Рекомендацій цей фахівець не потребує. Багаторічний капітан київського «Динамо», віце-чемпіон Європи-1988 як гравець, під час тренерської кар’єри Анатолій Васильович багато років працював у штабі Валерія Лобановського, як головний тренер вигравав чемпіонат, Кубок та Суперкубок України, а також Кубок Азійської конфедерації футболу. Зараз Анатолій Дем’яненко очолює збірну України серед ветеранів.
— Анатолію Васильовичу, прокоментуйте, будь ласка, своє рішення стати кандидатом на посаду голови Київської міської федерації футболу…
— Якщо відверто, це рішення далося мені непросто. Усе ж більш звична для мене роль — тренера. Але отримавши пропозицію балотуватися на виборах голови Київської міської федерації футболу і зваживши всі «за» та «проти», я вирішив погодитися.
— Що стало для вас основним мотивом?
— Мої багаторічні партнери, друзі чудово знають, що я не люблю зайвого пафосу. Але тут скажу так – серце болить за київський футбол. А ситуація, яка склалася зараз, – це взагалі ганьба! Як так можна, щоб у столиці футбольні люди не знайшли спільної мови?
— Ви маєте на увазі існування у Києві двох федерацій?
— Саме так! У мене безліч знайомих та друзів у київському футболі. І серед тих, хто працював раніше, і серед тих, хто зараз працює над створенням нового об’єднання. Я не хочу повертатися до того, що було на конференції ФФК у грудні. Розбиратися, хто більш правий з юридичної точки зору, а хто– менш, справа правників. По факту у футболі столиці стався розкол. І коли до мене звернулися з проханням висунути свою кандидатуру, щоб об’єднати обидва табори, я погодився. Це нелюдський сором, що футбольні люди не знаходять спільної мови!
— Хто у вашій футбольній команді?
— Мені здається, у мене достатньо футбольного авторитету і людських якостей, аби говорити на рівних і з функціонерами, і з бізнесменами, і з представниками влади. Тому я закликаю всіх, хто хоче насправді працювати на розбудову київського футболу, сідати за стіл і говорити. Ультиматуми, конфронтація – ці речі ніколи не працювали на футбол. Зі свого багаторічного спортивного досвіду можу запевнити — це шлях в нікуди. З проблемами київського футболу я знайомий, на жаль, дуже добре. Не тільки як гравець та тренер, але і як батько. Мій старший син займався футболом у столиці, зараз його шляхом пішов і молодший. Я, переглядаючи матчі за їхньої участі, побував, напевно, на всіх стадіонах і майданчиках столиці. Тому знаю про все не з чужих слів.
— Які проблеми в київському футболі, на вашу думку, найактуальніші?
— Не відкрию Америки, якщо скажу, що катастрофічно не вистачає полів, майданчиків. Мене дивувала позиція столичних футбольних керівників, які говорили, що, мовляв, міська федерація — не будівельна структура. Але ж хочаб один стадіон за 15 років при різних мерах можна було побудувати саме для міської федерації? Невже так важко було домовитися? Я вже говорив, що деякий час розмірковував, чи балотуватися на посаду голови міської федерації. І на одній із зустрічей із представниками КМДА дізнався, що найближчим часом міська адміністрація планує побудувати в столиці більше 50-ти площадок, реконструювати стадіон «Старт», а на лівому березі— одразу три стадіони.
Це також додало мені впевненості. Між іншим, я поговорив із гравцями збірної України серед ветеранів, яку очолюю, та отримав згоду на те, щоб ми взяли шефство над цими майданчиками та проводили там із дітьми тренуваннята майстер-класи. Хлопці залюбки погодилися. Турбує також кваліфікація тренерів, що працюють з юними футболістами. Це одна з найбільших проблем. Я нерідко відвідую дитячі змагання, буваю в різних футбольних школах столиці. Іноді просто дивуюся, як деяким спеціалістам довірили працювати з дітьми. Тренування мають проводити лише ліцензовані фахівці. Але при цьому міська федерація має знаходити кошти, щоб отримання С-диплому для тренерів було безкоштовним. Чи у крайньому випадку – за символічну плату.У мене є порозуміння у цьому питанні з міською владою та ФФУ. Коли ми реально піднімемо кваліфікацію тренерів та надамо їм якісні умови для роботи, то гарантовано отримаємо результат!
— Ви згадали про ФФУ. Як відомо, у київської федераціїв останні роки не було плідної співпраці з національною…
— І як у такій ситуації можна говорити про розвиток столичного футболу? Я чув думку з цього питання і представників столичної федерації, і представників ФФУ. У кожного з них своя правда. Ситуація складна. І на користь футболу Києва вона не піде. Тому мені здається, що буде правильно всім небайдужим до столичного футболу зібратися 16 лютого, подивитися один одному в очі, поговорити і вирішити, як ми будемо рухатися далі. Я готую свою програму розвитку столичного футболу. Там не буде нереальних речей. Я — не та людина, яка не дотримує свого слова. Усі мої знайомі це чудово знають. І якщо мій авторитет дозволить об’єднати футбольну спільноту столиці, я буду безмежно щасливий!