Наприкінці минулого століття він добряче поїздив по командах Першої та Другої ліг. Тепер зізнається – кар’єра могла бути кращою, однак у пам’яті залишився лише позитив. Невдалі оглядини і власні помилки згадує з усмішкою та іронією.
Десять років тому Олександр Матиюк, екс-гравець «Вереса», «Поділля» і тернопільської «Ниви», вирушив за кордон у пошуках кращої долі. Зараз він живе у Швеції і не має нічого спільного з футболом. Проте жеребкування групового етапу Ліги Європи, яке звело в одну групу «Зорю» і «Естерсунд», додало у його спокійний ритм життя трохи приємного хвилювання. Спочатку у складі шведської делегації Олександр приїжджав на матч першого туру у якості перекладача, а тепер готується приймати «Зорю» у Скандинавії.
«Україну знають завдяки Чорнобилю»
– Олександре, як давно ви у Швеції?
– Переїхав туди у 2006-му, а наступного року став футболістом «Естерсунда». Я завершив з футболом в Україні і один відомий тренер, який очолював «Верес», Михайло Дунець, запропонував варіант з переїздом – у нього в Швеції були певні контакти. Починав я з четвертого дивізіону і команди «Свег», яка представляє селище на 2500 мешканців. Рівень – першість області в Україні.
– Не важко було відважитися на зміну обстановки?
– Мені було 30 років і я запитав себе: «Чому ні?» Планував на 6 місяців, а затримався надовго. Гроші кишенькові отримував… Я ж авантюрист за натурою. Хотів побачити Європу: з юнацькою командою «Вереса» їздив кілька разів у Францію. На перегляді був в Угорщині і Польщі. Цікаво було познайомитися зі Швецією.
– Що шведи знали про нашу країну?
– Як би це дивно не звучало, але сюди на збори на початку 90-х приїжджали «Чорноморець» і «Буковина». Тому у цій місцині не лише про «Динамо» і «Шахтар» знали. Кажуть, ніби Ігор Бєланов тут був. А ще Україну знають завдяки Чорнобилю. У цьому регіоні заборонили протягом цілого року після 1986-го збирати ягоди, полювати на оленів і ловити рибу. Радіаційний фон збільшився.
– Футбол у нижчих шведських дивізіонах міг принести лише «кишенькові гроші»?
– В елітному дивізіоні, «Аллсвенскан», виступають професіонали. В другому дивізіоні – їх лише половина, а в нижчих лігах грають любителі. Коли я грав за «Свег», то зустрів шведську дівчину, яка згодом стала моєю дружиною. Вирішив переїхати до неї і паралельно отримував документи на проживання. Дівчина жила в Естерсунді, за 180 кілометрів від Свега. «Естерсунд» грав у другому дивізіоні і я хотів потрапити у цей клуб. Мені вдалося, я пройшов відбір і почав з ним тренуватися. Гроші, які я отримував – 300 євро. Це при середній зарплаті на той час у 1500-1800 євро.
– Шведська мова доволі складна. Як її освоїли?
– Довелося йти у школу – починав з алфавіту і граматики. Я й зараз не володію ідеально – присутній акцент. Шведи відразу впізнають: «Ти або з України, або з Росії». Спілкуюся вільно, вище середнього рівня. Мені взагалі мови давалися легко. Польською вільно володів – бабця по татовій лінії з Польщі.
«Санта-Клаус прийшов до мене трохи раніше»
– Ви прилітали з «Естерсундом» до Львова, де у першому турі групового етапу Ліги Європи шведська команда перемогла «Зорю». Ваша ключова роль полягала у перекладі на всіх перед– і післяматчевих заходах?
– Я не є штатним працівником клубу. Команда вирушала в Україну і мені просто зателефонував керівник економічного відділу «Естерсунда». Ми грали в одній команді з ним. Згодом менеджер клубу, 24-річний син президента Александер, розповів мені, що це їхня ініціатива: «Тато сказав, що про своїх треба пам’ятати. Ми власних футболістів не забуваємо». Ось так я повисів з ними три дні у Львові – було дуже приємно.
– У вас навіть фото у Viber нагадує про це – позаду вас львівський готель, де зупинявся «Естерсунд».
– Поїздку оцінив так – Санта-Клаус прийшов до мене трохи раніше (усміхається). У всіх є дитячі мрії, але вони переважно ніколи не здійснюються. А цю мою поїздку неможливо купити ні за які гроші. Вона мені кілька років життя додаткових подарувала. Мене, футбольного пенсіонера, згадали в клубі, де я грав 10 років тому. Я був з командою всюди. Абсолютно! Крім останньої тренерської установки перед виходом на поле. Я був приємно здивований. Відчув себе гвинтиком в механізмі. Було кілька ситуацій, коли реально допоміг шведам в Україні.
– Президент клубу Даніель Кіндберг – людина, завдяки якій шведське диво стало можливим.
– Пригадую нашу першу розмову, коли йшла мова про укладення контракту. Він був вже тоді жорстким. Тут кажуть, що простіше трактор переконати, ніж Шіндбері. Під час львівського матчу поруч з ним ніхто сидіти не хотів. У президента звичка – весь матч коментує собі під ніс. Я сів поруч і було весело.
– Ви сказали «Шіндбері»?
– Так, вимова прізвища президента «Естерсунда» є саме такою. Наголос в імені на перший склад – «Да́ніель».
– Він фактично почав створювати серйозний проект «Естерсунд» якраз тоді, коли ви прийшли в команду. Все починалося зі знайомства з тренером «Суонсі» Роберто Мартінесом. Про президента існує безліч міфів. Взагалі, що це за людина?
– Простий дядько. Прапорщик, як кажуть у нас… Стиль незмінний – те ж взуття, сорочка і штани, що й десять років тому. Зовсім не змінився.
– Одна з легенд про Шіндбері – він був підполковником чи то полковником армії і брав участь в миротворчих місіях у ДР Конго, Лівії і Югославії.
– Так, це правда. Він був членом миротворчої місії, блакитні шоломи… Пройшов Крим, Рим і мідні труби. Крім того, володіє бізнесовою жилкою. Має кілька дітей, футбольний клуб, бізнес. Пробивний чоловік. В основному займається ринком нерухомості. Шіндбері – фактичний власник кількох ресторанів і приміщень, які здаються в оренду. Принаймні, про це пишуть в газетах.
– Ще один міф – викрадення Даніеля кілька років тому, після якого він суттєво змінився.
– Я також чув про це. Читав його останнє інтерв’ю, але історія про викрадення Шіндбері так і залишилася для мене таємницею. Він не особливо про це розповідає – не підтверджує і не спростовує.
«У нас традиція – футболіста треба в одне місце цілувати»
– З тієї команди зразка 2007-го ще залишилися футболісти, які нині виступають за «Естерсунд»?
– Єдиний мій екс-партнер, який ще зараз грає – це Бобо Солландер. Такий собі Олег Гусєв з київського «Динамо». Він починав молодим хлопцем разом зі мною. Бобо як талісман тут. Його всі люблять у клубі. Навіть до Львова приїжджав, але в заявку на Лігу Європи не потрапив. Фактично, як турист їздить – в клубі поважають своїх ветеранів.
– В чому секрет успіху «Естерсунда»?
– Шіндбері і головний тренер Поттер знайшли один одного. Клуб простий, фінансів небагато. Коли я дізнався від президента про зарплату футболістів «Естерсунда», а потім почув, скільки отримують гравці в УПЛ… Чесно, я перепрошую. Але за такі гроші у нас в Україні в Першій лізі не грають.
– Ви з Гремом Поттером добре знайомі?
– Познайомився недавно – у день вильоту в Україну зустрівся на їхній базі. Хоча це навіть не база, скоріше корпус, де вони харчуються. Поттер – простий хлопець, люб’язний. Коли мені запропонували виконувати функції перекладача, то я перелякався. Колись я був частиною клубу, але минуло 10 років, команда вже доросла до Ліги Європи. Зірок немає, хоча того ж іранця Саммана Годдоса вже у 4 мільйони євро оцінюють. Кілька збірників грають, телебачення, надмірна увага і все таке…
– Чому таки погодилися?
– Запитав себе: «А чому ні?» Мене прийняли гостинно. Склалося відчуття, що я нікуди не йшов з команди. Коли летів у літаку з ними в Україну, то не побачив зверхності у ставленні. Всі футболісти спілкуються щиро, не для «галочки». Побачу, як складуться відносини із «Зорею», як вони мене приймуть. У нас якась така традиція в Україні склалася – футболіста, перепрошую, треба в одне місце цілувати. Ти футболіст? А, отже, молодець. Тут я жодних понтів і пафосу не бачу.
– Як в «Естерсунді» розцінювали той факт, що грати доведеться із «Зорею»? Зверхності не було?
– В газетах аутсайдерами «Зорю» не вважали. Звертали увагу, що «Зоря» на провідних ролях в Україні. «Естерсунд» налаштовується на кожну окремо взяту гру. Просто стараються грати у свій футбол. Слідкував за матчем на «Арені Львів» – по ходу зустрічі шведи кілька разів тактично змінювалися, гравці діяли універсально. Від футболу вони отримують задоволення.
– За «Естерсунд» грають представники Уганди, Нігерії, Англії, Коморських островів, Ірану, Палестини, Греції… Кого з лідерів цього інтернаціоналу розраховують вигідно продати?
– Зараз йде мова про завершення контракту у сирійського шведа Габріеля Сомі. Можливо, його намагатимуться продати. Ще звертають увагу на грека Сотіріоса Папаяннопулоса, центрального оборонця. Ним цікавляться непогані клуби. Якщо за Саммана Годдоса дадуть хороші гроші – його теж продадуть. Зрештою, чуток багато ходить. Тим більше, що наступний сезон «Естерсунд» може провести без єврокубків. Прохідне четверте місце втратили і фінішували п’ятими. Єдиний шанс – вихід в Європу через Кубок Швеції. Безперечно, Лігу Європи вони не виграють.
«Після проходу «Галатасараю» вся Швеція на вухах стояла»
– В «Естерсунді» існує традиційний тімбілдінг: поїздки в музеї, на вистави. Це ініціатива президента чи тренера?
– В мої часи такого не було. Все прийшло в клуб з Поттером. У нас була лише одна акція – прибирання території від сміття. Поттер запровадив це все в останні 2-3 роки. Футболістам такі речі даються непросто.
– Особливо, напевно, танцювати на сцені.
– Так, ці балети різні… Минулого тижня була нова подія: виконували реп, переодягалися в національні костюми. Футболісти, якщо чесно, не в захваті, самі розумієте. Але недавно про це запитали Шіндбері і він заявив: «Я кажу їм – не хочеш, значить шукай іншу команду».
– Ще в «Естерсунді» функціонує книжковий клуб, футболісти періодично пишуть твори на різні теми…
– Недавно клуб видав книжку – кожен футболіст розповів про себе і свою життєву історію.
– На початку сезону президент Шіндбері оголосив цілі клубу – перемога у чемпіонаті Швеції і Лізі Європи. Авантюра?
– Він за натурою оптиміст. Коли «Естерсунд» вийшов у елітний дивізіон, то Шіндбері сказав про плани за 4-5 років грати у Лізі чемпіонів. Всі з нього сміялися, думали, що перегрівся чоловік… Коли навесні «Естерсунд» виграв Кубок Швеції і пройшов всі стадії кваліфікації в Лізі Європі, то всі критики замовкли. «Естерсунд» вважається одним з найбільш популярних у Швеції. Останню трансляцію з «Атлетіком» переглядали 600 тисяч осіб. Філософія клубу проста – беруть невідомих гравців, обробляють діамант і продають. Такий собі шведський варіант пошуку молоді, як в Арсена Венгера в «Арсеналі».
– Успіхи молодого клубу всі сприймають з подивом?
– Після проходу «Галатасараю» тут вся Швеція на вухах стояла. Кожен крок «Естерсунда» супроводжувався гучними словами, мовляв, «Естерсунд» рве Європу. Вибили турків, вибили ПАОК. Тепер з «Атлетіком» зіграли 2:2, обіграли «Зорю». Коли команда вийшла у груповий етап – преса не могла натішитися. Вперше за чотири роки шведи пробилися далі двох кваліфікацій. Навіть грошовитим стокгольмським клубам це не вдавалося. І при цьому «Естерсунд» не був випадковим пасажиром. Навіть англійські газети писали про те, що їхній тренер-земляк Поттер розкрився у Швеції.
– Як ви оцінюєте гру «Естерсунда» в груповому етапі Ліги Європи?
– Команда справді чудово виглядає. Хоча після виїзної нічиєї з «Атлетіком» шведські газети написали, що «Естерсунд» грає не гірше «Барселони». Але було помітно, що іспанці їх так відвозили! Мені, як футболісту, 13 кутових у першому таймі пояснюють багато. Це каже про рівень команди.
– В «Зорі» є шанси виграти у Швеції?
– Бачив, що на вихідних луганці зіграли внічию з «Вересом». Щодо «Естерсунда», то вони закінчили чемпіонат понад тиждень тому. Тяжко буде обом командам. Якщо шведи програють, то треба буде перемагати «Герту» в Берліні. Козир «Естерсунда» – вони вдома зі своєї синтетики майже нікого не випускають. «Зоря» зараз на підйомі і повинна боротися за хороший результат. Якщо «Естерсунд» добре вивчити, то можна знайти багато слабких місць. Особливо в захисті. На синтетиці буде тяжко, але вигравати можна.
«Шведи помилково забігли на територію військової частини у Львові»
– У європейській пресі не завжди коректно висвітлюють переїзд «Зорі» з Луганська і виступи у Львові та Запоріжжі. Шведи знали детально про причини зміни дислокації?
– Останнім часом про Україну багато політичних новин, тому загалом їм було відомо. Я спілкувався з керівництвом клубу і спонсорами – розповів коротко всій делегації про суть проблеми. На обіді Даніель Шіндбері висловив співчуття і сказав: «Через окупацію Луганська базуватися в Запоріжжі, а грати у Львові – непросто». Вони запитали, скільки «Зоря» летіла до Львова. 2,5 години! Скільки летів «Естерсунд»? Аналогічно.
– Що вас у Львові вразило?
– Підтримка трибун і поведінка луганських ультрас – вони співали українські пісні. В політику лізти не буду, але думав, що зіткнуся з сепаратизмом. В місті не побачив жодних афіш, це трохи здивувало. Луганський клуб про рекламу не потурбувався.
– Шведам прийом сподобався?
– Вони були вражені позитивом – люди всі посміхаються, всі добродушні і приємні. Шокувала їх погода. В Швеції прохолодно, а у Львові – літо! Єдиний ексцес трапився з начальником охорони «Естерсунда». Він з кількома працівниками клубу виконував пробіжку і вони помилково забігли на територію військової частини. Якийсь військовий почав кричати і їм довелося перестрибувати через паркан (сміється). З негативу – пересування містом. Якось возили нас дуже довго. Карта показує одне, а по факту виходило інше.
– Ви зараз вже не живете в Естерсунді?
– Провів там три роки, але потім дружина почала сумувати за домом. Її батьки живуть у Свезі, тому ми повернулися. Коли я грав у Хмельницькому, то від рідного Здолбунова мене віддаляли 200 км. Вважалося, що це багато. А тут у лікарню з дітьми на просту консультацію їздимо за 100 км і це вважається нормою. Деякі мешканці їздять усе життя на роботу по 100 км тільки в один бік.
– Ажіотаж у Швеції перед домашнім матчем «Естерсунда» і «Зорі» присутній?
– Квитки залишилися лише стоячі. Думаю, стадіон буде заповнений – 8 тисяч точно прийде. Непокоїть лише погода – обіцяють -15 °C градусів і вітер 3-4 м/с. Прогнозують холод і снігопади. В Естерсунді вже давно сніг лежить. Місто розташоване в ямі і обдувається з кількох сторін з гірських регіонів. Хоча поле у них з підігрівом. Навіть йшла мова про те, що матч можуть перенести. Нібито УЄФА може не погодитися з проведенням поєдинку в таких умовах. У шведів відпрацьовується версія – починають згадувати, як минулого року «Манчестер Юнайтед» грав в Одесі із «Зорею» в непростих умовах.
– До приїзду з «Естерсундом» в Україну, коли востаннє були на Батьківщині?
– Тричі приїжджав додому. Востаннє – у 2013-му. Подорожував тоді зі старшим сином.
– Син знає українську?
– Трішки розуміє, але майже не говорить. До 4 років спілкувався з Юнасом тільки українською. Жінка у мене шведка, україномовних тут нема, тому так він розмовляв лише зі мною і йому було складно. Міг по Скайпу з родичами говорити, з моїми племінниками. Другого сина звати Іван з наголосом на перший склад. Я його називаю «Ванькою».
– Футболом не займаються?
– Молодшому 6 зараз, то він непогано копає м’яч. Старший, якому 10, минулого року почав займатися біатлоном.
– Дружина була з вами в Україні?
– Кілька разів. Її найбільше вразили наші маршрутки і таксисти (сміється). Вона весь світ об’їздила, але тут їй сподобалося. Було також дивно, що наші жінки перед виходом за хлібом наводять красу, використовують косметику і красиво одягаються. А шведки можуть навіть не розчісуватися, не кажучи вже про косметику.
«Першим ударом з трьох метрів влучив прямісінько в тренера»
– Зараз ви стосунку до спорту не маєте?
– Колінка стерлися. Працюю восьмий рік у притулку для дітей-біженців. У нас підлітки-сироти з 13-ти до 18-ти років живуть. В основному це діти з Афганістану, Ірану, Сомалі, Еритреї. Спілкуюся з ними шведською і англійською.
– Свою футбольну кар’єру ви розпочинали у рідному Здолбунові?
– Так, а згодом потрапив у дубль «Вереса». То був 1993-й рік. Моїм футбольним батьком став мій земляк Олександр Довгалець, який грав у «Ворсклі», «Темпі» і ще десятку українських команд. Я тренувався з братом у Здолбунові і у 15-річному віці мене помітив Довгалець, який ще тоді грав у футбол. Наші шляхи кілька разів розходилися, але саме він дав мені дорогу у великий футбол. Згодом потрапив у Ковель, куди забрав мене Григорій Шаламай, а далі у Хмельницький і тисменицький «Хутровик». Там я провів незабутній час.
– В основному ви грали на рівні Першої і Другої ліг…
– Їздив багато разів на перегляд у різні команди, але постійно було мало грошей. Нікому було дати мені прочухана (посміхається). Як казав класик: «Де я тільки не грав – і там не грав, і там не грав»…
– У вас є улюблений спогад про український футбол?
– Це матч 1/16 фіналу Кубка України «Верес» – «Закарпаття» у 2005-му. Напередодні у календарній зустрічі в Житомирі я отримав удар у щелепу і вийшов на матч з травмою. Ми дотиснули «Закарпаття» лише у серії пенальті, основний час закінчився внічию 2:2 (один з пенальті реалізував наш герой – «Футбол 24»). Після гри рівненські вболівальники несли нас до автобуса майже на руках. У наступній стадії ми з боєм поступилися запорізькому «Металургу», який потім дістався фіналу.
– У складі нижчолігових команд ви грали пліч-о-пліч з багатьма хорошими гравцями: Матвіїв, Василів, Зуєнко, Ждаха, Таріел Капанадзе, Гордієнко, Драницький, Лагойда, Круковець, Бурч… Кого відзначите передусім?
– Їх справді було багато і треба ретельно подумати, щоб когось виокремити. У тернопільській «Ниві» на Капанадзе справді дивився, як на футбольного бога. Дмитро Гордієнко згодом в ФК «Львів» розкрився, хоча характеру, мабуть, не вистачило. В Рівному Володимир Новак запам’ятався. Я завжди грав на позиції правого захисника, а тут мене переднім центральним оборонцем поставили. Так досвідчений Новак заспокоїв: «Не переживай, молодий, просто не відходь від мене. Я тобі казатиму, що робити». Відзначу ще Миколу Федорка, Аркадія Баталова і Георгія Магріані, з якими у Хмельницькому грав.
– На вашому шляху зустрічалися харизматичні тренери. Взяти хоча б Миколу Пристая, з яким ви працювали у Тисмениці наприкінці 90-х.
– З Миколою Семеновичем пов’язана незабутня історія! Тільки приїхав у команду, одне з перших тренувань. Граємо в стіночку з тренером, він підкидає, а ми б’ємо. Пристай підкинув, а я першим ударом з трьох метрів влучив прямісінько в тренера. Той не втримався на ногах від несподіванки і впав…
– Реакція Миколи Семеновича?
– «Якби ти мене травмував, то хто готував би команду до гри?» (сміється) Хлопці також жартували: «Сашко, можеш їхати додому, в команді ти більше не гратимеш». Взагалі про ті часи у мене найкращі спогади. То були нижчі ліги, але зі своїм колоритом. Радий, що футбол був у моєму житті і тішуся, коли він повертається у нього.