У 2007-му році Кріштіану Роналду та Ліонель Мессі фінішували на другому та третьому місцях відповідно в рейтингові нагороди «Золотий м'яч». А переможцем заслужено став Кака. Це – останній випадок, коли нагороду отримав хтось інший, крім португальця чи аргентинця.
У сучасному футболі триває епоха «the After Kaka» («після Кака»), в якій дискусії про найкращих у світі зводяться до величезного переліку після короткого списку з двох прізвищ. Гра, яку Роналду та Мессі продукують протягом останніх десятьох років, відрізняється від гри, яка принесла успіх Кака. Дует просунув спорт вперед і вимагає, аби всі інші рухалися за ними.
За цей час повторювався процес визначення «великого» та «ще більшого». Але що буде з футболом тоді, коли дует, який допоміг перетворити футбол в те, чим він є зараз, перестане існувати? Для будь-якого спортсмена чітка перевага над всіма іншими протягом кількох місяців чи року – гігантської складності завдання. Але двоє гравців, які протягом десятиліття знищують будь-яку опозицію щодо їхнього домінування, не просто відзначаються екстраординарністю. Вони руйнують рамки неможливого.
В пошуках підказки ми можемо заглянути до інших видів спорту. У січні поточного року телевізійні компанії були в захваті від протистояння фіналістів Australian Open: 35-річний Роджер Федерер проти тоді 30-річного Рафаеля Надаля в чоловічому турнірі, та Вінус проти Серени Уільямс – у жіночому, що повторило фінал жіночої сітки Australian Open чотирнадцятирічної давності.
Але це свідчить не лише про стабільність та стійкість заслужених легенд великого тенісу, але й про сутність нових претендентів. Федерер, Надаль, а також Новак Джоковіч з Енді Мюррей вальсували між турнірами, програючи лише в ряди-годи, або тоді, коли сперечалися між собою. Усім чотирьом зараз – уже за тридцять, а молоде покоління здійснило чимало хибних спроб та невдалих стартів. Подібна ситуація спостерігається і в гольфі. База талантів глибша, ніж коли-небудь раніше, – проте без належного рівня блиску, яким розбалував публіку Тайґер Вудс.
Перемоги в 84-х турнірах PGA Тура, а також 14 найпрестижніших титулів кидають гігантську тінь на претендентів, що з'явилися після нього. Рорі Макілрой є чотириразовим переможцем «мейджорів» (
головних чоловічих чемпіонатів з гольфу - примітка
), але його постійно звинувачують у невідповідності та відсутності фокусу. Джордан Спіт, найбільш багатообіцяючий американський вундеркінд після Вудса, виграв основні титули в 2015-му році, проте продовжити в тому ж дусі не зумів і ризикує не розкрити свого потенціалу.Коли Усейн Болт піде з легкої атлетики, то на скільки часу забере з собою світові рекорди на 100- та 200-метрівках? Як виглядатиме наступний «найкращий спринтер світу»?
Відповідь полягає у тому, що її не можна знайти. Це загадка, з якою футбол стикнеться в найближчі роки. І Роналду, і Мессі можуть грати так довго, як їм заманеться. І на рівні, який вони самі оберуть, маючи вдосталь варіантів і ресурсів. Роналду, наприклад, видав один з найуспішніших етапів у своїй кар'єрі, змістившись ближче до центру в матчах лігочемпіонівської кампанії, а молодший на два роки Мессі вже дрейфує в глибину поля, натякаючи на свою роль у майбутньому.
Але коли цей дует випаде з гри, футболісти, що будуть після них, повинні оцінюватися без прив'язки до попередників. Немає нічого, що можна було б порівняти в одній площині з Мессі, Роналду та кимось іншим. Вони можуть порівнюватися лише один з одним, а будь-яке інше порівняння не матиме змісту. Тобто, нападник «Барселони», який заб'є в сезоні 25 голів, повинен оцінюватися ізольовано, а не з приміткою: «Добре, але Мессі забив 50». Аналогічна ситуація – і в Мадриді. Наступний рекордсмен, - будь то Кіліан Мбаппе чи хтось інший, - не повинен бути націленим на рекорди Роналду. Акцент повинен робитися на тому, аби постійно вдосконалюватися і бути кращим за самого себе в минулому.
Це не повинно демотивувати чи перешкоджати молодим спортсменам максимізувати свій потенціал. Навпаки. Привид завойовницької величі екстраполює кар'єру гравця на невизначене і, ймовірно, недосяжне майбутнє. «Наступний Мессі або Роналду» – це незгладимий бренд, від якого неможливо втекти і який може виявитися руйнівним для кар'єри. Така позиція виражає сподівання, що ви здатні піднестися над найвеличнішими гравцями в історії. Який футболіст виграє від такого очікування з психологічної точки зору?
Еден Азар – приклад футболіста, який протягом останніх кількох років пройшов шлях від піднесення до поміркованості.
»
Я задоволений своїм сезоном у «Челсі». Люди очікують, що за сезон я зможу забити від 30-ти до 40-ка голів. Але я не такий
», – заявив Азар. Він відчуває тиск з боку, як правило, молодих вболівальників, які вважають, що можна повторити те, що роблять Мессі з Роналду.Мессі та Роналду ми повинні розглядати у якості статистичних вкладок. Вони існують на рівні, вищому від рівня простих смертних. Такі з'являються один раз на покоління, тому ми ще більш щасливі, адже маємо водночас двох таких.
Ніколи не було «Мессі проти Роналду». Завжди були «Мессі і Роналду», що існують в іншій площині, аніж ті, хто був раніше. Едгар Давідс, можливо, найточніше охарактеризував Мессі, назвавши його «аномалією», в той час як колишній тренер «Реала» Карлос Кьєроз порівнює Роналду з Майклом Джорданом – найбільш трансцендентним американським спортсменом. І, можливо, подібних порівнянь більше не заслужить жоден футболіст…
За матеріалами goal.com.
Переклад та адаптація – Ігор Семйон