У лічених матчах цього сезону Верес програв центр поля своєму супернику. Пара опорників з Валерія Федорчука та Романа Карасюка на рівних протистояла і Фреду з Тарасом Степаненко, і Сергію Сидорчуку з Віталієм Буяльським. Саме у рівненському клубі Федорчук знайшов себе після не надто вдалого відрядження в Динамо.
Sport Arena запитала в одного з лідерів Вереса, як він опинився в Рівному після тяжкого періоду в Динамо, що не вийшло в Києві і як Валерій змінюється вже в команді Юрія Вірта.
— Валерію, ти приєднався до Вереса вже під час чемпіонату. Не було побоювання, що не знайдеш команду після Динамо?
— Ні, такого не було – до таких речей ставлюся спокійно. Знав, на що йду, коли розривав контракт із киянами. Усе літо тренувався, до слова, з дублем Динамо, за що керівництву киян й тепер вдячний. Фактично я прийшов у Верес повністю фізично готовим.
— Коли вирішив остаточно, що варто піти із Динамо?
— Після останнього матчу чемпіонату. Звернувся до керівництва Динамо, там пішли назустріч, хоча ще мав два роки контракту з клубом. Розумієте, я втомився сидіти на лаві.
— В Динамо практики справді не мав. Чому?
— Не скажу, що основна причина – це травма, яку отримав в розпал сезону. В Реброва всі гравці були в обоймі, нам про це постійно тренер казав. Як для новачка Динамо, то я багато виходив спочатку. Потім травма, частину зимових зборів я пропустив, далі наздогнав команду, виходив навесні на заміни. Але сам помічав, що мало граю, мало присутній в Динамо. Не скажу, що програв конкуренцію, але так складалася на той момент ситуація. Я ж прагнув більшого.
— Якби не Верес, де міг опинитися влітку?
— Було багато розмов. Є конкретика, є пропозиція, а є просто чесання язиком. Я не хочу бути подібним на таких людей і заявляти, хто там мене хотів бачити. Заднім числом можна будь-куди себе записати – хоч в Реал чи Барселону. Є футбольне поле – виходь, грай, і тебе оцінять. Я нині у Вересі, отже, конкретна пропозиція була від цього клубу.
— У Вересі, на відміну від решти своїх минулих команд, маєш довіру тренера…
— Не скажу, що й в інших командах її не мав. Оренда в Дніпрі означала передусім те, що була сильна конкуренція в центрі поля – тоді грали Джаба Канкава, Руслан Ротань… А я не той футболіст, який збирався просто сидіти на лаві запасних. Вважаю, що Дніпру також багато користі приніс. В інших клубах грав по 90 хвилин.
А стосовно Вереса, то вдячний цьому клубу. Півтора роки перед цим через травму не так часто грав, як би цього хотів. І про мене вже почали трохи забувати. У Вересі ж вирішив, що маю почати все спочатку. На той момент був такий варіант. Пройду цей етап, відновлю кондиції, отримаю ігрову практику, впевненість у силах, то всі збагнуть, що рано мене ще списувати.
— Як вважаєш, Верес умисно складав влітку команду із гравців, які або народилися, або грали у клубах із заходу України?
— Є керівники, які набирали команду, мали свій погляд на це. Але схоже, що випадково футболістів не запрошували. Хтозна, може й справді брали тих, хто територіально від Рівного недалеко. Це допомогло зігратися і показати кращий результат, ніж від нас очікували.
— Як налагоджено ваш побут у Винниках, де зараз базується команда?
— Всім би в УПЛ такі: стадіон, міні-база, готель, живемо у Львові, привезли сюди сім’ї. Загалом традиційна картинка.
— Верес часто критикують, що це швидше львівський клуб, ніж рівненський. Тиснуть такі зауваження?
— Це ваша робота – моніторити інформацію, хто що сказав. Люди різні і думки різні. Моя робота – виконувати чесно контракт з клубом. А результати показують, що з Вересом треба рахуватися.
— Верес усі хвалять за вболівальників. Очікував на таку підтримку, граючи не рідному для клубу місті?
— Я народився за 40 км від Рівного. Там не тільки великого, але й малого футболу не було довгий час. Людям не було на що ходити, крім мотоболу і спідвею. Але ж футбол цікавіший, чи не так? Народ скучив за ним, тому багато приїздить нас підтримувати у Львові. Керівники наші навіть спеціальні потяги запустили. Шкода, що в Рівному нема поки стадіону свого. Думаю, що Верес зараз був би першим стосовно відвідуваності.
— 6:1 проти Карпат у тому ж Львові гучно святкували?
— Пострибали в роздягальні непогано. Якщо без жартів, то ми самі трохи були ошелешені. Налаштовувалися на бій справжній, не могли подумати, що такий рахунок буде. Особливо після п’ятого голу здалося, що дуже легко в деяких моментах все вдавалося. Двоякі відчуття були, але ми заслужили всі шість голів, всі вони були «робочі».
— Не думаєш, що Шахтар, Динамо і Зоря свого часу трішки недооцінили Верес?
— У грі це не відчувалося. Я грав за Динамо і Дніпро проти слабших за класом команд і знаю, що коли виходиш у таких матчах, то налаштовуватися треба ще краще. Всі ж хочуть у гранда очки забрати. Якщо й була якась недооцінка в них, то це їхні проблеми. У Вереса свої задачі.
— Верес для Юрія Вірта – це тренерський дебют. Ти встиг попрацювати із багатьма тренерами. Чим встиг здивувати Юрій Миколайович?
— Він – молодий тренер, а я – футболіст. Просто оцінюйте наставника не по віку, а за результатами.
– Ви дуже високо злетіли наразі. Всі очікують, що от дуже скоро все повернеться, як було, – традиційні лідери будуть у верхній частині таблиці, а новачки стануть на своє місце. Як вважаєш, хто дихатиме Вересу в потилицю в другому колі?
— Зараз такий чемпіонат, що виділю тільки Динамо і Шахтар, які на голову вищі від всіх. А інші команди можуть вийти в шістку – не більше, не менше. Кожна гра може тебе підняти чи опустити на кілька позицій. Конкуренти – всі. Нинішнє місце Вересу – це тільки півдороги. Найсерйозніші матчі почнуться в другому колі.
— Майбутньою проблемою Вереса називають закоротку лаву запасних. Погоджуєшся?
— Є таке. Лава запасних, звісно є, але в принципі можна ще додати людей на підміну. Це питання до керівництва, хоча впевнений, що ближче до зими можна буде очікувати інформацію. Інша річ, що треба чекати і молодь, аби вона швидше набиралася досвіду. Щоб виходячи на заміну, могла допомогти або ж не зіпсувати гру. Я також був в таких ситуаціях: сидів на заміні і знав, що коли треба вийти, то мушу краще відіграти, ніж той, кого замінив.
— Впораєшся, якщо треба буде підмінити когось у захисті?
— Чому б ні? Ви ж знаєте, що можу на кількох позиціях зіграти. Звісно, найчастіше в опорній зоні граю. У Юрія Максимова був лівим, центральним та правим захисником, а потім – опорником. В Динамо Ребров ставив інсайдом, хоча я футболіст більш руйнівного плану. Головне, щоб інтелект дозволяв універсалізацію. Фізично легше всього бігати, а от коли ще думаєш на полі, то втомлюєшся ще більше.
— У тебе тільки два попередження у семи матчах. Для опорного півзахисника, здається, це зовсім небагато…
— Раніше більше було, чи не так? Напевне, досвід прибуває з роками. Повторюся, але фізично я прийшов непогано готовим. В дублі Динамо тренувався з Юрієм Морозом – ми там добре побігали і підготувалися.
— Кривбас Максимова став школою футбольного життя?
— В кожному клубі були свої гарні етапи. В Кривбасі були моменти, коли майже вилітали, але залишилися. Йшли в зоні єврокубків, а це ж був ще «той» чемпіонат – більш конкурентноздатний, з легіонерами сильними і вболівальниками на трибунах. Було й таке, що без грошей грали. Реально пройшли школу життя, тим більше, я ще геть молодим був.