Щоб довго не задумуватись, люди звичайно спрощують поняття. Тому часто загальний рівень футболіста оцінюють за успішністю його кар’єри, хоча це зовсім різні речі. Можна бути сильним гравцем, але не вигравати трофеї, а з іншого боку вистачає посередностей з набором нагород. Причому інколи вони навіть не просто сидять в запасі, а насправді грають в стартовому складі. В командних видах спорту таке відбувається повсякчас.
Безумовно, справедливо буде вважати, що по-справжньому сильний футболіст завжди знайде шлях до успішної кар’єри, незважаючи на всі перешкоди. Проте інколи буває так, як з Євгеном Макаренком. Без гучних заяв: немає нічого суперечливого в тому, щоб сказати: його кар’єра на сьогодні не відповідає рівню гравця.
Макаренко був помітним гравцем у школі Динамо, досягнув непоганого прогресу за часів роботи з Динамо-2 Андрія Гусіна, а в сезоні 2012/13 дебютував в Прем’єр-лізі, відігравши сезон у складі Говерли Олександра Севідова. Після повернення до Києва у Макаренка був більш-менш непоганий особистий сезон за часів Олега Блохіна, сильний дебют у оновленій команді Сергія Реброва, але потім він отримав травму.
Спочатку якесь незначне пошкодження ахіллу переросло ледь не в хронічну травму, через яку протягом практично двох сезонів Макаренко не міг нормально тренуватись та грати. Зрештою, він повернувся тільки через два роки, але це був не звичний ритм. Травма постійно заважала Макаренку тренуватись у повну силу та грати двічі на тиждень.
Коли наприкінці 2017 року Євгену запропонували в Динамо дивний новий контракт, де зарплата змінювались у відповідності до кількості ігор, Макаренко відмовився. Він півроку потім взагалі не грав на професійному рівні, й були навіть не побоювання, а цілком слушні думки, що Макаренко не повернеться у футбол найвищого рівня. Хоча він і тренувався з різними командами, і відмовив Олександру Хацкевичу, який добре знав гравця за роботою в молодіжній команді Динамо.
Для самого гравця уся ця історія безумовно сповнена величезною драми та відчуттям несправедливості, але для спортивного світу, який давно живе за принципами Дарвіна, а не божественної теорії, – це звична історія боротьби за виживання, де перемагають найсильніші.
Євген Макаренко (справа), kvk.be
Макаренко поїхав до Бельгії, аби змінити своє життя. Принаймні, все виглядало саме таким чином. Відмова Динамо, небажання залишатись в інших українських клубах, хоча той же Севідов цілком міг запропонувати йому якийсь короткостроковий контракт в Маріуполі. Фактично в 26 років Макаренко розпочинав кар’єру з нуля.
В такому віці футболіст високого рівня повинен мати за плечима кілька сотень ігор в чемпіонаті, єврокубках та бути регулярним гравцем збірної України. Велика частина цього могла бути й у Макаренка, якби його кар’єра розвивалась пропорційно можливостям.
Кортрейк – типовий середняк чемпіонату Бельгії. Звичайно, такими словами можна називати ледь не 80% усіх команд найвищого дивізіону, але Кортрейк з тих команд, хто навіть в успішні сезони буде залишатись середняком. Макаренкові досить легко вдалось отримати місце у стартовому складі. Призначений влітку головним тренером грек Янніс Анастасіу відразу почав випускати українця на лівому фланзі захисту.
Проте і у Макаренка, і у Анастасіу, і загалом у Кортрейка відразу виникло чимало проблем. Команда багато програвала, опинилась далеко внизу таблиці та не змогла вийти з кризи. Одним з рішенням тренера, який намагався змінити ситуацію, було виведення Макаренка зі стартового складу команди. Кілька ігор поспіль він розпочинав на лаві для запасних.
Ще одна важлива деталь кар’єри Макаренка в тому, що його згадають лівим захисником. В Динамо він лише раз чи два грав на інший позиції, бувало виходив не зліва в обороні в Говерлі, але при цьому Макаренко за своєю суттю завжди залишався центральним півзахисником, який грає зліва в захисті. Гусін свого часу заради винятку пробував його в обороні, після чого Євгену не вдалось звільнитись від цієї ролі.
Євген Макаренко (в центрі), kvk.be
Проте усі його найкращі риси підходять для центру півзахисту: вміння віддати пас, читати гру та боротись. Як для захисника він не досить швидкий та мобільний, не настільки добре вміє виконувати подачі та набагато краще тактично вмілий для центрального хавбека.
Анастасіу звільнили ще в жовтні, а новий тренер Глен де Бук відразу повернув Макаренка до основного складу. В другій грі де Бука Кортрейк програв 0:4 Андерлехту, один з голів по-дурному забив якраз Євген, зрізавши м’яча у власні ворота. У післяматчевому коментарі тренер сказав, що до всього Макаренко ще й запізнився на установку перед грою.
Через три дні Кортрейк грав в Кубку Бельгії з Антверпеном, Макаренко залишився в запасі – очікувано. Проте в перерві він вийшов на заміну та зайняв місце в опорній зоні поряд з капітаном команди Ханнесом ван дер Брюггеном. Протягом наступних 20 хвилин Кортрейк забив тричі, впевнено переміг 4:2, а ван дер Брюгген та Макаренко відтоді складають нерозлучну пару центральних хавбеків. За допомогою такого переведення українця, ближче до атаки почав грати Адбул Аджагун, який вже точно не один з опорних хавбек за своєю суттю.
Кортрейк почав перемагати, рухатись вгору турнірною таблицею та вийшов у півфінал Кубка Бельгії. Макаренко, який ніколи не отримував стільки шансів саме на позиції центрального хавбека, став справжньою знахідкою для команди та головного тренера. Він багато працює в центрі поля, створює переваги для команди під час контролю м’яча та перетворюється на важливого гравця цієї команди.
Нехай це всього тільки Кортрейк у невеликому двомісячному відрізку, але все одно на успіхи Макаренка треба звернути увагу. Раніше він був лівим захисником з обмеженою швидкістю та провалами в захисті, а тепер розпочинає зовсім нове життя центрального хавбека, легіонера. Так, аж у такому вже не юному для футболіста віці можна також розпочинати побудову кар’єри.
Ігор Бойко