували що не пограли у Європі? Варіанти були?
– Варіанти були, але я ніколи ні за чим не шкодую. Я ж теж був не в останньому клубі, виступав за гранд. Тут усе моє – душа, серце, життя. Усе пов’язано з «Динамо». Тому, ні за чим не шкодую. Пропозиції були, але як би там склалося – ніхто не знає. Могло би усе добре пройти, а могли би виникнути проблеми. Поганих прикладів є купа.
– Куди кликали?
– Були варіанти із Ньюкаслом, Вест Гемом, потім, у 2008 році був варіант із Галатасараєм.
– Ви згадали про «погані приклади». Чому їх так багато зараз? Ніхто ж не може заграти у Європі…
– Дуже важливою є ментальність. Не думаю, що є проблеми із ставленням до роботи. Наші хлопці працюють не гірше, ніж європейці. Інша справа, що за кордоном до легіонерів інше ставлення, їм нічого не пробачають, не дають поблажок.
В Україні до іноземців інше ставлення. Якщо на легіонера потратили великі гроші, то він просто повинен грати. А там на кожному тренуванні, на кожній грі ти повинен доводити свій рівень. Даси слабинку і відразу сядеш на лаву запасних. Там нікого не цікавить за скільки тебе придбали і яка в тебе зарплатня. В Україні трохи інакше. Якщо купили за пристойні гроші, його потрібно випускати на поле. В цьому проблема.
Та і рівень чемпіонату має значення. У Європі чемпіонати більш конкурентні. А у нас не прості часи, рівень команд впав. Від цього страждають клуби, збірна, футболісти. Із кожним роком у нас усе менше гравців високого рівня.
– Здавалося б усе логічно: придбали футболіста, він повинен вкладенні у нього гроші відпрацьовувати, а не «відбувати номер». Чому в Україні інакше?
– Усе залежить від команди, чи потрапив футболіст у «свою струю» чи ні. Головне – це найти свою команду. Буває так, що у своїй країні, у своєму чемпіонаті футболіст виглядав дуже пристойно, а у нас він губиться, не розуміє, що від нього вимагають. Можуть бути проблеми із менталітетом, адаптацією. Хоча нашим за кордоном часу на адаптацію не дають. А іноземці в Україні потребують час на це.
До прикладу, Теодорчик знайшов свою команду – Андерлехт. Йому підходить стиль гри, рівень команди. Якщо забрати його у команду трохи вищого рівня, скажімо, в Іспанію, Англію, він може там «розчинитися» і зникнути. Андерлехт його команда, він там забиває чи не у кожному матчі.
– Добре, Іспанія та Англія це топ-чемпіонати, але рівень української та бельгійської першостей співставні…
– У нас перші 3-4 команди рівнем вищі, ніж у чемпіонаті Бельгії. Але, повторюю, потрібно знайти свою команду. Тут від Теодорчика вимагалося трохи інше, ніж там. У кожної команди є свої схеми та тактики і під це підбираються люди. В Андерлехті більше силовий футбол, а Теодорчик людина штрафної. Тут інша схема гри і тактика, тут потрібно більш різносторонньо діяти. Слава Богу, Теодорчик знайшов свою команду.
– Хто ще на вашій пам’яті із іноземців подав великі надії, але після переїзду в Україну затихав?
– Дієго Рінкон коли був тут один, показував неймовірний футбол. Він дуже високого рівня футболіст – високий, потужний, технічний. Але приїхав другий-третій його земляк і все змінилося. Спершу він був сфокусований на роботі, а потім… У них, в бразильців така ментальність. Коли їх збирається кілька, то вони забувають про роботу.
– Які функції виконуватимете у штабі Олександра Хацкевича? Яка ваша зона відповідальність?
– У нас одна зона відповідальності. За результат відповідає увесь тренерський штаб. Безперечно, мені імпонує робота із атакуючою групою гравців. Але у нас такого немає, що Олег Романович Лужний працюватиме із захисниками, а я з нападниками. Ні, ми працюємо разом, радимося.
– Як ставитеся до критики? Готові до того, що журналісти, експерти критикуватимуть роботу наставників Динамо?
– Нехай критикують, це їхні проблеми. Наше завдання – показувати якісну гру і добиватися результату. Якщо ми це робитимемо, то усі критики заткнуться і думатимуть прощо ще б поговорити. Я критику нормально сприймаю. Але вона повинна бути по ділу, а не просто для коливання повітря. Я ж не маленький хлопчик і розумію коли усе добре, а коли є проблеми. В інтернеті не читаю всіляку маячню. Чого і іншим бажаю – не витрачайте свій час на маячню.
– А чого більше в українських ЗМІ: коливання повітря чи критики «по ділу»?
– Вистачає і того, і іншого. Просто, якщо людина футбол бачила із трибуни чи гелікоптера. І ця людина починає щось розповідати і показувати… Це те ж саме, якби я зараз почав аналізувати якісь хімічні дослідженні і розповідати як потрібно було робити. Це така справа. У кожній програмі повинні бути так звані спеціалісти. А якщо людина пограла, стежить за тенденціями у футболі, то чому б її не послухати…
– Розумію, конкретику ви не скажете. Але загалом, Динамо буде активно працювати на трансферному ринку? Уже обговорювали це питання?
– Активно – не активно, я цього вам не скажу. Але, справді, є позиції, які потребують підсилення. Побачимо, як воно буде. Плюс у нас є свої молоді вихованці. Будемо дивитися на зборах. І селекційна група працює з ранку до ночі у пошуках потрібних нам виконавців. У кожній команді повинна бути конкуренція.
Якщо її не має, жоден футболіст не буде прогресувати. А коли хтось «дихає у спину», усе інакше, людина більш вмотивована працювати. Така людська природа.