Титулатура
Все почалося із «російської рулетки», яку влаштував головним тренерам «Реала» президент клубу Лоренсо Санс. Фабіо Капелло здобув для Мадриду чемпіонський титул-1997, але був звільнений. Юпп Хайнкес привіз на «Сантьяго Бернабеу» Кубок чемпіонів + Суперкубок Іспанії , але був звільнений. Хосе Антоніо Камачо не протримався у клубі й місяця. Гус Хіддінк здобув Міжконтинентальний кубок, однак не допрацював сезон. А валлієць Джон Тошак повністю провалив каденцію 1998/99, залишивши клуб без титулів. Перед новими виборами президента «Реала» це завдало нищівного удару по репутації Санса.
Гарячкове призначення Вісенте дель Боске – легенди клубу – вже не врятувало синьйора Лоренсо від поразки. Електорат не врахував перемогу «Реала» у фіналі Ліги чемпіонів-2000. У липні того ж року новим президентом «Реала» обрали Флорентіно Переса. Тандем Перес-дель Боске дуже швидко наповнив музей Королівського клубу топ-титулами, а казну – грошима.
У сезоні 2000/01 «Реал» повернув собі чемпіонський титул – вперше за останні три сезони. Найближчого переслідувача – «Депортіво» – «галактікос» випередили на 7 очок. Через рік Мадрид поступився титулом неймовірній «Валенсії» Рафи Бенітеса, проте знову здобув Кубок чемпіонів, обігравши у фіналі «Байєр» (2:1), додав до цього Суперкубок УЄФА (перемогли «Фейєнорд» – 3:1), Суперкубок Іспанії («Сарагоса» – 1:1, 3:0), а також Міжконтинентальний кубок (подолано парагвайську «Олімпію» – 2:0).
Лебединою піснею цієї команди став сезон 2002/2003. «Реал» знову повернувся на вершину у Ла Лізі. Далі вже Перес наступив на старі граблі свого попередника: заміна успішного дель Боске на «кота в мішку» Карлуша Кейруша, закупівля великої кількості зірок – без розбору, потрібні вони, чи ні. Як наслідок – чотири роки без серйозних трофеїв. Але це вже інша історія.
Президент
Коли Флорентіно Перес вперше отримав президентське крісло «Реала», йому було 53 роки. Цей чоловік – до кісток просякнутий аурою Мадрида. Тут народився, навчався, працював. За освітою – інженер доріг, каналів та портів. У 1970-ті займав посаду генерального директора асоціації доріг Іспанії. Згодом працював у міністерстві транспорту, входив до адміністративної ради французької будівельної компанії тощо.
На футбольному горизонті вперше засвітився у 1994-му, коли висунув свою кандидатуру на пост президента «Реала», однак поступився Рамону Мендосі. Реванш вдалося взяти у липні 2000-го. Перес отримав понад 3 тисячі голосів переваги над Лоренсо Сансом.
Почалося будівництво команди «галактікос». Перша ластівка – Луїш Фігу, який за півсезону у «Реалі» отримає «Золотий м’яч”. Через рік на «Сантьяго Бернабеу» десантувався Зінедін Зідан, ще один володар «Золотого м’яча”. Минає рік – і вуаля – Перес переконав приєднатися до своєї команди ще й Роналдо, нового чемпіона світу і, звісно ж, володаря «Золотого м’яча”.
Згодом футболку «Реала» одягнули Бекхем, Робінью, Оуен та інші зірки, однак титулів від цього не додалося. Команда потрапила у дуже круте піке, тож у лютому 2006-го Перес був змушений піти у відставку. Щоб… повернутися через три роки. Причому, легко, безкровно – усі суперники зняли свої кандидатури. Флорентіно знову взявся за будівництво «галактікос», тільки цього разу вже навколо Кріштіану Роналду.
«Багатомільйонне придбання – це не трата грошей, як дехто вважає. Це – інвестиція», – переконаний президент «Реала».
Тренер
Вісенте дель Боске ще при житті напрацював собі на звання легенди всього іспанського футболу. Що вже казати про «Реал» – для цього клубу «Лісовик» (прізвисько, яке виникло через похмурий і мовчазний лук дона Вісенте) перебуває у ранзі абсолютного, майже святого ідола.
У молодості дель Боске був технічним хавбеком. Єдиний клуб у його кар’єрі – «Реал», якщо не враховувати дрібні оренди у «Кастельйон», «Кордову» і «Плюс Ультра». За «вершкових» він виступав від кінця 60-х до початку 80-х років. Закінчивши із виступами, Вісенте освоївся на тренерській посаді – спершу працював із «Реалом В», а у 1994-му на нетривалий період очолив першу команду. Згодом був «в.о.» у «Реалі»-1996. І лише третє пришестя у Королівський клуб зробило його знаменитим та успішним тренером.
Отримавши від Джона Тошака зіркове, але абсолютно розбалансоване і демотивоване товариство, суворий «Лісовик» оперативно навів порядок і здобув Кубок чемпіонів-2000, обігравши, здавалося б, нестримну «Валенсію» Ектора Купера (3:0). Далі були ще 6 першокласних титулів і відставка у 2003-му, після здобуття чемпіонства Прімери.
Такий тренер рано чи пізно мав попрацювати і з національною збірною своєї країни. Дель Боске отримав шанс у 2008-му, коли після чемпіонату Європи у відставку пішов Луїс Арагонес. «Лісовик», ховаючи лукаву посмішку у густих вусах, зробив Іспанію чемпіоном Європи та світу, ставши поки що єдиним спеціалістом в історії футболу, якому підкорилися ЛЧ, ЧЄ та ЧС.
«Минулі перемоги не допоможуть виграти жоден із майбутніх матчів. Не можна бути самовпевненим. Потрібно завжди сумніватися в тому, що ти робиш, адже сумніви мають позитивний вплив», – девіз Вісенте дель Боске.
Зірки
Ікер Касільяс (роки у клубі: 1998-2015)
Своєю надзвичайною кар’єрою голкіпер повинен завдячувати саме Вісенте дель Боске, хоча стосунки між ними згодом зіпсувалися. Очоливши «Реал» у 1999-му, «Лісовик» зробив ставку на юного вихованця клубу, а не на німецького ветерана Бодо Іллгнера. Касільяс, відчувши довіру, заграв надзвичайно впевнено. Ікер виграв із Королівським клубом 18 трофеїв, серед яких 5 чемпіонських титулів і 3 Кубки чемпіонів. Починаючи із 2015 року є основним голкіпером «Порту».
Іван Ельгера (1999-2007)
Універсальний солдат, здатний зіграти як у захисті, так і в центрі поля. З «Реалом» здобув 9 трофеїв. Після розкішної кар’єри у Мадриді провів ще один сезон у “Валенсії» і «зачохлив» бутси. На той момент йому було 33 роки.
Іван Кампо (1998-2003)
Центральний захисник, який, як і Ельгера, міг посунутися в центр поля при гострій необхідності. Через оригінальну зовнішність – густі кучері а-ля Карлес Пуйоль – отримав прізвиська «Троглодит» і «Патлатий». Після «Реала» вирушив підкорювати Туманний Альбіон. Шість років поспіль виступав у «Болтоні», потім перейшов у «Іпсвіч». Закінчив у 2010-му – останнім клубом Кампо став АЕК із Ларнаки.
Айтор Каранка (1997-2002)
До переїзду у Мадрид лівий оборонець упродовж кількох сезонів успішно виступав за «Атлетік». Туди ж повернувся, коли роман із «Реалом» закінчився. Перед фінішем кар’єри Айтору захотілося екзотики, тож він відіграв один сезон в МЛС – за «Колорадо». Кілька останніх років Каранка серйозно налягає на тренерське ремесло. Починав наставником збірної Іспанії U-15, згодом став асистентом Жозе Моурінью у «Реалі». У 2013-му очолив «Мідлсбро», якому зумів повернути прописку в АПЛ, проте в ході сезону став безробітним – результати «Боро» не дозволяли розраховувати на щось більше, окрім боротьби за виживання.
Мічел Сальгадо (1999-2009)
Правий фулбек «Реала», надійна робоча конячка, відпахав за «королів» рівно 10 років. Останні три сезони кар’єри присвятив “Блекберну». Зав’язав у 2012-му. Останнім часом світився на телеканалі «Аль-Джазіра» в ролі футбольного експерта.
Роберто Карлос (1996-2007)
Один із основних символів епохи, головна гармата команди. Після «Реала» життя добряче спробувало його «на зуб». У «Корінтіансі» бразильця тероризували погрозами, в «Анжи» принижували через колір шкіри.
Зараз Роберто Карлос працює послом «Реала» на віддалених континентах, але мріє про успішну тренерську кар’єру. Перший крок до цього він вже зробив – очолював два турецькі, а також катарський та індійський клуби.
Стів Макманаман (1999-2003)
Знаменитий хавбек «Ліверпуля» дуже вдало заїхав у Мадрид на «вогник», втрапивши у золоту епоху команди. Зібрав усеможливі титули і покинув «Бернабеу» перед початком глибокої кризи. Догравав Макманаман у «Ман Сіті» – скромному клубі за мірками середини «нульових», який ще не знав нафтодоларових ін’єкцій.
Рауль Гонсалес (1994-2010)
Головний форвард «Галактікос», який пережив у клубі одразу кілька епох. Загалом зіграв за «Реал» 854 матчі, забив 361 гол. Більше того, у Рауля ще вистачило сил згодом пофеєрити у «Шальке», катарському «Аль-Садд» і «Нью-Йорк Космос». Заслужено носить прізвисько «Король Мадрида».
Фернандо Мор’єнтес (1997-2005)
Талановитий центрфорвард увесь час змушений був боротися за місце під сонцем. Наприкінці 90-х конкурував із Давором Шукером, а на початку «нульових» у команду прийшов Роналдо. Проте у час, відведений на полі, Фернандо демонстрував ідеальне порозуміння із Раулем. Після «Реала» пройшовся іншими топовими клубами – «Монако», «Ліверпуль», «Марсель», «Валенсія». У кожній команді, за винятком «Монако», здобував як мінімум один титул.
Фернандо Єрро (1989-2003)
Ще одна «глиба» Королівського клубу, майстер стандартів, а також капітан колективу після того, як у 2000-му склав свої повноваження Фернандо Редондо. Нещодавно розпочав тренерську кар’єру. Спершу працював у тренерському штабі “Реала», а починаючи з 2016-го очолює «Ов’єдо”, який у цьому сезоні серйозно претендує на повернення у Прімеру.
Клод Макелеле (2000-2003)
Солдат-руйнівник, який домінував у центрі поля. У плані збірної Франції – абсолютний невдаха, адже пролетів повз тріумфальні ЧС-1998 і ЧЄ-2000, програвши конкуренцію. Зате з «Реалом», куди перейшов із «Сельти», було пряме влучання – 7 трофеїв, серед яких Кубок чемпіонів і 2 «золота» Ла Ліги. Продовжив поповнювати власну колекцію у «Челсі». Зараз Клод Макелеле працює у тренерському штабі «Суонсі». Перед тим трудився на аналогічній посаді в ПСЖ, сольно очолював «Бастію» і був технічним директором «Монако». Дуже успішний чоловік!
Луїш Фігу (2000-2005)
Каталонія досі не пробачила португальському чарівникові і капітанові «Барси» переходу у табір лютого ворога за рекордні на той час 37 мільйонів фунтів. У нього летіли прокльони і навіть свиняча голова. Він усе стерпів, а догравати поїхав у міланський «Інтер», де після закінчення кар’єри перейшов на адміністративну посаду.
Зінедін Зідан (2001-2006)
На «Сантьяго Бернабеу» француз переїхав вже зрілим майстром. За плечима залишилися «Канн», «Бордо» та «Ювентус» – 13 років кар’єри! У «Реалі» здобув 6 титулів. Кар’єру закінчив на сумній ноті – після вилучення у фіналі ЧС-2006. З 2009-го – у структурі «Реала», куди його взяв, повернувшись на свій пост, Флорентіно Перес. Зараз – чинний наставник Королівського клубу. Кубок чемпіонів він вже здобув минулого року, а от до першого чемпіонства у Ла Лізі залишилося зробити ще кілька кроків – на руках Зізу є всі козирі.
Гуті (1994-2010)
Капризне дитя Королівського клубу. Хавбек із неймовірним талантом і баченням поля, який так і не розкрився у повній мірі. Догравав у «Бешікташі», де відзначився скандальними порушеннями режиму. Активно веде мікроблог у Twitter і тролить «Барселону» після її гучних невдач.
Роналдо (2002-2007)
«Зубастик» переїхав на «Бернабеу» одразу після перемоги на ЧС-2002. Однак застав кінець великої команди початку 2000-х. Загалом провів за «Реал» 194 матчі, у яких забив 118 голів. Догравав у «Мілані» та «Корінтіансі». Зараз подався у бізнес, який тісно пов’язаний зі спортом. Зокрема, Роналдо є співвласником футбольного клубу «Форт-Лодердейл Страйкерс» із передмістя Маямі.
*******
У той час, коли «Реал» писав історію найпрестижніших клубних турнірів планети, його одвічний конкурент – «Барселона» – переживав далеко не найкращі часи. Чемпіонський титул підкориться каталонцям аж у 2005-му, а Ліга чемпіонів – роком пізніше. Кріштіану Роналду робив лише перші кроки у професіональному футболі, виступаючи за лісабонський «Спортінг».